У сучасній українській армії жінки пліч-о-пліч із чоловіками боронять країну, займаючи різні посади. Прикарпатки Анастасія та Олександра, які служать у батальйоні безпілотних систем, розповіли свої історії.
Про це пише Галка з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
Анастасія, яка зараз обіймає посаду сержантки з матеріального забезпечення, почала свій військовий шлях у 17 років.
“Мене явно б тоді якась бригада до себе не взяла. Дівчинка 17 років, що з мене взяти?” — згадує вона з усмішкою.
Проте це не зупинило її прагнення служити — вона вступила до військового коледжу, який успішно закінчила. Зараз, у свої 20, Анастасія має амбітні плани:
“Я хочу далі піти на офіцера”.
Її мотивація служити країні, зізнається, особиста:
“Я сюди хотіла, прагнула до того. Зараз я там, де я хочу бути… Для когось я роблю краще, наприклад, для своїх рідних, для мами, яка вдома. Хочу, щоб вона мною пишалась”.
Олександра, яка служить медикинею вже пів року, до повномасштабного вторгнення працювала за кордоном, але повернулася в Україну, щоб допомагати захисникам.
“Прийшла я до цього рішення, в першу чергу, бо у нас є дуже багато чоловіків, які ховаються. Тому прийшла показати приклад, поки вони ховаються, дівчата будуть захищати їх”, — пояснює вона свою мотивацію.
Олександра розповідає про виклики служби:
“Найскладніше — це евакуація поранених… Це не з приємного”.
Обидві військовослужбовиці говорять про важливість суспільної підтримки. Анастасія закликає не забувати про загиблих захисників та їхні родини, а також наголошує на можливості допомоги через офіційні канали:
“Якщо не можеш, наприклад не віриш державі, то це не є проблемою закупляти якусь гуманітарку, передавати особисто на бригаду”.
Олександра звертається до цивільних із проханням про розуміння:
“Хочеться розуміння, коли військові приходять додому. І хочеться, якщо хоча б не донатять, не допомагають, то просто мовчати”.