Підбиваємо підсумки 2024 року в українському кіно. Попри те, що він був непростим, саме у 2024 році український фільм здобув «Оскар». Ми обирали з тих картин, які саме у 2024 році з’явились на українських екранах навіть якщо їх зняли раніше. Розповідаємо, чому ці фільми варто переглянути у 2025 році, якщо ви пропустили їх у кіно у 2024-му.
«Ля Палісіада»
Режисер Філіп Сотниченко, прокат з 11 січня
Світова прем’єра відбулася на Роттердамському фестивалі, де стрічка отримала приз FIPRESCI, а національна – на Київському тижні критики. Саме там українські кінокритики назвали його найкращим фільмом року. Також фільм був номінований на премію Європейської кіноакадемії.
Події в стрічці розгортаються в 1996 році, в останні місяці існування смертної кари в Україні. Судовий психіатр Олександр (Андрій Журба) та його товариш, слідчий Ільгар (Навруз Пашаєв), розслідують вбивство свого колеги-міліціонера. Трьох чоловіків пов’язувала спільна робота, давня дружба та почуття до однієї жінки. Тепер вона – вдова загиблого.
Жанр фільму «Ля Палісіада» означений як іронічний детектив. Доволі сумнівне визначення. Ні, це не детектив про 1990-ті, не процедурал та не спогади про минулі часи. Сотниченко вибудовує складну конструкцію, стилізуючи відео під аматорькі зйомки на VHS (стрічка була знята на Sony DSR-PD170P, що фільмує у відеоформаті DVCAM, створеному якраз у 1996 році).
«Ля Палісіада» вимагає від глядача уваги та зосередженості, щоб не втратити нитку задуму. Навіть не нитку, а відрізкі, сплутані між собою та складені на перших погляд у випадковому порядку. Але це не так. Для уважного глядача «Ла Палісіада» має логіку, яка керує художніми засобами. Адже це у першу чергу художнє кіно (не в сенсі ігрове, хоча гри тут не бракує). Це кіно, яке насамперед працює з кіномовою та намагається бути безкомпромісним артхаузом, що не надто старанно маскується під детектив.
Український оскарівський комітет обрав картину претендентом від України на потрапляння у оскарівську номінацію «найкращий міжнародний фільм».
«Як там Катя?»
Режисерка Крістіна Тинькевич, прокат з 25 січня
Драма «Як там Катя?» – повнометражний дебют режисерки Крістіни Тинькевич з Анастасією Карпенко у головній ролі. Також у фільмі зіграли Катерина Козлова, Тетяна Круліковська, Олексій Череватенко, Ірина Веренич-Островська, Віктор Жданов та інші.
Картина розповідає про Анну (Анастасія Карпенко), лікарку швидкої допомоги та одиноку матір. Одного дня у її житті сталася трагедія, яка може все зруйнувати та залишити героїню на одинці з байдужою системою та безмежною втратою.
Світова прем’єра фільму відбулась на 75-му кінофестивалі у Локарно в конкурсній програмі Concorso Cineasti del presente, де фільм отримав дві нагороди: спеціальний приз журі Ciné+ та приз за найкращу акторську гру для Анастасії Карпенко.
Стрічка була знята до повномасштабного вторгнення Росії, у ній не йдеться про війну, проте тема втрати та морального вибору робить її дуже актуальною сьогодні.
«Кожен, напевно, глядач ставить власні акценти. Але для мене головною є тема морального вибору. Мені цікаво, наскільки мають бути сильними обставини, щоб людина почала зраджувати сама собі, почала ламати свій власний моральний компас. Тому що кожен з нас має своє розуміння того, що морально допустимо, що морально не допустимо, що добре, що погано», – говорить режисерка.
«Вартує, щоб люди, дивлячись кіно, робили висновки та хотіли працювати над собою або над ситуацією, на яку вони можуть вплинути. Такі фільми як «Як там Катя?» мають спонукати до цього. Так, я вірю в силу мистецтва, дуже вірю», – додає акторка Анастасія Карпенко.
