Мріяв про кінну ферму і хотів воювати «до останнього москаля»
Іван Голубка народився у селі Дебеславці, що на Коломийщині Івано-Франківської області. Був третьою дитиною у сім’ї, де виховували п’ятьох дітей.
– У нас у господарстві були коні, Іван сильно їх любив. Від маленького їздив і фірою, і верхи. Колись казав, як виросте, то створить собі кінну ферму. Але не судилося, – розповідає батько воїна Василь Голубка.
Пригадує, Іван був дуже цікавим до всього. Завжди бадьорий, швидкий, усміхнений. Із дитинства захоплювався спортом.
– Перші лижі купили Івану за коляду. Тоді він вчився у 5 класі. Я ще додав йому трішки грошей… А потім були і бігові лижі, і гірськолижні. Іван завше тренувався, щойно сніг випаде. Їздив на змагання, мав нагороди. Навіть завоював друге місце на чемпіонаті України зі спортивної орієнтації, – додає батько.
Каже, діти росли дружніми і самостійними. Після навчання у Коломийському індустріальному педагогічному коледжі Іван вступив до Тернопільського національного університету імені В. Гнатюка. У селі хлопця знали як доброго майстра і автомеханіка.
Щойно почалась повномасштабна війна, Іван Голубка пішов до військкомату. Ходив туди тричі, але щоразу отримував відмову. Така ситуація лише засмучувала хлопця, який хотів стати на захист своєї землі. У червні 2022 року отримав повістку і подався на фронт, не роздумуючи.
У ЗСУ він дуже хотів бути снайпером, але опанував професію оператора – навідника у 10-ій Окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Згодом Іван Голубка став заступником командира бойової машини.
– Він мені скидав трохи відео. Після його відпрацювання на посадці одне коріння від дерев залишалось, так він косив ворога, – розповідає старший брат Івана, Василь.
Пригадує, Іван ніколи ні на що не жалівся. Ще з дитинства умів за себе постояти. Вони разом ходили в сусіднє село на дискотеки, допомагали батьку по господарству, але на війну Іван пішов трохи раніше.
– Я не мав строкової служби, як брат, тому мене покликали пізніше. У листопаді 2022 року до війська не забрали через перелом ноги, не пройшов відбір. У січні 2023 року зателефонували з військкомату, я швидко зібрався і поїхав, навіть Вані не встиг сказати про це. Ми переписувались із ним щодня. В останній розмові обговорювали бій Ломаченка… Ваня ніколи не мав ні сумнівів, ні страхів. Казав, що треба стояти до кінця, бо як один звільниться, а потім другий, третій, десятий, то москаль зайде ще й на західну Україну, – говорить брат Героя.
Іван Голубка на фронті не лише завзято нищив противника, але й захоплював його техніку. На його рахунку – сотні виїздів на нульові позиції. Побратими розповідали, що Іван був справжнім воїном, людиною слова, мужності, зразком незламності та міцності духу.
– Була історія, як вони стоять на пункті спостереження і бачать, що москалі йдуть траву косити, бліндажі маскувати. Тоді Ваня з побратимами усе це майстерно знищили та ще й віджали ворожу БПМ. Це було влітку 2022 року, – розповідає Василь Голубка.
– Іван був справжнім Героєм. У нас був виїзд на Бахмутському напрямку. Вони заїхали, відпрацювали, і піхота ворога відступила. Був сильний штурм і Ваня зумів зупинити ворожу піхоту. Завдяки цьому дуже багато наших хлопців у окопах лишились живими. Не кожен може щодня виконувати таку роботу, для цього треба мати неабияку сміливість. На таких, як Ваня, тримається Україна, – переконаний військовий з позивним «Дмитрович».
Пригадує, коли бойова машина Івана вперше натрапила на протитанкову міну, на його очах загинув водій-механік. Тоді Іван витягував товариша з авто, хоча сам був пораненим і контуженим. У лікарні довго не затримався і не зламався. Лише став на ноги, одразу повернувся на фронт.
Він не любив розповідати рідним про війну. Про те, що в Івана було кілька контузій, батько дізнається значно пізніше. Як і деталі про службу сина, і що передачі, які надсилали з дому, до тих позицій не доходили, бо там було надто гаряче. Якось до батьківської хати приїде побратим сина, Василь, і розповість, що Іван врятував йому життя на фронті, як і багатьом іншим українським воїнам.
– Він хотів воювати до останнього москаля, щоб із перемогою повернутись додому, – каже наречена Івана Голубки, Владислава.
– Я ще з ним розмовляв 4 червня. Він лише встиг сказати, що їх відправляють у саме пекло, додав «моліться», і телефон вимкнувся, – пригадує батько.
Іван Голубка загинув 5 червня 2023 року біля села Яковлівка, що під Бахмутом на Донеччині. Його бойова машина вкотре натрапила на протитанкову міну. Поранений Іван зумів вибратись із авто, але вже на землі потрапив під ворожий обстріл. Воїну назавжди 27 років.
Усім було важко повірити, що Іван Голубка загинув. Побратими кажуть, що йому вдавалось виходити навіть не з таких скрутних ситуацій. Кілька днів поспіль бійця вважали зниклим безвісти. Пізніше Василь Голубка поїхав на упізнання сина до Франківська. 21 червня на Алеї Слави у рідних Дебеславцях Івана Голубку поховали.
1 жовтня 2023 року на честь воїна на фасаді Дебеславцівської гімназії встановили меморіальну дошку.
5 грудня 2024 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ про присвоєння молодшому сержанту Івану Голубці звання Героя України посмертно з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
У Івана залишилися батько Василь, брат Василь, сестри Мар’яна, Любов і Оксана, племінниці Еріка та Ангеліна і наречена Владислава.
«Біль із часом мине!» Слова, які лунають досить часто. Та він не минає, з кожним днем усе більше наростає, розриває на шматочки душу, оповитою чорною мрякою. Бо у житті вже немає тієї людини, яка була для тебе цілим світом. Яка зігрівала душу своєю посмішкою, своєю любовʼю, щирістю та добротою. Життя поділилось на «біле» та «чорне». «Біле» – де ми мріяли, кохали, будували плани на майбутнє! «Чорне» – немає мрій, немає планів, живеш одним днем і тільки одне бажання – щоб москалі були знищені з лиця землі! Щоб були покарані, за кожного, хто хотів жити!», – написала Владислава у Фейсбуці.
Нині з фронту в рідні Дебеславці повернувся брат Івана, Василь Голубка. Помагає батькові по господарству. Каже, Іван – справжній Герой, часто згадує про нього.
Слава Героям!
Фото: Facebook/Тетяна Волощук та Владислави Гарбуз