Українська акторка Наталка Денисенко знімається в фільмах, серіалах, грає у театрі, озвучує мультфільми, організовує курси для жінок та має дуже насичене творче життя. В інтерв’ю “Апостроф Lime“ Наталка розповіла про найулюбленіші ролі, роботу з продюсерами та режисерами, а також відповіла на запитання, чи доводилося їй стикатися з випадками харасменту під час роботи.
Наталка Денисенко
Читайте також: “Мій будинок об’єднаний з тим, у який прилетіло”: Полякова розповіла, чи була вдома під час атаки на Київ.
– Наталко, яким для Вас був 2024 рік? І з якими думками та творчими планами розпочинаєте 2025?
– Цей рік став для мене роком нових усвідомлень. Можу із упевненістю сказати, що я значно виросла як особистість — і духовно, і фінансово. Навіть попри повномасштабне вторгнення, змогла знайти сили для внутрішнього розвитку. Побувала на кількох ретритах, відкрила свої курси — “Голос на мільйон” і “Жінка на мільйон”, аби підтримати жінок. Також дуже багато гастролювала. І саме найбільше емоцій я отримала під час гастролей.
Коли мандруєш містами України, а також Європи, зустрічаєшся з людьми, які щиро дякують тобі за позитивні емоції та поштовх до роздумів. Наші гастролі з театром стали, мабуть, одними з найщасливіших моментів цього року. Робота акторів дуже потрібна людям. З цими думками та новими творчими ідеями розпочинаю 2025 рік.
– Ви постійно перебуваєте у епіцентрі різних подій: гастролі, вистави, зйомки, фотосесії, благодійні вечори тощо. Як вдається все поєднувати? Що допомагає балансувати між сім’єю, роботою, особистісним зростанням?
– Напевно, найголовніше — це любов до життя. Звісно, я не завжди встигаю зробити все заплановане: якісь речі доводиться переносити, вибудовувати певні пріоритети. Але що допомагає мені найбільше — це усвідомлення того, що живемо в непростий час. Коли розумієш, що живеш зараз і можеш насолоджуватися кожним моментом, це дає силу і натхнення. Це мотивує робити щось у творчості, приділяти час сім’ї, розвиватися як особистість.
“Чим складніша роль, тим цікавіше працювати”
Читайте також: На російській співачці Валерії помітили антивоєнні символи під час її виступу на каналі Путіна.
– Знявшись у багатьох серіалах, які полюбилися українцям, яку роль вважаєте найскладнішою? Над яким образом довелося добряче попрацювати?
– Насправді, чим складніша роль, тим цікавіше працювати. Зараз виходить у прокат комедія “Коли ти вийдеш заміж”, де я зіграла головну роль — Ксенію, директорку галереї. Над цією роллю довелося серйозно попрацювати, адже це зовсім не звичне амплуа. Зазвичай я граю яскравих та харизматичних героїнь-звабниць, а тут потрібно було втілити серйозну жінку зі своїми травмами та внутрішніми конфліктами. Режисер Льоша Комаровський ставив переді мною багато цікавих завдань, які в деяких моментах змушували перелаштовувати свою психофізику. Це була дуже незвична, але захоплююча робота.
До того ж цей фільм, як на мене, зараз дуже потрібен нашим людям. Він про недалеке майбутнє, про мирну Україну, де всі хочуть жити, мріяти та будувати щасливе життя. Герої шукають любові, а головні проблеми зводяться до сердечних справ.
– Чи були такі випадки, коли Ви були розчаровані зйомками у серіалі або фільмі? Чи конфліктували з продюсерами і режисерами?
– Розчарування трапляються. Але кінематограф — це командна справа, і результат залежить від багатьох людей: монтажерів, операторів, сценаристів, костюмерів, звукооператорів. Бували моменти, коли я дивилася готовий матеріал і думала: “Ох, можна було б зробити краще!”. Часом це стосувалося монтажу чи якості зйомки, але розумію, що це вже поза моїм контролем. Моя відповідальність — це лише те, як я зіграла свою роль та виконала сцени.
Щодо конфліктів, то був один випадок, коли відмовилася від ролі у серіалі через неприємну ситуацію. Продюсер дозволяв собі недоречний тон у спілкуванні, і я вирішила, що не хочу витрачати свій час і сили на конфліктних людей. Я просто пішла з проекту. Але це був одиничний випадок. Загалом, наша сфера кінематографу дуже класна.
З колегами
Читайте також: Павла Зіброва не впізнати: співачка Могилевська вразила фотографією зі свого архіву.
– Кого з українських продюсерів Ви можете виокремити як людину, яка справді вміє організувати творчий процес, не керуючись лише комерційними пріоритетами?
– У мене є одна особлива історія про людяність продюсера. Під час зйомок фільму “Коли ти вийдеш заміж” у Хорватії на майданчик прийшов продюсер Андрій Ногін і запитав, як у нас справи. Я відповіла, що все чудово, ми знімали на красивій локації з басейном, а готель був біля моря. І в розмові жартома сказала: “Шкода, що я не знала, що у квітні в Хорватії буде така чудова погода і не взяла купальник, а так хочеться поплавати!”. Андрій спитав, який у мене розмір і згодом повернувся на майданчик і приніс мені купальник, сказавши: “Наталко, щоб ти після зйомок змогла відпочити й поплавати”. Ця історія для мене — про людяність. Зазвичай продюсери дбають про комфорт акторів, бо це впливає на якість роботи: чи всі поїли, чи виспалися, чи гарні умови проживання. Але тут був інший рівень уваги — не просто забезпечити базові речі, а зробити щось, аби подарувати радість.