«Уроки толерантності»
Режисер Аркадій Непиталюк, прокат з 14 лютого
Нетолерантна комедія про те, як одна зустріч може змінити усе життя цілої родини. Фільм створений за п’єсою Ігоря Білиця «Гей-парад», вистава за якою йде уже кілька років на сцені київського «Дикого театру». Аркадій Непиталюк у співавторстві з Людою Тимошенко та Олексою Гладушевським перенесли події картини з київської «хрущовки» у провінційну «сталінку» та змінили фінал.
Родина Найдюків переживає непрості часи та зовсім не має грошей. Цю проблему можна вирішити, якщо взяти участь у програмі «Уроки толерантності». Щоб отримати різноманітні субсидії Найдюки, а саме вчителька Надя (Олена Узлюк), її тривало безробітній чоловік Зеник (Олександр Ярема), а також їх діти Денис (Олександр Піскунов) та Діана (Кароліна Мруга), повинні прийняти у свою сім’ю представника ЛГБТ спільноти й активіста Василя (Акмал Гурєзов). Три тижні для упередженої родини пройдуть не просто, але кожен зможе віднайти себе та привести до ладу стосунки один з одним.
Попри те, що непередбачуваності у сюжеті годі чекати фільм, де герої протягом усього екранного часу проводять у замкнутому просторі квартири, фільм примудряється повністю захопити увагу глядачів та тримати її до самого фіналу.
«20 днів у Маріуполі»
Режисер Мстислав Чернов, повторний прокат з 14 березня
Картину створили члени команди Associated Press, які стали останніми міжнародними журналістами в оточеному Маріуполі. Вони продовжили роботу в облозі та зафіксували кадри, які пізніше стали визначальними образами війни: смерті дітей, масові поховання, розбомблений пологовий будинок та інші жахи російських злочинів.
Вперше картина побачила світ на фестивалі «Санденсі». У секції World Cinema Documentary Competition стрічка здобула приз глядацьких симпатій.
Українська прем’єра відбулася на фестивалі Docudays UA, де «20 днів у Маріуполі» став найкращим фільмом національного конкурсу, а також володарем призу глядацьких симпатій.
«20 днів у Маріуполі» – режисерський дебют воєнного кореспондента (з досвідом у Сирії, Нагірному Карабасі, Лівії, Іраку, Секторі Газа, Афганістані), фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. Також у створенні картини були залучені фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василиса Степаненко. За роботу в Маріуполі вони отримали Пулітцерівську премію. Після того, як фільм Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі» отримав «Оскар», компанія «Артхаус Трафік» випустить його у повторний прокат.
Фільм Чернова вийшов у національний прокат 31 серпня 2023-го і став найбільш касовою документальною стрічкою лише за чотири дні. Тоді «20 днів у Маріуполі» зібрав касу понад 531 тис грн. Загалом перша хвиля прокату принесла фільму понад 2,2 млн грн.
Друга хвиля стартувала 25 січня 2024-го, коли стрічку номінували на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». За цей період у прокаті касові збори зросли до понад 2,4 млн грн.
У березні «Оскар» допоміг випустити картину навіть там, де його досі не було в прокаті. Йдеться про містечка з однозальними кінотеатрами, які не могли собі дозволити показ документального кіно – це не було вигідно.
«Я і Фелікс»
Режисерка Ірина Цілик, прокат з 11 квітня, на головному фото
Поза всяким сумнівом, це один із найпотужніших та найтонших українських фільмів. Його прем’єра відбулась на Варшавському кінофестивалі.
Фільм розповідає про дорослішання у непрості 90-ті, про брак уваги, про поламаного війною чоловіка. Поставлений за мотивами автобіографічного роману Артема Чеха «Хто ти такий?» фільм насправді не говорить на якусь одну тему. Він про все відразу, він глибокий та багатошаровий, простий та багатоскладовий водночас.
