Реєстратура моргу починає працювати з дев’ятої години ранку, але черга на вулиці збирається значно раніше
Родичі загиблих військових Збройних сил України змушені оформляти документи для видачі тіла та подальшого поховання в жахливих умовах. Цифровізацією там і не пахне, є тільки безкінечні черги, маленькі брудні приміщення та агресивні співробітники моргів.
Про це написала журналістка видання NV Олександра Горчинська. Вона побувала в реєстратурі моргу на вулиці Оранжерейній в Києві, де ведеться видача тіл загиблих військових ЗСУ рідним та оформлення документів. Вона побачила, як виглядає цей процес зсередини, враження – наймерзенніші.
“Отже, приміщенням цю реєстратуру назвати важко: невеликий коридорчик з плиткою, яка відпадає, мухою, що зависла у павутинні під стелею, інформаційним стендом з відколотим у деяких місцях склом, та одним віконечком, в якому сидить жіночка з “синдромом вахтера”, – зазначила Горчинська, починаючи розповідь.
За її словами, реєстратура моргу починає працювати з дев’ятої години ранку, але черга на вулиці збирається значно раніше. Якимось співчуттям до родичів та сервісом тут і не пахне, натомість багато хамства.
“У ній всі: родичі цивільних, військових, ті, хто прийшли поки лише оформити документи (як ми), також ті, хто вже на видачу тіла — таких можна впізнати по чорним пакетам з одягом для покійника в руках. Їх пропускають поза чергою, бо ж вже призначено прощання на конкретний час. Проте навіть за таких обставин жінка в реєстратурі дозволяє собі емоційно висловлюватися на адресу клієнтів, та просто посеред прийому закривати вікно табличкою “Прийом тіл”, і зникає на годину. Без пояснень. Виявляється, що коли привозять нових небіжчиків, вона перериває прийом людей в реєстратурі й переключається на “новоприбулих”. Мабуть, її внесок в цю роботу справді неоцінимий, інакше мені не зрозуміло, чому в часи такого напливу людей, як зараз, під час війни, не можна посадити дві або три таких жінки та розмежувати їхні обов’язки”, – написала вона, описуючи процес.
Горчинська висловила своє невдоволення тим фактом, що на одинадцятий рік війни, в тому числі на третій рік повномасштабної війни держава не здатна розмежувати прийом родичів загиблих військових та загиблих цивільних. У реєстратурі немає ані стільців, ані диванів, люди змушені постійно стояти. Немає нормальної вбиральні. З вікна відкривається “чудовий вид” на сміттєві баки та біотуалет на вулиці.
“З цього віконечка в реєстратурі все тільки починається. Загалом за сьогоднішній день ми побували: дві години у черзі в морзі; близько години в прокуратурі; ще близько години в РАЦСі для отримання свідоцтва про смерть; знов дві години у морзі в черзі (так, з усім пакетом документів треба було навідатися до цієї неприємної жінки ще раз, щоб вона зникла на годину, а потім накричала, демонструючи, що вона головна). На машині і без перерви на обід ці пересування зайняли половину дня. Скільки займає цей процес в людей, які мають їздити туди-сюди громадським транспортом, не знаючи міста (бо поки ми стояли в черзі, зустріли кілька груп родичів не з Києва), складно уявити”, – додала журналістка.
Вона зазначила, що не розуміє, чому в Україні є “держава у смартфоні”, яка досі не здатна цифровізувати та спростити усі ці послуги, особливо враховуючи обставини війни. А про “сервіс” у цих державних установах можна говорити тільки нецензурно.
“Не знаю, можливо, Національний кешбек і можливість робити пропозицію руки і серця в Дії нам потрібні більше, ніж гідне ставлення до родин загиблих воїнів, та і загалом до родичів померлих в принципі. Бо смерть — це про травму, горе і стрес. І я не знаю, як у таких обставинах мають функціонувати родичі у стані шоку, літні батьки бійців, вагітні дружини тощо. Де вони мають присісти, поки жінка у віконечку впорядкує свій графік роботи, куди мають сходити в туалет після кількагодинного чекання. Врешті-решт, де мають купити води, адже поряд жодного магазина, або зробити копії документів, які видасть жінка у віконці, бо ж, звісно, при самій реєстратурі ніхто не додумається поставити ксерокс або кіоск з такими послугами десь за рогом, знаючи, що на це точно буде попит щодня”, – обурилася Горчинська.
Тим часом на Волині спалахнув скандал через відмову воїну ЗСУ у похованні. Священники УПЦ МП не дозволили занести до церкви тіло воїна Василя Солодухи, який загинув за всіх нас на фронті. Чин похорону звершували під ворітьми. Інцидент трапився у селі Смолярі, що на Ковельщині у Волинській області 16 грудня.
Також раніше “Телеграф” також писав про те, що довкола поховань Героїв на Лісовому цвинтарі Києва знову вирують скандали. Нова спроба згладити конфліктну ситуацію щодо “уніфікації” могил завершилась сварками.