Павло Фесак ще зі школи мріяв про військову службу, але тоді за порадою батьків вступив до ліцею, вибрав спеціальність слюсаря з ремонту автомобіля. Тепер чоловік каже, що такі знання йому знадобилися й під час уже військової служби, адже в 2017 році він усе ж таки здійснив свою мрію – долучився до ЗСУ.
«У 2014 році, коли я закінчував школу, мій тато вже на той час військовослужбовець, приїжджав додому, був у формі, на той час у нього вже було поранення, і я брав приклад зі свого батька»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Тепер за свою відданість військовій справі Павло має позивний «Фанат». Справжньому бойовому завданню передувала значна підготовка. Павло проходив багато навчань і лише потім потрапив на справжнє поле бою.
«Виїжджав якийсь оркестр із Києва, і командир підрозділу сказав, що маю шанс виїхати з ними, тому що машину заради одного мене ніхто не буде посилати, і можна буде приїхати та виконувати завдання, як і мій товариш. Я погодився, зібрав речі. Минуло буквально дні три, і я виїхав до Слов’янська»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Потім була Авдіївка, Святогірськ, де Павло був бойовим медиком взводу, потім Слов’янськ, кордон із Кримом. А в 2020 році в Павла закінчився контракт, тоді він повернувся до цивільного життя, але ненадовго. На той час Павло вже одружився і вирішив переїхати з дружиною з Київщини, де народився, до Чернігова.
«Я сюди раніше приїжджав, дуже мені сподобалося, тиша, спокій. У Києві метушня, галас, метро – мені не подобається. Тут тиша і спокій, тому ми вирішили переїхати сюди з сім’єю. Я думав влаштуватися на якусь цивільну роботу, навіть пішов працювати. Попрацював я годину»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Наступного дня пішов до воєнкомату та долучився до 12-го танкового батальйону навідником танкової гранати. Потім було повномасштабне вторгнення, оборона Чернігова. Коли почалася велика війна, Павло разом із побратимами проходили підготовку.
«До повномасштабної війни ми займалися навчанням і вже були готові до того, що противник… Але не думали, що так швидко буде.
Тут приліт, я виходжу з радіостанції на командира, командир не відповідає зовсім. Потім прибуває автівка на полігон, уже все відкрито, ніхто ніде не стоїть, усі порозходилися, техніку збирають по полігону. У нас стояла машина з боєприпасами. Прибуває машина, водій каже, що війна почалась. Ми подумали, що пожартував. І він вибуває. І по радійці виходить командир підрозділу. Каже: почалася війна.
Перші два тижні ми просто каталися з точки до точки. Вийшли по радіостанції на 1-шу танкову, кажуть, що противник йде з тієї сторони. Ми висунулися туди. Вийшли на 58-му, нам кажуть, що противник там – висунулися їм туди допомагати. Перші два тижні ці поїздки туди-сюди. Заправлялися на ходу. Під’їжджав заправник. Дві хвилини. Шланг у бак – заправили і далі поїхали, тобто ніхто не зупинявся на секунду майже»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Потім Павло разом із побратимами виїхали на допомогу до Количівки. Саме цей етап війни став переломним для захисника. Під час виконання бойового завдання їхній танк підбив противник, тоді загинув його товариш.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чорна звістка: загинув воїн із Чернігівщини
«Ми вирішуємо з моїм екіпажем виїхати ближче до дороги, під посадку стати та відпрацьовувати точку, яку нам вказали, де противник.
Проїжджаємо метрів 100, я механіку-водію кажу, щоб повертав праворуч, з’їжджаємо в кущі, стаємо і відпрацьовуємо. І тільки він намагається повернути… Зі сторони противника постріл. Пробивають нам нижній бронелист і механік одразу 200. На той час я цього не знав. Я дивлюсь на навідника і я його вже не бачу.
Механік-водій завжди казав, що якщо десь вилазите, ствол треба повернути убік, щоб міг відкритися люк. Ми так зробили. Я бачу, що механік-водій не реагує і не вилазить.
У мене був прапор у кишені. Завжди носив із собою прапор. Там хлопці на ньому розписувалися і ми завжди, кожен екіпаж мав свій прапор. Я його дістав і почав ним махати. І йти в сторону наших»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Після оборони Чернігова підрозділ, у якому проходив службу Павло, відправили до Запорізької області, пізніше – до Донецької.
«Оскільки тут, у Чернігові, ми були місцеві, ми розуміли, де які двори, де які виїзди, ми були, як у себе вдома, ми розуміли все – де, що і як, і до чого.
Я до цього був піхотинцем, я знав: як щось летить, то я міг втекти, прибігти, тобто міг зреагувати. А коли ти їдеш у бойовій машині на якесь завдання, то ти розумієш, що в будь-який момент може прилетіти, і ти з баштою вилетиш. Тому кожен виїзд – це тяжкий момент був.
Найскладніше було те, що я постійно перебував на лінії зіткнення, а моя сім’я тут. Найтяжче, мабуть, було для мене на той час те, що моя сім’я тут, а я там, і те, що ми дуже довго не бачилися. І на той час, коли почалась повномасштабна війна, дружина була вагітна.
Дитина фактично росла без мене. Син не бачив тата. Коли я приїхав, він тижні два не розумів, хто я. Коли я приїхав, йому вже майже рік був»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Наразі Павло Фесак від весни 2024 року проходить службу в 158-й окремій механізованій бригаді, яка торік була утворена в Чернігові.
«Наш підрозділ зацікавлений у тому, щоб військовослужбовці, які прибувають, займали ту посаду, яку вони бажають, щоб вони були фахівцями своєї справи»,- Павло Фесак, «Фанат», військовослужбовець.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Журналіст Оксана Замятіна
Оператор Сергій Бутько