-1.8 C
Kyiv
Неділя, 22 Грудня, 2024

Тамара Трунова – українська режисерка розповіла про фестиваль “Митниця”, поділилася режисерським досвідом, а також відповіла на немистецькі запитання.
(apostrophe.ua)

Найпопулярніші

Українська театральна режисерка Тамара Трунова працює в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі. Ця жінка належить до тих митців, які творять тихо та продуктивно, не створюючи зайвого галасу навколо своєї персони. В інтерв’ю Апостроф Lime Тамара розповіла про виставу Ha*l*t, фестиваль Митниця, переваги та недоліки українських театрів, а також прокоментувала скандал із Клопотенком та висловилася про потуги Юрія Бойка в політиці.

Тамара ТруноваФото: Facebook

Читайте також: “Житло в хлам”: квартира української блогерки зруйнована внаслідок ракетного удару.

Пані Тамаро, як минають Ваші будні? Я знаю, що днями Ви працювали над цікавим проектом…

– Як завжди працюю в рідному театрі на Лівому березі – займаюсь поточними справами і планую наступну постановку – виставу за методом колективного творення. Також розробляю проект, який буду скоро втілювати в Національному театрі оперети – опера Карла Орфа “Місяць”.

Цього тижня вистава Ha*l*t посіла перше місце у рейтингу Укрінформу Театральний інфобум 2024. Як вважаєте, чим пояснюється успіх Вашого творіння? Чому виставу так люблять українці? Можливо, через те, що її сенси, театральна мова зрозумілі людям, які знають, що таке біль, війна, втрачений час…

– Для мене і команди це дуже важливий проект, ми створювали його за межами України для закордонних глядачів. Вистава відкривала фестиваль RADAR OST в березні 2023 року в Дойче Театрі. Важливий через розуміння відповідальності за кожен створений сенс і проговорювання його назовні. Дві прем’єри ми відіграли в Берліні, згодом брали участь у фестивалях в Білостоку (Польща) та П’ятра-Нямц (Румунія). Нещодавно, нарешті, випустили оновлену прем’єру в рідному театрі. Це було особливо хвилююче – грати вдома, бо це не просто чергова вистава, а, насамперед, наша звітність перед українськими глядачами – що ми робили за кордоном, як говорили там про нас і наш досвід. Багато хто з глядачів пишуть мені про їхнє сприйняття вистави. Для мене це надзвичайно цінно, бо вистава провокує діалог. Я намагалась створити виставу, яка являтиме собою поліфонічну структуру, де кожен учасник, на сцені він чи в глядацькій залі, зможе знайти простір для себе.

Вистава “Ha*l*t*”Фото: з сайту Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра

Читайте також: “Був шок”: зірка серіалу “Папаньки” розповіла, що в її будинок влучив “шахед”.

Для глядача похід у театр – це момент пошуку сенсів, а також відпочинку від страшних реалій, для актора – момент роботи і самовираження, а для режисера чим є театр передусім?

– Я б не хотіла, щоб до мене глядачі приходили на вистави відпочивати, бо розуміти, доєднуватись, заперечувати, підключатися – це робота. Глядачі приходять працювати, так само, як і актори, які беруть на себе відповідальність бути на сцені і мають усвідомлювати власну відповідальність за право і привілеї бути чутим і видимим. А режисерка організовує умови для створення нового світу і збирає людей, які мають заселити в цей світ живе.

Український театр не має таких технічних можливостей, які є в театрах Європи. Які сучасні технології використовуєте Ви у роботі та сценографії?

– Із сучасних технологій я використовую лише одну – мій мозок (сміється). Наш театр будується навколо людини, і тому він не має обмежень. Технологія мультиплікує засоби втілень ідей. Але ідею творить людина. Особливого досвіду використання сучасних технологій у мене немає. Але коли ти чогось не знаєш, то і дефіциту не відчуваєш. До того ж, зараз я тяжію до аскетичного простору і найбільше мене хвилює людина та її дія. Коли здійснювала постановки за кордоном, бачила декілька вистав з ознаками сценографічної гігантоманії, зі складною машинерією. Але мене це не вражає. Предметний світ, на сцені, майже завжди, швидко виснажується.

Вистава “Invazija”Фото: з сайту Драматичного театру А. Венгєрка, м. Білосток

А які фішки Ви б хотіли запозичити у європейського театру?

– Хотілося б запозичити ставлення до театру, як до відповідальної роботи, де не існує ієрархії, а існує злагоджена система компетенцій. Також запозичила б тяжіння до справедливості та гендерної рівності. Ще – закон про ротацію керівників. Справедливі зарплатні, незалежно від статусу театру, а залежно від акторських якостей та спроможностей.

