Вже декілька останніх років футбол на Житомирщині стрімко та стабільно набирає оберти. Зокрема, неможливо уникнути той факт, що подібний сплеск відбувся, в першу чергу, завдяки успіхам футбольного клубу “Полісся”, який представляє наш обласний центр на найвищому рівні. Однак, окрім такого явища як “Полісся”, Житомирський регіон дав футболу і окремих визначних особистостей. Саме про них Перший Житомирський і хоче сьогодні розповісти – про відносно відомих футболістів сьогодення, які мають житомирське коріння. Ми зібрали для вас список із п’яти таких спортсменів.
1. Руслан Маліновський
Розповідаючи про футболістів Житомира та області, важко не почати з одного із найбільш “хайпових” імен, які в першу чергу спливають у голові при співставленні термінів “футболіст” і “Житомирщина”. Руслан Маліновський народився 1993 року у Житомирі в родині музикантів. Однак разом зі своїм старшим братом Олександром обрав головним захопленням футбол. Займатися футболом “Маліна” починав у житомирському «Легіоні», який виступав у чемпіонаті області.
Свою більш дорослу та свідому кар’єру Руслан розпочав у донецькому “Шахтарі”, який “переманив” юного таланта кращими умовами та власним статусом. Однак, на професійному і рівні в українському гранді півзахисник не закріпився, тому їздив по орендам. Найуспішнішим став вояж до луганської “Зорі”, де Маліновський став одним із лідерів та найкращих футболістів УПЛ. Саме, граючи у складі “Зорі” Руслан отримав перший виклик до національної збірної України з футболу. З головною командою країни футболіст відвідав два великих міжнародних форуми: Євро-2020 та Євро-2024. Загалом, за збірну Маліновський зіграв 66 матчів, у яких забив 7 голів.
Після вдалих виступів за “Зорю” Руслан Маліновський свою по-справжньому велику європейську кар’єру. Кілька років відбігавши за бельгійський “Генк” та здобувши статус найсильнішого гравця місцевого чемпіонату, центрхав перебрався до італійської “Аталанти” під “крило” легендарного Джан П’єро Гасперіні. У Бергамо продовжився взліт українця. В Серії А він також став знаковим гравцем, і його дуже любили місцеві фанати за уміння зіграти тонко при розіграші, та потужно і влучно пробити у завершальній стадії.
З “Аталантою” українець кілька разів здобував бронзу першості, а також став найкращим асистентом чемпіонату Італії 2020/21 — 12 гольових передач. Однак, пізніше “Маліну” почало турбувати фізичне здоров’я, різного роду травми, і у січні 2023-го футболіст знайшов нове місце роботи – французький “Олімпік” Марсель, де, словом, закріпитись теж не вдалось. Зігравши 20 матчів, та забивши 1 м’яч Руслан повернувся до Італї, однак цього разу доєднався до складу середняка-аутсайдера чемпіонату “Дженоа”, де виступає донині.
2. Олександр Зінченко
Дуже схожа доля, як і Маліновського спіткала уродженця міста Радомишля, Олександра Зінченка. Його кар’єрний графік, скоріш за все, вартуватиме зображати у вигляді перевернутої параболи. Здобував свій футбольний фах Сашко також в академії “Шахтаря”, який у свій час вихопив молодого гравця із Радомишльської ДЮСШ під час організованого тодішнім місцевим тренером Сергієм Борецьким. Та теж, як і “Маліна”, “Зіна” так ніколи і не грав за основний склад донеччан. Взимку 15-го Зінченко перебрався на росію, де грав за “Уфу”. Провівши там рік, далі Олександр перестрибнув на абсолютно інший рівень: його запросив до “Манчестер Сіті” легендарний Пеп Гвардіола.
І саме в Манчестері пройшов хоч і складний, проте не небезперешкодний період в кар’єрі Зінченка. Одного разу, його відправляли в оренду до голандського ПСВ, а надалі просто не бачили у складі “горожан” та пропонували піти, щоб не просиджувати шорти на лавці. Про це гравцеві говорив навіть особисто Гвардіола. Однак, своєю титанічною працею та бажанням Сашко довів, що здатен захищати емблему навіть настільки масштабного за статусом клубу як “Ман Сіті”. І Зінченку довірились. Він виходив не на рідній позиції у центрі поля, а на лівому краю захисту. Однак, саме у цьому амплуа “Зіна” завоював із “блакитними” 4 чемпіонства АПЛ, 4 Кубки англійської ліги, Кубок Англії та 2 Суперкубки Англії.
У 2022-му футболістові стало “затісно” у Манчестері, тож він перебрався до лондонського “Арсеналу”, під опіку іншого іспансього спеціаліста – Мікеля Артети. З тих пір Сашкові, на жаль, вдалося поповнити не трофейну кімнату, а лише власну медичну картку, адже він почав регулярно травмуватись і пропускати матчі через відсутність оптимального для найвищого рівня ігрового тонусу.
Із індивідуальних здобутків Зінченка можна відмітити 70 проведених матчів за національну збірну України, в яких гравець відзначився 10 голами. Як і “Маліновський”, Олександр – учасник двох Євро: 2020 та 2024 років.
3. Данило Сікан
Родинні та футбольні корені нинішнього основного центрфорварда “Шахтаря” проростають саме із Житомира. Ще з самого дитинства Данило бігав на тоді ще не відновленому, як зізнавався Сікан в інтерв’ю журналістам, “живому” полі стадіону «Спартак» із ямами та горбами. Згодом доля занесла хлопця до Львова, в академію “Карпат”. Саме в складі “біло-зелених” молодий нападник і дебютував на професійному рівні у дорослому футболі. Сталося це у 2018-му, в матчі УПЛ проти “Зорі”.