Режисерка Ірина Цілик любить своїх героїв. Це було відчутно ще у її успішній документальній картині «Земля блакитна наче апельсин». Вона їх не судить та не оцінює, а робить з них ніби членів власної родини, які часом нервують, часом втомлюють, але не перестають бути рідними.
Предметне наповнення картини продумано до дрібниць. Ті, хто пам’ятає ті роки, впізнає багато зі свого минулого. Тут немає нічого випадкового, кожна деталь не лише маркує епоху, а й має певне сенсовне значення. Як і музика, якої тут багато.
Андрій Чередник та Владислав Балюк у ролі Тимофія, а також відомий письменник Юрко Іздрик у ролі Фелікса дебютували у кіно саме у цій картині. Вони органічно взаємодіють у кадрі з досвідченими Анастасією Карпенко, Андрієм Ісаєнком, Галиною Веретельник-Стефановою, творячі емоційну та переконливу картину любові-ненависті.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
«Будинок «Слово». Нескінченний роман»
Режисер Тарас Томенко, прокат з 9 травня
У фільмі режисера Тараса Томенка розповідається історія українських письменників доби «розстріляного відродження», яких влада поселила в одному будинку ніби для того, щоб створити ідеальні умови для творчості, а насправді для повного контролю. Там жили Микола Хвильовий, Павло Тичина, Остап Вишня, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний та інші.
Знаменитий будинок «Слово» було збудовано у Харкові у 1927 році за наказом Йосипа Сталіна. Усі письменники «стали учасниками експерименту, спрямованого на виведення нового типу радянського письменника та тотальний контроль над процесом творчості з метою створення єдиного художнього методу соціалістичного реалізму, та не кожен з письменників погоджується оспівувати культ Сталіна», – наголошують творці фільму.
Одного дня у будинку з’являється нікому не відомий автор Володимир Акімов. Після його появи у будинку почалися дивні події.
Світова прем’єра фільму відбулася на 37-му Варшавському кінофестивалі у 2021 році, а українська – на фестивалі «Миколайчук OPEN».
Нагадаємо, Тарас Томенко зняв документальний фільм «Будинок “Слово”». Він здобув національну кінопремію «Золота дзиґа» як найкращий документальний фільм. Сценаристкою обох картин була письменниця Любов Якимчук.
У новому фільмі зіграли Остап Дзядек, В’ячеслав Довженко, Андрій Ісаєнко, Євген Ламах, Ніна Набока, Марина Кошкіна, Валерія Ходос, Роман Ясіновський, Костянтин Темляк та інші.
«Порцелянова війна»
Режисери Слава Леонтьєв та Брендан Белломо, прем’єра в Україні 15 травня
У фільмі йдеться про трьох митців порцелянової анімалістики з України. Головні герої Слава Леонтьєв, його дружина Аня Стасенко та Андрій Стефанов на початку повномасштабного вторгнення перебувають у Харкові. Хоча тут ревуть винищувачі і падають ворожі ракети, українські артисти Слава, Аня та Андрій вирішують залишитися вдома та працювати за покликанням. Вони знаходять тендітну красу навіть серед руїн, і власним прикладом демонструють, що навіть у нелюдських умовах важко знищити людську жагу до життя.
Світова прем’єра фільму відбулась на кінофестивалі «Санденс», де отримала нагороду. Зараз фільм увійшов до коротких списків «Оскара» та претендує на потрапляння у номінацію «найкращий документальний повнометражний фільм».
«Мирні люди»
Режисерка Оксана Карпович, прокат з 29 серпня
Фільм повністю побудований на перехоплених телефонних розмовах росіян. Вони складають текст фільму. Без жодних коментарів, які зовсім і не потрібні. Візуальним рядом та тлом до тих розмов слугують кадри зруйнованих українських міст та сіл на Харківщині, Київщині, Миколаївщині та Донеччині. Там українці намагаються виживати.
