Цей період заклав підвалини для формування нової генерації українців та майбутньої незалежності України
Друга хвиля “великої” українізації, що почалася наприкінці 1950-х років, стала важливим етапом у розвитку української культури та ідентичності. Цей період характеризувався новими підходами до національної політики в СРСР і активізацією культурного життя в Україні.
Перша хвиля українізації в 1920-х роках була ініційована з метою створення позитивного іміджу радянської України. Однак друга хвиля мала свої особливості: нові “спонсори” в Москві та Києві підтримували культурні ініціативи, які відображали зміни в суспільстві та політиці. Важливим фактором стала десталінізація, що розпочалася після смерті Сталіна в 1953 році, яка сприяла більшій свободі вираження національної ідентичності.
Культурні зміни
З 1953 року українська мова знову почала звучати з високих трибун. Призначення етнічних українців на ключові посади в Компартії України стало знаковим кроком, чого не спостерігалося навіть у 1920-х. У цей час почалася реабілітація репресованих діячів культури, що сприяло відновленню української літератури та мистецтва. Зокрема, у 1961 році була заснована премія імені Шевченка, яка отримала статус Державної премії УРСР у 1969 році.
Відновлення літератури
Заснування Спілки письменників УРСР у 1959 році під керівництвом Олеся Гончара стало знаковим моментом. Гончар, чий творчий доробок резонував з ідеями націонал-комунізму, сприяв розвитку української літератури. Важливими подіями стали також публікації творів раніше репресованих авторів та поява Клубу творчої молоді, який став платформою для нових ідей і творчості.
Суспільні зміни
У другій половині 1960-х років в Україні почали з’являтися українські рок-гурти, що свідчило про зростання культурної самосвідомості молоді. Це явище відображало не лише музичний бум, а й загальний підйом національної свідомості серед молоді. Проте паралельно з цими позитивними змінами відбувалися процеси деукраїнізації, які проявлялися через систему освіти та медіа.
Виклики та протидія
Хоча друга хвиля українізації принесла багато позитивних змін, не можна забувати про репресії та обмеження свободи слова. Багато представників інтелігенції зазнали переслідувань за свої погляди, а українізація часто мала формальний характер. Наприклад, хоча українізація сприяла зростанню українського населення в містах, одночасно відбувалися репресії проти тих, хто виступав за справжню національну автономію. Це свідчить про те, що попри певну лібералізацію політики, реальні зміни в суспільстві були обмежені.
Друга хвиля “великої” українізації, початок якої збігся в часі з хрущовською “відлигою”, заклала основи для формування нової генерації українців, які сприймали Україну не лише як територію, а і як важливу частину своєї ідентичності. Цей досвід став важливим фактором у процесах, що призвели до здобуття незалежності України в 1991 році. Так чи інак, цей період залишив значний слід у культурному та політичному житті України, відкриваючи нові горизонти для розвитку національної свідомості.
Раніше “Телеграф” розповідав, як радянська влада знищувала українську інтелігенцію у 1934 році і до чого тут Кіров. Цей період став символічним прикладом “роботи” тоталітарної системи, де будь-яке інакомислення могло бути кваліфікованою як “антирадянська діяльність”.