Однак, не провівши і півроку у стані львів’ян, Данило Сікан перебрався до клубу, кольори якого захищає і донині. Так, це донецький “Шахтар”. Проте, закріпитись у складі “гірників” у тогочасному конкурентому середовищі молодому українському форварду було вкрай непросто. Тож, талановитого проспекта відсилали донеччани неодноразово відсилали по орендам: двічі до, нині неіснуючого ФК “Маріуполь”, і одного разу до німецької “Ганзи”. Та все ж, у проміжку між своїм орендним турне, Сікан встиг дебютувати у Лізі чемпіонів, замінивши Жуніора Мораеса на 90-й хвилині матчу проти «Манчестер Сіті».
Улітку того ж 19-ого року, у складі збірної України U-20 нападник став чемпіоном світу. У складі збірної на турнірі він зіграв 6 поєдинків, в яких відзначився 4 забитими м’ячами, ставши другим найкращим бомбардиром. Вже у 2021-му році, у матчі проти Казахстану стався дебют гравця на національному рівні серед основних збірних.
Остаточно закріпитись та стати основним вістрем атак “Шахтаря” Данилові Сікану вдалося вже після початку трагічних подій у 2022-му році, початку повномасштабного вторгнення рф до України. Тоді більшість легіонерів від’їхали із донецького клубу, і житомирянин лишився конкурувати за місце у старті із буркінійцем Лассіною Траоре.
У листопаді 2023-го, в кар’єрі Сікана стався ще один яскравий хайлайт. Матч групового етапу ЛЧ сезону 23/24 між “Барселоною” та “Шахтарем” завершився із рахунком 1:0 на користь української команди. І саме Данило став автором переможного голу.
Загалом, за “Шахтар” центральний нападник провів уже 115 матчів, та забив 31 гол. У національній збірній України Данило все ж програє конкуренцію більш іменитому легіонеру із “Роми” Артему Довбику. Форвард зіграв у футболці національної команди 7 матчів та відзначився 1 голом.
4. Адерінсола Есеола
Врешті-решт, із найбільш відомих і очевидних представників переходимо особистостей менш “хайпових”. Житомирянин із нігерійським корінням, як вам такий пункт досьє? Есеола теж має безпосереднє відношення до житомирського футболу. Він вихованець “Полісся”. І хоч його футбольний шлях є можливо не настільки яскравим як у трьох попереднів футболістів списку, однак у “свій час” Адерінсола Встиг навести шороху в українському футболі. У складі київського “Аресанала”, до прикладу, нападник зміг у 16 матчах сезону Першої ліи 2016/2017 оформити 9 голів.
Після цього, гравцеві вдалося піти на підвищення до Прем’єр-ліги, приєднавшись до складу кропивницької “Зірки”. Там, проте, футболіст точно не демонстрував результативність рівня нападника. Всього 1 гол у 15 іграх і повернення до Києва, в “Арсенал”, до Першої ліги. Забивши 7 голів за 11 матчів за киян, Есеола доклав свою руку, а точніш ногу, до повернення на той час нещодавно відродженого столичного клубу в еліту українського футболу.
Однак, залишитись в Києві гравцеві не вдалося, його із оренди повернула “Зірка”, однак після цього відправила у нову мандрівку – до Казахстану. Провівши там у складі місцевих “Акжайику” та “Кайрату” близько ста матчів за три роки, Есеола наколотив 46 голів та у 2021-му повернувся до України. З тих пір, здійснивши ще один недовгостроковий виїзд за кордон у 2022 році, до чемпіонату Болгарії, Адерінсола Есеола переважно “вештається” по українських командах різного ґатунку. Поточним колективом, кольори якої захищає нігерійський українець є клуб Першої ліги “ЮКСА” із Тарасівки.
Із цікавого, також можна відмітити, що Есеола в 2009-му перебував на контракті з київським “Динамо”, проте, не провів жодного матчу. Разом з тим, гравець три роки “побігав” за кілька клубів у нижчих дивізіонах Італії.
5. Олексій Кащук
Ще один із переможців молодіжного Чемпіонату світу U-20 у 2019 році – це Олексій Кащук. Футболіст, певно, найменш заслуговує статусу “селебріті” із представлених у списку, однак, серед сучасників житомирського футболу, уродженець Звягеля все ж має приводи для гордості у власному послужному списку. Так, Кащук разом із Сіканом були нагороджені орденом «За заслуги» III ступеня саме за здобуте чемпіонство світу.
Окрім того, як і Сікан, Зінченко і Маліновський, Кащук розпочинав свій юнацький футбольний шлях у донецькому “Шахтарі”. Він є вихонцем клубу у різних вікових категоріях, починаючи з 14-річного віку. І навіть досі перебуває на контракті у гранді. Як гравець дорослої команди гірників, у сезоні 23/24 Кащук вийшов на поле 10 разів і встиг відзначитись 3 голами.
Однак, переважну більшість часу Олексій проводив у статусі орендованого футболіста. Зокрема, відіграв три сезони у “Маріуполі”, забивши 9 голів. Найбільш результативний же період у кар’єрі вінгера пройшов у складі азербайджансьокого “Сабаху”. За 41 відіграний поєдинок він набив солідну статистику: 18 голів та 12 асистів. Чинний же сезон, після, фактично, транзитного повернення до “Шахтаря” у попередньому сезоні, Кащук проводить у складі одного із найсильніших клубів азербайджанської першості – “Карабах”. 11 ігор, 3 забиті м’ячі та 4 асисти – такі цифри продемонстрував “крайок” у своєму разюме до кінця 2024 року.
Також пропонуємо вам переглянути наш матеріал: “Ювелірний гол Михайліченка приносить перемогу “Поліссю” над “Шахтарем”.