Це фільм про дегуманізацію, тоталітарну російську машину, про насилля та повне відчуття безкарності.
Голоси «мирних», цивільних, матерів, дружин і друзів, розкривають світові очі не лише на хід так званої «спецоперації», а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням.
Для режисерки Оксани Карпович фільм став другою режисерською роботою. Вона відома своїм фільмом «Не хвилюйся, двері відчиняться», а напочатку повномасштабного вторгнення працювала локальною продюсеркою для іноземних новин. Також вона є фотографкою.
Стрічка «Мирні люди» брала у Берлінському кінофестивалі та отримала там дві відзнаки. Також вона була у програмах міжнародних фестивалів по всьому світу – від Гонконгу до Нью-Йорка. На Гонконзькому міжнародному кінофестивалі вона отримала Спеціальну відзнаку, а у Кракові – нагороду «Срібний Ріг» режисерці за фільм на соціальну тематику та приз FIPRESCI від асоціації кінопреси. Українська премʼєра фільму відбулась на міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де стрічка була представлена як фільм-відкриття.
«Ти мене любиш?»
Режисерка Тоня Ноябрьова, прокат з 30 травня
Ще одна картина про наші 90-ті. Історія дорослішання могло б відбудись по великому рахунку будь-де і будь-коли, проте припало на епоху, коли приватні травми та розвал родини співпав з розвалом країни.
У 16-річної Кіри розлучаються батьки. Вона важко переживає цю травму, яка стає тлом для руйнування її власних ілюзій.
Однією з безсумнівних удач картини є запрошення на головну роль акторки Карини Химчук, яка отримала за неї відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо.
Кіра виросла в родині кінематографістів у великій квартирі, де збираються цікаві люди та не надто переймаються радянським поняттям «дефіцит». Проте щасливе дитинство Кіри обривається раптово. І Кіра реагує так гостро, як тільки можна.
Ще однією принадою картини є те, що вона знята з великою увагою та любов’ю. Кожна дрібниця відповідає часу.
Проте не антураж вирішує. Головним у фільмі «Ти мене любиш?» є безсумнівна любов до історії, героїв і справи, яка робиться. Через історію Кіри Тоня Ноябрьова розповідає про той брак уваги та любові, який так часто згадують, коли говорять про 90-ті. Проте її картина не банальна, вона, при всій універсальності травм (якщо можна так їх кваліфікувати) дуже індивідуальна. Її героїня цікава, а сама історія викликає увагу та змушує за нею стежити.
Фінал режисерка залишає відкритим і питання, винесене у назву, ніби зависає в повітрі.
«БожеВільні»
Режисер Денис Тарасов, прокат з 1 листопада
Картина розповідає історію молодого меломана Андрія Довженка, який за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики потрапив до психіатричної лікарні. Як вирок він отримує вигаданий в кабінетах КДБ діагноз «млявоплинна шизофренія» та потрапляє у пекло однієї з найжорстокіших практик боротьби з незгодними.
Вигадана історія людини, що опинилась під тиском каральної психіатрії СРСР тим не менше заснована на реальних історіях дисидентів, герої фільму мають своїх прототипів та натхненників.
«Головний герой – це збиральний образ дисидентів, які існували в дійсності. Був звукорежисер, який поставив на радіостанцію бобіну з закордонною музикою, і його теж забрали. Його теж його покарала радянська влада, але не так жорстоко. Персонажі, які його оточують в психлікарні, теж справді були. Все, що відбувається в фільмі, існувало і було насправді. Ми зібрали це в одну історію, в одне кіно, щоб показати психіатричну лікарню як певну метафору тоталітарної системи та радянської каральної машин», — поділився Денис Тарасов.
«БожеВільні» торкнулися теми, яка наразі у кіно не була розроблена. Тим не менше режисер вирішує розповісти цю історію як трилер. Тобто по суті «БожеВільні» є почасти історичною драмою, почасти – гостросюжетним кіно.
