Любитель розкошів та жінок, аферист світового рівня та німецький агент — усе це про Олександра Парвуса, який залишив неоднозначний слід в історії
Ця людина зробила набагато більше багатьох лідерів жовтневого перевороту на теренах колишньої Російської імперії для його перемоги. Але перша “ленінська гвардія” і на гарматний постріл не допустила колишнього мешканця мультикультурної Одеси до влади.
Революціонер з ознаками афериста
Ізраїль (Олександр) Гельфанд народився 1867 року в єврейській родині у містечку Березино в Білорусі, але ще маленьким переїхав з родиною до Одеси, на батьківщину батька, биндюжника (портового вантажника).
У місті, відкритому світові, час від часу за сприяння імперської влади відбувалися криваві єврейські погроми. То ж представникам нації, яка знаходилася під постійним пресингом великодержавних шовіністів-чорносотенців, було важко оминути лав радикальних партій – соціал-демократів (есдеків) і соціал-революціонерів (есерів). Олександр добре вчився в місцевій гімназії, був справжнім поліглотом; пристав до таємної групи “Народна воля” – радикальних революціонерів, прихильників терору стосовно самодержавства.
Він переїжджає у 19 років до Цюриху (Швейцарія), де захоплюється марксизмом, знайомиться з його теоретичними засадами під час навчання на економічному факультеті Базельського університету. І дуже скоро стає своїм як в колі російських політичних емігрантів, так і західноєвропейських соціал-демократів.
Серед його нових знайомих були Георгій Плеханов, Павел Аксельрод, Віра Засулич, а також Карл Каутський та Роза Люксембург. Вже після переїзду до Німеччини Олександр Гельфанд стає загальновідомим і дуже популярним журналістом, який, крім суто теоретичних політико-економічних статей, друкував опуси, що викликали інтерес широкого загалу. Ці статті, стилістично блискучі (Ленін навіть просив свою матір надсилати їх йому на заслання до Шушенського!), часто мали скандальний шлейф, проте автору завжди вдавалося вийти сухим з води. Вже тоді в Олександрові дивно поєднувалися риси революціонера з рисами афериста високого польоту. І це стосувалося не тільки політики, але й економічних прожектів.
Пруссія 1893 року висилає цього неспокійного Малюка, Парвеню, Вискочку (звідки з латини цей псевдонім – Парвус) як “небажаного іноземця”. Він продовжує свою революційну діяльність, повертається до Саксонії (кордони між напівнезалежних держав усередині Німецької імперії ніхто не скасовував), а згодом і до Баварії. На його квартирі у Мюнхені випускають газету російських соціал-демократів “Іскра”, а статті самого Парвуса завжди друкуються на першій шпальті. Там він знайомиться не тільки з Володимиром Леніним, але й з Львом Троцьким, який підхопив розгорнуту ідею Парвуса про перманентну, а отже безперервну революцію (продовження ідей Карла Маркса, Фрідріха Енгельса та Карла Каутського). Парвус особливо наголошував на ролі Росії та її пролетаріату, як рушійної сили світової революції, яка саме з імперії Романових переможно крокуватиме до країн Заходу.
Уся широка революційна діяльність Парвуса поєднувалася з… дорогими готелями та ресторанами, цілою вервечкою коханок. Він міняє не тільки коханок (серед них була Роза Люксембург), але й дружин.
Цікаво, що Парвус у своїх статтях в “Іскрі” 1904 року, на самому початку Російсько-японської війни, попереджав про неминучу поразку царського режиму і що цей конфлікт на Далекому Сході стане прологом революції. Наступного року він вже в Росії, де бере активну участь у революційних подіях. Арешт уже 1906 року, кілька місяців у знаменитих “Крестах” у Петербурзі, і лише три роки заслання замість зашморгу “столипінської краватки”: мабуть, через неабияку популярність, яку навіть важко порівняти з тодішньою популярністю Леніна, Троцького та інших лідерів більшовиків. По дорозі на місце заслання Парвус разом із майбутнім лідером меншовиків Левом Дейчем, накачавши горілкою конвоїрів, благополучно звільнилися. І вже за кілька тижнів вони опинилися в Німеччині.
Там розгортається грандіозний фінансовий скандал: відкриваються подробиці афери Парвуса з перекладом і постановкою в театрах імперії п’єси Максима Горького “На дні”. Вона мала феєричний успіх, але лише “літературний агент”, він же “Доктор Слон” (як називали німці Парвуса, огрядного велетня), отримав свої гроші, а от партійна каса РСДРП, як і Максим Горький, їх і не побачили. Звісно, його репутація постраждала не раз, і не тільки після нашумілої справи з невиплатою насправді грандіозних грошей – 130 тисяч золотих німецьких марок – лише Горькому. Партія не дорахувалася вдвічі більшої суми.
До речі, 130 тисяч золотих марок – це 32,5 тисячі золотих російських рублів на той час (ціла тисяча місячних зарплат вчителя середніх класів з кількарічним стажем). “Буревісник революції”, пролетарський письменник Максим Горький, був, як і Парвус, той ще “естет” і любитель розкошів.
На партійному суді німецьких соціал-демократів афериста виключили з партії, і він просто тихо “злиняв” з держави, переїхавши спочатку до Відня, а потім і до Константинополя – столиці Османської імперії. Там він також розгорнув бурхливу діяльність, працюючи на ниві журналістики та навіть консультуючи економічний блок уряду “младотурків”. На берегах Босфору Парвус нарешті розбагатів, торгуючи зерном та зброєю; до цього він не особливо рахував гроші, здебільшого їх розтринькуючи на жінок і розваги.
1911 року, як вважають деякі дослідники, Парвус став німецьким агентом. Посол в столиці Туреччини Ганс фон Вангенгейм писав: “Відомий російський соціаліст і публіцист д-р Гельфанд, один з лідерів останньої російської революції, який емігрував з Росії і якого кілька разів висилали з Німеччини, останнім часом багато пише тут, головним чином, з питань турецької економіки. З початку війни Парвус займає явно пронімецьку позицію”.
На початку Першої світової війни (1914–1918) він через Відень виїхав до Берліна, де у березні представив у німецьке МЗС записку на 20 сторінках. Ось лише деякі пункти так званого Меморандуму Парвуса (так його охрестили дослідники та белетристи вже в середині XX століття):
- До весни треба підготувати в Росії масовий політичний страйк під гаслом: свобода та мир. Центром руху буде Петербург, а в ньому – Обухівський, Путилівський та Балтійський заводи. Страйк має охопити залізничні комунікації Петербург — Варшава, Москва — Варшава та Південно-Західну залізницю.
- Ця справа може бути здійснена лише під керівництвом російської соціал-демократії. Її радикальне крило вже розпочало дії. Але треба, щоби до них приєдналася і фракція помірної меншості. Досі такому об’єднанню найбільше заважали радикали. Проте два тижні тому їхній лідер Ленін сам відкрито порушив питання про об’єднання з меншістю.
- Фінансова підтримка більшовицької фракції російських соціал-демократів, яка всіма засобами веде боротьбу із царським урядом. Її лідерів можна знайти у Швейцарії.
Також Парвус у другій частині Меморандуму торкнувся суто технічних питань, необхідних для початку революції в Російській імперії: підготовки точних карт залізничного транспорту, кількості необхідної вибухівки та інструкції з її виготовлення та використання, розробки плану спротиву населення Петербурга (в першу чергу, пролетаріату), що повстане, у разі початку бойових дій на вулицях столиці імперії.
Відмивання німецьких грошей
У травні 1915 року Ленін зустрічався з Парвусом в розкішному готелі у швейцарській Лозанні. Хоча про цю зустріч він ніколи не згадував: звісно, побоювався “замазатися”.
Проте маховик з відмивання німецьких грошей (на прохання Парвуса до німців про п’ять мільйонів золотих марок вони зголосилися надати “лише” один мільйон) розпочав діяти. Він відкриває цілу низку торгівельних підприємств у столицях нейтральних держав – данському Копенгагені та шведському Стокгольмі. Це були звичайні “пральні” з відмивання грошей, настільки знайомі нашим сучасникам. Одне з фармацевтичних “підприємств” очолив близький друг Леніна, польський соціал-демократ Яків Ганецький-Фюрстенберг. Також серед агентів Парвуса був ще один соратник Леніна – поляк Мечислав Козловський. “Вождь світового пролетаріату” також полюбляв розкішні готелі та ресторани.