Також я хочу згадати режисера Льошу Комаровського, з яким ми також працювали над цим фільмом. Він — людина, яка вміє надихати. Льоша сам був актором і це дуже відчувається в його підході. Його досвід і розуміння акторської професії створюють на майданчику унікальну атмосферу. У нас із ним був справжній творчий тандем: ми розуміли одне одного з півслова, і ця синергія дуже допомагала. З такими людьми працювати легко й надзвичайно приємно.
– А чи стикалися Ви в театрі або в кіно з випадками харасменту/сексуального домагання?
– Ні, у мене таких випадків не було. Думаю, це багато в чому завдяки тому, що завжди чітко окреслюю свої кордони і не боюся висловлювати свою думку. Якщо мені щось не подобається — як, наприклад, погляд чи коментар, — я одразу на це реагую. Найчастіше роблю це з гумором, бо вважаю, що навіть у делікатних ситуаціях можна знайти спосіб поговорити без конфлікту. Мені здається, що важливо вміти відстоювати свої кордони. І тут йдеться не лише про жінок, а й про чоловіків. Нам усім потрібно вчитися розуміти свої межі та вміти їх захищати, навіть у дрібницях.
Однак я розумію, що проблема харасменту існує, і вона не обмежується лише театром чи кіно. Неприємні історії зустрічаються у будь-якій сфері, і саме тому так важливо знати хоча б базові правила комунікації та поваги до інших.
“Мені здається, що важливо вміти відстоювати свої кордони”
Читайте також: “Де вас штампують…?” Лідера гурту МЕРІ атакували через Олега Винника.
– Як вважаєте, українська аудиторія має сформований смак? Масове кіно в Україні може витіснити авторське?
– Найголовніше, що навіть в умовах війни ми продовжуємо знімати українське кіно. Я вважаю, що на кожен товар є свій покупець, і кіно — не виняток. Українська аудиторія, звісно, має свій смак і він точно не шаблонний. Раніше ми часто асоціювали українське кіно з козаками, соняшниками чи іншими подібними стереотипами. Але наші фільми можуть бути стильними, сучасними та різноманітними. Наприклад, масові стрічки для широкого глядача, які чудово підходять для відпочинку: “Песики”, “Коли ти вийдеш заміж”, “Сусідка” або “Потяг у 31 грудня”. Водночас в Україні знімають і глибокі, соціальні та артхаусні фільми. Наприклад, “20 днів у Маріуполі” чи “Стоп-Земля”. Такі фільми не лише розкривають важливі теми, а й формують культурну ідентичність нашої нації.
– А як уникнути паразитування та маніпуляцій на темі війни в кіно?
– Як на мене, зараз дуже складно чітко відрізнити, де є маніпуляція, а де — щира рефлексія на тему війни. Я як глядачка свідомо уникаю фільмів на цю тему, хоча як акторка і творча людина не можу залишатися осторонь та підтримую такі проекти. Я не дивлюся кіно про війну, бо для мене це занадто боляче. Водночас розумію, що такі фільми надзвичайно важливі, особливо для міжнародного ринку. Я не думаю, що люди, які зараз знімають кіно про війну, паразитують або маніпулюють цією темою. У кожного своя рефлексія.
– Як актори та загалом люди творчих професій долучаються до боротьби з агресором? Розкажіть про проект “Наталка Читалка“…
– Одним із головних завдань творчих людей є підтримка суспільства, організація благодійних ініціатив. Наприклад, у рамках мого проекту “Наталка Читалка”, де я читаю вірші українських поетів наживо, ми проводимо благодійні вечори. Всі кошти, зібрані з продажу квитків, ми спрямовуємо на реабілітацію військових, які отримали поранення.
“Наталка Читалка”
Читайте також: “Любов винайшли люди, і знищили люди”: мережу вразив новий текст Жадана.
Ще один приклад — наші вистави театру “1984”. Під час кожної з них ми закликаємо глядачів робити донати або розігруємо лоти. Наш продюсер Євген Олійник також віддає частину прибутку на підтримку ЗСУ. Ми активно допомагаємо декільком підрозділам, зокрема підрозділу “Кракен”.
Окрім збору коштів, важливо підтримувати людей емоційно. Українські пісні, вистави, концерти, поетичні вечори, які проводять творчі люди, допомагають зберігати моральний дух. Соціальні мережі також відіграють важливу роль. Завдяки трансляціям, закликам до підтримки чи просто щирим розповідям про життя ми показуємо, що боротьба триває на всіх рівнях — як на передовій, так і в тилу.
– Як війна змінила Вашу сферу діяльності? Чи були ці зміни на краще?
– До повномасштабного вторгнення я вже працювала над своїм духовним розвитком, але лише в умовах війни я навчилася по-справжньому любити себе, бути наодинці із собою, знаходити внутрішню опору, яка не залежить від інших. Ті зміни, які відбулися в мені, справді стали змінами на краще.
Також на початку повномасштабного вторгнення я сумнівалася, чи є сенс у моїй професії. Але тепер впевнена: моя діяльність не лише робить мене щасливою, а й допомагає іншим знайти натхнення, сили та віру.
У нас, наприклад, є вистава “Основний інстинкт”. Я завжди кажу, що це вистава, після якої хочеться жити. Вона зачіпає глибоку тему — про простір між небом і землею, де залишаються душі людей. Після вистави нам часто пишуть глядачі: “Дякуємо, ви подарували нам бажання жити!” Це неймовірно зворушує. Ми також часто запрошуємо військових на цю виставу і їхня підтримка та слова вдячності для нас надзвичайно цінні.