У 18 років добровільно приєднався до лав бригади «Азов»
Старший солдат батальйону «Любарт» 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Петро Наумук загинув 12 листопада 2024 року на околицях села Неліпівка Донецької області під час ворожого артилерійського обстрілу. Поранення, які дістав воїн, виявилися несумісними з життям.
«Я мав честь тримати посадки та знищувати окупантів пліч-о-пліч з тобою. Сподіваюсь, там ти будеш в спокої та більше ніколи не бачитимеш цього жахіття. Я обіцяю, що ніколи тебе не забуду, бо таких достойних людей дуже мало. «Колос», вічно 18», – повідомив про загибель бійця його побратим Михайло Гаращук.
Петро народився в селі Самари Самарівської громади на Волині. Окрім нього в сім’ї зростали старший брат та молодша сестричка. Хлопець мав гарне виховання, адже батьки показували йому приклад любові, доброти та відповідальності.
Після закінчення 11-го класу школи він одразу поїхав на роботу за кордон. Працював у Нідерландах, Польщі. Поки його однолітки мріяли про сім’ю, автомобілі, власне житло, Петро відкладав зароблені гроші собі на амуніцію, бо марив потрапити в бригаду «Азов».
– Ще раніше, до початку війни, Петя говорив, що хоче стати військовим. Ми з дружиною казали, що підтримаємо будь-яке його рішення, але самі думали, що переросте. Ще малий. Передумає. Коли почалася війна, він став ще серйозніше про це заявляти. Наприкінці 11 класу сказав, що вчитися на військову спеціальність не піде, бо тільки час втратить. Закінчить школу, досягне повноліття – і на війну. Друзі, дядьки переконували, щоб ішов вчитися у військовий навчальний заклад. За кілька років матиме офіцерське звання. Може, до тих пір і війна закінчиться. А він був категоричний: «Вчитися не піду! То тільки час втрачати!»… Ми ще надіялися, що попрацює, поміняються погляди. Не вірили, що піде одразу, як тільки 18 років виповниться», – написав тато Героя Петро Наумук.
Рідні та друзі згадують: коли Петру виповнилося 18 років, він одразу почав збирати документи, аби потрапити в «Азов». Хлопець хвилювався, що не зможе пройти відбору, але його мрія здійснилася і він став військовослужбовцем.
За словами мами воїна пані Галини, переконати сина не йти у військо було неможливо. Він категорично заявив: «Якщо заборонятимете, я все одно піду, але не казатиму, де я і що зі мною, щоб не хвилювалися».
Після навчання Петро одразу потрапив на Донеччину. Як згадують його побратими, він постійно рвався в епіцентр боїв. Молодий воїн ніби відчував, що часу захищати Батьківщину йому відведено дуже мало.
«Петро сам викликався на найважчі завдання, демонструючи неймовірну відвагу та рішучість. Побратими відгукувалися про нього лише з найкращого боку, зазначаючи, що для такого молодого віку його жага та бажання просто вражали. Він був прикладом для інших, завжди готовий підтримати та допомогти. На свій останній вихід на «нуль» він пішов за власною ініціативою, щоб не відпускати нових хлопців у їхній перший бій самих. Розуміючи небезпеку, він все ж таки поставив безпеку та моральний дух своїх побратимів вище власного життя», – написав у петиції про присвоєння Петру Наумуку звання «Героя України» його старший брат Олександр.
Спочатку рідним Героя повідомили, що він зник безвісти, а за кілька днів підтвердилася інформація про загибель воїна.
На прощання з Петром зібралося багато молоді. 18-річних воїнів у його громаді ще не ховали. Кортеж із тілом Героя супроводжували автомобілі та мотоциклісти, дорогу встелили квітами.
Петра Наумука відспівали у Свято-Параскевському храмі. На прощанні з воїном його побратими виконали «Молитву українського націоналіста». Люди ридали за молодим життям і нездійсненними мріями 18-річного Петра Наумука.
Фото: ФБ Михайла Гаращука, «Православна Ратнівщина», «Ратнівщина – районна громадсько-політична газета»