Коли в лютому 1917 року, дещо несподівано і для країн Антанти, і для Центральних держав, у Російській імперії відбулася вже друга революція, яка повалила царський режим, всі надії Берліну на сепаратний мир на сході виявилися блефом. Тимчасовий уряд підтвердив свої зобов’язання перед союзниками по Антанті, продовжуючи бойові дії на Східному фронті.
І тут знову знадобився талант Парвуса. Саме він зіграв головну роль в історії з “пломбованим вагоном”, який і перевіз на початку квітня 1917 року лідерів більшовиків до Росії. А переговори щодо їх проїзду територією Німеччини, Швеції та Фінляндії той же Ленін проводив через двох швейцарських соціал-демократів – Роберта Грімма і Фріца Платтена, хоча вирішальну роль в просування цієї ідеї мав Олександр Парвус. Кайзер Німеччини Вільгельм II Гогенцоллерн особисто віддав наказ надати Леніну копії офіційних документів щодо “миролюбності” його держави. Супроводжував емігрантів-більшовиків Платтен; всі 30 пасажирів підписали документ, згідно з яким вони обіцяли не виходити з вагона і не спілкуватися з німцями.
Парвус намагався зустрітися з Леніним, але “архіобережний” вождь більшовиків відправив на зустріч замість себе Карла Радека. До так званої жовтневої революції (радше перевороту) залишалося трохи більше як шість місяців…
Помер казково багатим, але забутий усіма
“Цей пристрасний тип епохи Ренесансу не міг уміститися в рамках спокійної німецької соціал-демократії, в якій після падіння хвилі російської революції революційні тенденції пішли на спад. Йому потрібна була або велика справа, або… нові відчуття”, — писав той самий Карл Радек, ще один космополіт, діяч соціал-демократії, який “відзначився” в багатьох державах. До речі, сам Радек за словами ще однієї відомої російської та італійської соціал-демократки Анжеліки Ройзман-Балабанової, уродженки Чернігова, “являв собою незвичайну суміш аморальності, цинізму та стихійної оцінки ідей, книг, музики, людей”. І ці люди були далеко не аутсайдерами в когорті лідерів революційних партій, які бажали розвалити старий світ.
Так, Парвус був свого роду еквілібрист, який фонтанував ідеями та поєднував у своїй діяльності ніби непоєднуване: продукування революційних ідей, блискучий стиль журналіста під час написання теоретичних марксистських праць з неабияким організаторським талантом під час проведення широких політичних і фінансових афер. Олександру Парвусу було абсолютно наплювати, що про нього навіть думають соратники по революційній роботі. Це був аферист, можна сказати, світового рівня, якому поняття батьківщини були абсолютно далекі. Він писав відомому німецькому політику, засновнику соціал-демократичної партії Вільгельму Лібкнехту, батькові Карла Лібкнехта: “Я шукаю державу, де людина може дешево отримати батьківщину”.
Проте він її так і не “отримав” і помер забутий усіма, хоч і казково багатий, 12 грудня 1924 року в Берліні від інфаркту. Він так і не дочекався від більшовиків подяки у вигляді синекури на кшталт міністерства фінансів у Раднаркомі. Він багато знав про фінансові оборудки, в яких брали участь найближчі соратники вождя більшовиків. Ленін писав, що “революцію не можна робити брудними руками”. Важко повірити в щирість Володимира Ілліча. Особливо згадуючи далеко не міфологічний “пломбований вагон”, який і привіз верхівку більшовиків до Росії, вагітної революцією…
Відомий німецький соціал-демократ Конрад Геніш так відгукнувся на смерть Олександра Парвуса: “Ця людина володіла найкращим розумом Другого Інтернаціоналу”. І це, мабуть, не перебільшення. Розум цей працював на погані справи, то ж залишив Доктор Слон, м’яко кажучи, неоднозначний слід в історії.