А хто долучається до створення візуальної картини, аби все було стильно і зі смаком?

– Як правило, режисерка чи режисер формують команду для створення вистави. В нашому театрі намагаємось співпрацювати з тими, хто не створює візуальні картини, а організовує простір, який проявляється, контактуючи з акторами, музикою, світлом, текстом.

Читайте також: Жінка завагітніла завдяки Андрію Данилку.

Назвіть, будь ласка, топ-5 прогресивних режисерів на українській театральній мапі України з Вашої точки зору?

– Прогрес в режисурі, для мене, це самоускладнення. Цікаво спостерігати за тими, хто не втрачає цікавість цікавитись. Намагаюсь відвідувати всі прем’єри, які потрапляють мені на око. У мене немає авторитетів, бо авторитети гальмують процеси і прогреси. Я маю повагу до всіх, хто створює театр, але не з усіляким театром погоджуюсь.

Вистава “Blogi keliai”Фото: з сайту Міського театру міста Алітус

В інших театрах часто буваєте на виставах?

– Це обов’язково. І як режисерка, і як друг. Сьогодні подивилась прем’єру мого колишнього студента Дмитра Леончика в театрі “Золоті Ворота” (вистава “Ковзанка”), завтра іду на прем’єру “Паромника” в Театр імені Лесі Українки.

Чи були такі випадки, коли Ви виставу не додивилися до кінця, а встали і пішли? Якийсь театр Вас розчарував?

– Це було давно, коли я подивилася виставу Резніковича “Дон Кіхот. 1938 рік” у Театрі Лесі Українки. Пішла в антракті. Для мене це була штучна, формально сконструйована, псевдопсихологічна спроба театру. Все це виглядало, як використання людей та ресурсів.

Якщо ж говорити про живу театральну мову, то не можна оминути увагою фестиваль нової режисури Митниця, який вже кілька років відкриває Україні таланти. Розкажіть, який формат матиме цей фестиваль у 2025 році? І що для Вас – хороша режисерська робота? За якими показниками оцінюєте?

– Цей фестиваль – моя гордість. Мені приємно і важливо про нього говорити. Щодо режисерів та режисерок, у нас немає ніяких обмежень ні вікових, ні за кількістю і якістю досвіду, люди не повинні мати спеціальної освіти, це більше про те, що таким фестивалем ми підважуємо заскорузлу театральну освіту радянського типу і пропонуємо щось протилежне. Третя “Митниця” у нас була розширена, ми працювали в партнерстві з Італійським інститутом при Посольстві України. І це не лише про фінансову підтримку, це про культурний діалог, про плани на майбутнє. Вже почали підготовку до наступної “Митниці”, бо кожного року фестиваль має особливу концептуальну рамку.

Читайте також: “Люблю думати масштабно”: Терен відповів, звідки в нього взялося бажання про 5 дітей.

– Але ж і інші театри в Україні намагаються створити щось подібне…

– Те, що переймають наш досвід, чудово. І для цього також створювався наш фестиваль.

І трішечки запитань, не пов’язаних з театром. Нещодавно соцмережі вибухнули через релігійний скандал із Клопотенком, який влаштував шоу різдвяної кухні у Лаврі. Як вважаєте, ми маємо ми право засуджувати Клопотенка?

– Я дуже обережно обираю події, на які витрачаю свій час, ресурс і розум і для мене дуже важливо не перетворитися на персонажа фейсбуку, який стосовно всього має власну думку, яка, при перевірці, виявляється не власною. Мені не зрозумілі масштаби фігури Клопотенка в межах української культури. Тому його і його вчинки я коментувати не буду. З цікавістю прочитала декілька коментарів, решта – некомпетентні істерики.

А як Ви ставитеся до того, що ожили колишні регіонали, ОПЗЖисти. Зокрема, пан Юрій Бойко почав активно готуватися до виборів, згуртовуючи навколо себе проросійську когорту. Чи загрожують ці потуги Україні?

– Ці потуги ніколи не вщухали. І боюсь, що Бойко зовсім не пан, а товаріщ. Я здивована, як він може бути народним депутатом України – це не просто тримати ворога в себе в хаті, а ще й підгодовувати його, щоб він був здоровим і бадьорим агентом Росії в Україні та членом парламентського комітету з прав людини, деокупації і реінтеграції окупованих територій. Це просто парадокс парадоксів.

Ми живемо в країні парадоксів, тому коли виринають подібні персонажі – це не викликає подив…

– Мені здається, що ми будуємо країну парадоксів.

До речі, а Ви вже тисячу Зеленського отримали? Якщо так, то на що витратили?

– Ще ні. Коли отримаю – відправлю у фонд “Повернись живим”.

Цікаві новини для вас:

Апостроф

Цікаве

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини