«Найважчі часи». Якою має бути підтримка України на третьому році війни?
(www.radiosvoboda.org)

Інеса Гаврик

ПРАГА – Коли війна стає повсякденністю, а гуманітарні та військові виклики перетворюються на рутинний фронт роботи десятків громадських ініціатив, здатність діяти злагоджено, швидко та гнучко набуває вирішального значення. Саме у такому контексті незалежна неприбуткова організація «Центр інформаційного суспільства» (CIS), яка не пов’язана з політичними партіями та прагне розбудови сильної демократичної спільноти, організувала у Празі дискусійний захід, присвячений темі підтримки України на третьому році війни.

Подія об’єднала чеських та українських учасників: директорку CIS Андреа Міхалцову та її заступника Міхала Мурада, урядового уповноваженого з питань реконструкції України Томаша Копечного, а також Оксану Іваць із Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Організації вдалось зібрати більш як 60 тисяч чеських крон (близько 100 тисяч гривень). У квітні представники CIS поїхали до Ужгорода і передали зібрані гроші та обладнання військовим частинам і медичним закладам.

«Ми передали матеріали в один день, а вже наступного отримали фото з фронту, де військові вже користувалися нашими речами. Тобто за два дні посилка дійшла на фронт», – розповідає Міхал Мурад. Для порівняння він згадує буденну логістику в мирних країнах: «Нещодавно я замовив щось в інтернет-магазині, і вже десять днів це лежить на пошті в Празі».

Зі свого боку Оксана Іваць надала промовисте свідчення реалій війни: вона привезла з собою уламок дрона-камікадзе «Шахед».

«Найважча зима»

Ситуація, в якій зараз опинилася Україна, є найскладнішою з часів початку великої війни. Томаш Копечний наголошує: «За весь час повномасштабної війни саме зараз ми переживаємо найважчі часи. Тепер на нас чекає найскладніша зима», – підкреслює він.

Причина цього погіршення полягає не лише у військовій ситуації, а й в енергетичній кризі. Колись потужна енергосистема, яка на початку 2022 року могла забезпечувати близько 38 ГВт, сьогодні скоротилася. Навіть потенційна імпортна підтримка з Європейського союзу, у найкращому випадку близько 2,5 ГВт, може бути швидко знівельована кількома прицільними ракетними ударами по ключових підстанціях.

Тим часом російські війська продовжують нарощувати територіальні здобутки. Томаш пояснює: «Росіяни зараз розширюють свої територіальні здобутки найшвидшими темпами з січня 2022 року. Немає нічого, що могло б їх суттєво зупинити. Вони, ймовірно, захоплять ще значну частину території. Ми, мабуть, дізнаємося про нові міста, про які досі ніхто не чув, як свого часу про Авдіївку чи Бахмут».

На цьому складному тлі роль міжнародної допомоги набуває особливого значення. Чехія, за словами Томаша, стала одним із найважливіших виробників великокаліберних боєприпасів, другим після США: «Чехія щодня відправляє на фронт понад одну одиницю важкої військової техніки. Ми також успішно постачаємо децентралізовані енергетичні установки туди, куди більшість інших не ризикує».

Від грантів до кредитів

Однак навіть велика підтримка Чехії не вирішує фундаментальної проблеми переходу від грантової допомоги до кредитних механізмів. Якщо у перший рік великої війни Україна могла розраховувати на безповоротні гранти, то тепер ця парадигма змінюється, каже Томаш:

«Вся історія відновлення України переходить у площину кредитів. Якщо українська сторона має партнера, який є кредитоспроможним, тоді можна укласти контракт і поставити потрібне. Якщо ні, вони нічого не отримають. Гранти висихають».

Цей перехід до кредитної моделі створює нові виклики для України, яка має розвивати власну адміністративну спроможність, навчитися проєктному менеджменту та фінансовому плануванню, інакше вона ризикує опинитися без ресурсів, каже він.

Інші запропоновані моделі, як-от «данська модель», коли країни напряму фінансують українські компанії, теж поки що залишаються експериментом через ризики корупції.

Томаш не приховує свого інтересу до подібних експериментів, але реалії диктують обережність: «Данська модель – це щось експериментальне. Я – великий її шанувальник. Але поки що ніхто не наважується просто так давати гроші українським інституціям, боєприпаси чи техніку безпосередньо. Причина – корупція».

Паралельно, каже, триває глобальний зсув акцентів. Якщо раніше підтримку України могли мотивувати цивілізаційні цінності чи солідарність, то тепер, можливо, доведеться говорити мовою «угод» та «договірної дипломатії».

Томаш припускає, що перемога Дональда Трампа у США змістить формат американської допомоги до більш прагматичної: «Якщо вони (США) побачать вигоду, вони діятимуть. Це буде не про дари, а про угоди. Це просто контрактний підхід».

Чому Захід не надає Україні «максимальної підтримки»?

Однією із центральних тем дискусії було питання: чому, попри значні економічні та військові ресурси, Захід не надав Україні максимально можливої й оперативної підтримки? Справа не лише у виробничих потужностях чи суто політичній волі лідерів, кажуть експерти, ключову роль відіграють суспільні настрої, внутрішні політичні обмеження, фінансові міркування та бюрократичні процедури.

Томаш Копечний чітко окреслив цю проблему, звертаючи увагу на відмінності у сприйнятті загрози в різних частинах Європи. За його словами, держави, які безпосередньо відчувають небезпеку російської агресії (Балкани, Польща, Румунія), сприймають ситуацію як неминучу.

«Питання не в тому, чи прийдуть росіяни, а коли вони прийдуть», – пояснює він. Натомість для країн, розташованих далі на Захід, ця загроза досі не стала безпосередньою, а відтак не набула потрібного рівня суспільної мобілізації. «На Заході це просто не є темою. Для більшості людей це досі не «польська тема», – наголошує Томаш.

Іншим важливим аспектом є внутрішньополітичний контекст. Томаш звертає увагу, що уряди, які вже не користуються популярністю у власних країнах, не готові різко нарощувати витрати на підтримку України за рахунок власного соціального добробуту.

Він наводить приклад Чехії: «Цей уряд у нас дуже непопулярний серед людей. У нього надзвичайно низький рейтинг. Проте єдина сфера, де він працює добре – зовнішня політика. І це фактично єдине, де, на думку людей, він діє більш-менш задовільно».

Навіть маючи ресурси, Захід не завжди поспішає їх інвестувати в оборонну підтримку України, каже він і наводить приклад із США, де було схвалено 60 мільярдів доларів допомоги, але за пів року до реалізації пішла лише невелика частина цих коштів. На додачу, жоден європейський уряд не хоче скорочувати власні соціальні програми заради більш масштабної допомоги Україні: «Ми живемо в добробуті, і ніхто не вирішить відрізати частину своєї соціальної подушки», – констатує він.

Сукупність цих чинників, відсутність гострого відчуття загрози на Заході, непопулярність урядів, які не хочуть ризикувати внутрішньою стабільністю, фінансові бар’єри та бюрократична інертність – пояснює, чому Захід не став ще активнішим. «Ми дивимося на це і нам неприємно, але так воно є», – підсумовує Томаш.

Грузія: «тінь російського впливу»

Обговорюючи ситуацію в ширшому регіоні, учасники дискусії торкнулися й теми Грузії. Протести, невдоволення та напруження між проєвропейськими силами та тими, хто орієнтується на консервативні цінності чи проросійський курс, ставлять запитання: чи буде Росія безпосередньо втручатися у грузинські справи, чи залишиться осторонь?

Томаш зазначає, що ймовірність прямої інтервенції російських військ зараз невелика, оскільки Москва може діяти іншими методами: «Я думаю, їм (росіянам) не потрібне пряме військове втручання або спецпідрозділи, щоб контролювати країну чи повністю її розвалити до стану громадянської війни. У них достатньо інструментів для дестабілізації».

Росія може розхитувати ситуацію в Грузії, використовуючи різні групи впливу, банди чи місцеві проросійські елементи, додав він. Незважаючи на наявність в Грузії проєвропейських та ліберальних сил, які прагнуть вестернізації та реформ, це не перетвориться автоматично на значну підтримку Заходу. Відсутність активної ролі США, Великої Британії чи Франції у цьому контексті є показовою, наголошує Томаш.

Він висловлює жаль з приводу слабкості західного впливу: «Знову ж таки, це свідчить про велику слабкість американського впливу. Чому американці не роблять того ж, що росіяни? Або британці, французи… На шахівниці лише один гравець».

Підтримка України і чеські вибори

Під час дискусії пролунало важливе запитання про майбутню підтримку України з боку Чехії, зокрема в контексті парламентських виборів 2025 року. Чеська Республіка нині відіграє роль своєрідного «інтеграційного та координаційного центру», завдяки чому 17 країн надають кошти зі своїх державних бюджетів, а чеська сторона закуповує обладнання, організовує навчання і постачання матеріалів українським військовим.

Томаш наголосив, що, на його думку, у випадку зміни уряду в 2025 році суттєвих змін у практичній, матеріальній підтримці України не відбудеться. «Я думаю, що на практиці, якщо йдеться про матеріальну підтримку, великих змін не буде, навіть якщо уряд зміниться», – зазначив він.

Однак водночас Томаш попередив про певні ризики, пов’язані з потенційно іншим зовнішньополітичним курсом нового уряду. Якщо майбутня влада обере лінію, яка виглядатиме відверто ізоляціоністською або викликатиме недовіру у західних партнерів, Чехія може втратити свою ключову роль координаційного центру, каже він.

«Якщо ці країни перестануть довіряти нашій адміністрації, ми втратимо цю роль», – підкреслив Томаш. Втративши статус надійного посередника, Чехія позбавиться й тих можливостей, які нині створюють додану вартість для її оборонної промисловості, логістичних компаній та військових інструкторів.