Він був одним із героїв, хто свідомо вирішив летіти у блокадний Маріуполь
У квітні 2022 року бійці полку «Азов» разом із Головним управлінням розвідки здійснили прорив у блокадний Маріуполь. Серед тих, хто брав участь у цій операції, був азовець Володимир Кравченко. «Крава» був не з тих, хто зміг би сидіти в тилу.
Володимир народився у 1995 році в Луганську. Його і сестру Аню мама виховувала сама. Вона привчала сина до самостійності, навчала бути відповідальним. Хлопець захопився спортом, з’явилися друзі – з тих, які на все життя.
«Це були змішані бої ММА. Тренер хлопців навчав не тільки битись, а й закладав певну філософію. Вчив, що сила має бути спрямована на захист людей. Бо не можна битись просто так, він повинен захищати», – згадує пані Катерина.
У 2013 році після закінчення школи Володимир вступив до Національного університету державної податкової служби України в Ірпені на факультет податкової поліції. Він не боявся йти на серйозні конфлікти, аби захисти тих, хто потребував підтримки. Ще на першому курсі став на захист курсантки, яку командир взводу звинуватив у порушенні, яке сам і скоїв. Про це знав увесь взвод, але Володимир був єдиним, хто сказав вголос, що дівчина не винувата. Стосунки зі взводом у нього зіпсувались, але він це пережив.
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, 18-річний Володимир повернувся у рідний Луганськ, збирався завадити окупації міста. Мама його не пускала, але він запевнив: «Обіцяю, нічого не буде. Просто з друзями погуляю». Але з прогулянки потрапив «на підвал», де його катували електрошокером, бо знайшли у соцмережі «ВКонтакте» переписку з другом Іллею, який був у Правому секторі. Його витяг батько, колишній міліціонер, що приєднався до сепаратистів. Сказав катам, мовляв, молодий, дурний…
Тоді ж, у 2014 році, Володимир залишив навчання, бо хотів стати до лав ЗСУ. Але рідним і друзям вдалося його відмовити.
Втім, 24 лютого 2022 року він таки став на захист України. Володимир брав участь в обороні Києва, а згодом друг дитинства Ілля допоміг йому перейти з тероборони до полку «Азов».
«Я не знала, що він з Іллею домовлявся. Аня (сестра Володимира, – ред.) дуже багато знала, але теж мовчала. Я усвідомила вже коли він там був. А про те, що саме Ілля йому допоміг піти у військо, дізналася, коли вже Вова загинув. Ми з Іллею переписувалися, він був ще на “Азовсталі” і просив у мене пробачення…», – згадує пані Катерина.
У перші дні війни Володимир отримав останнє повідомлення від батька. Той пропонував йому повернутися до Луганська або сидіти вдома, поки все не закінчиться.
«Я за свій дім і свободу свого народу боротимусь кров’ю і потом. Я люблю Україну і свою свободу і готовий за це померти. І я тут такий не один. Нас мільйони», – написав він батькові. Більше вони не спілкувались.
У березні 2022 року серед тероборони «Азова» оголосили набір на повітряну спецоперацію ГУР – політ на вертольотах до вже окупованого Маріуполя. В один із рейсів зголосився і «Крава». Як згодом розповів мамі його побратим з тероборони Ігор Панчишин, спершу зголосилися всі, а потім, осмислюючи серйозність ситуації, дехто відмовлявся, але не Володимир. Перед польотом, 30-31 березня, він написав мамі: «Мене два дні не буде. Не хвилюйся». 31 березня він вийшов на зв’язок з двоюрідним братом Іваном, який теж воює, і повідомив: «Я зараз у Маріуполі, але не кажіть мамі, бо вона з розуму зійде».
Запеклі бої в місті не припинялись, після прибуття бійці брали участь у вуличних зіткненнях. Останній бій 26-річний Володимир прийняв 2 квітня 2022 року в одній із багатоповерхівок.
«Це була дев’ятиповерхівка. На одному з вищих поверхів вони тримали оборону. Були російські гвинтокрили. Хлопців оточили. Вові осколок або куля влучила в око навиліт. Він загинув», – розповідає мама бійця. Про загибель сина пані Катерина дізналася 22 квітня. «Ілля спочатку повідомив Ані, що Вова загинув. А я все чекала», – каже жінка.
Тіло Володимира Кравченка одразу не змогли забрати на «Азовсталь» через щільний бій та велику кількість поранених. До липня 2022 року в рідних не було жодної інформації.
Наприкінці серпня 2022 року тіло Володимира повернули додому, то був один із перших таких обмінів. Рідні опізнали його за татуюванням міфічного змія Уробороса, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст…
«Коли він востаннє мене обійняв, я сказала, що не витримаю, якщо із ним щось станеться. Він тоді сказав: «Мама, ти зможеш, ти сильна». Відповісти я змогла вже біля його труни. Синок, я буду намагатись. Він вірив в мене. І в Україну. Він ніколи б не скорився. І не корився. І як би мені не було важко і боляче, але вже точно не буде соромно», – говорить мама Героя.
Попрощалися із Володимиром Кравченком 28 серпня 2022 року в церемоніальному залі столичного крематорію. Урна з його прахом майже рік зберігалася у полку «Азов». Мама і сестра очікували на перепоховання на Меморіалі полеглих захисників Маріуполя, але цього поки не сталося. Урну поховали 28 липня 2023 року на Лук’янівському кладовищі в Києві.
Шана і честь Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Меморіал. Платформа пам’яті