Денис Тарасов розповідає історію жваво та з великим ентузіазмом. У підсумку фільм вийшов динамічним та цікавим. Утім і від самої розповіді хотілося б трохи більше глибини та зосередженості саме на діях радянської тоталітарної машини та на тому, як вона намагалась укласти усіх своїх громадян в ідеологічне прокрустове ложе.
У головних ролях Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Віталій Салій, Остап Ступка, Олег Стефан, Анастасія Пустовіт.
«Назавжди-назавжди»
Режисерка Анна Бурячкова, прокат з 21 листопада
«Назавжди-Назавжди» розповідає про підлітків, чиє дорослішання відбувається у 90-ті. Для Анни Бурячкової час не є героєм, як у більшості українських фільмів про ту добу, він є тлом для розгублених героїв, що намагаються віднайти хоч якусь стабільність.
Київ, кінець 1990 років. Нещодавно Тоню (Аліна Чебан) перевели в школу на околиці Києва з центру міста. Тепер вона з новими друзями проводить час посеред похмурих пострадянських багатоповерхівок. Після перерви Тоня повертається до занять плаванням та знаходить собі подругу Лєру (Єлизавета Цілик). Нові друзі з’явились швидко. У тому числі й хлопці, з якими дівчині цікаво будувати стосунки. Лєрин брат (Артур Алієв) проявляє до неї симпатію, а їй самій цікавіше з Журіком (Захарій Шадрін).
Для режисерки Анни Бурячкової фільм став повнометражним дебютом, до того вона була відома як постановциця кліпів, зокрема «Герої вмирають» Стасік. Сценарій вона писала разом із Мариною Степанською («Стрімголов»). Зйомки фільму завершилися у Києві за два тижні до повномасштабного вторгнення. Постпродакшн відбувався у Нідерландах.
Фільм, попри те, що змальована епоха провокує геть на інше, є надзвичайно гарним. Проте його кольорова гама цілком відповідає часу. Але вона ніби переплавлена у сучасності та надає картинці не архаїчності, а вінтажності. Проте це аж ніяк не свідчить про замилування 90-ми, а скоріше дає відчуття відстороненості.
Фільм є цілісною роботою, де всі елементи тримаються купи та працюють на загальний образ. Попри сильні емоції, що вирують, та навіть насильство, картина вийшла візіонерською. Але й динаміки їй аж ніяк не бракує. На перший погляд досить сумбурний та часом нелогічний набір подій насправді як найкраще відбиває ту невизначеність, у якій існують герої.
«Редакція»
Режисер Роман Бондарчук, прокат з 28 листопада
Світова прем’єра фільму відбулась на цьогорічному Берлінале у програмі Forum.
«Редакція» – другий ігровий повнометражний фільм Романа Бондарчука. За свій ігровий дебют, «Вулкан», режисер отримав Шевченківську премію, а його документальний фільм «Українські шерифи» був представником України у змаганні за оскарівську номінацію «найкращий міжнародний фільм».
Дія «Редакції», як і всіх інших, і ігрових, і документальних фільмів Романа Бондарчука відбувається на його рідній Херсонщині. Фільм встигли зняти до повномасштабного вторгнення, проте війна у кіно присутня дуже активно.
Головний герой, Юра, біолог, що досліджує рідкісних тварин українського півдня стає свідком підпалу лісу. Він приносить матеріали до редакцій місцевих ЗМІ, проте їм не до того, але в одній із них йому пропонують роботу.
У фільмі знімались херсонський журналіст, а нині військовий Дмитро Багненко, режисерка Жанна Озірна, актори Римма Зюбіна, Василь Кухарський, Андрій Кирильчук, драматург Максим Курочкін, блогер Сергій Іванов. Значна частина акторського складу – мешканці Херсонщини.
Роман Бондарчук розповів, що багато місць, де відбувались зйомки зараз під окупацією, деякі зруйновані, і спогад про них існує лише на екрані.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter