Далекого 1959-го року в Херсоні розпочало відлік диво з див – телебачення! І стояли за цим дійством великі та, безумовно, талановиті ентузіасти і мрійники. Чого лишень варто було для глибинної області пробити цілу низку директивних рішень та дозволів від державного рівня і нижче, вишукати чималі кошти, роздобути, змонтувати і запустити технічні засоби, включити інженерну думку та ініціативу, бо ж багато що робилося вперше, як то кажуть на рівному місці.
А творчий колектив?
Де знайти, залучити тих, хто створюватиме телепродукт і доноситиме його глядачеві, слухачеві, працюючи в кадрі? Ось тут то організатори й оголосили через проводове радіо, яке на той час вже 15 літ мовило в області, конкурс на посаду диктора. Навіть не сподівалися – 300 заявок з міста і області прилетіло!
І серед них – Катерина Расторгуєва, молода та гарна, струнка і енергійна, а ще залюблена з дитинства у сценічне мистецтво. Мабуть татова генна інженерія спрацювала: був артистом театру в Херсоні, мав чудовий голос! Катя ж з юних літ бачила себе артисткою розмовного жанру, чи то публічним читцем поезії та прози, де можна було б не лише переказувати текст, а й імпровізувати, передавати свої емоції, глибинні відчуття сутності авторського бачення.
Можна лиш уявити, які то нерви та напруга нуртували у колі конкурсантів, здебільшого молодих, завзятих і, вочевидь, не позбавлених таланту. Але вона подолала і перемогла! Вже невдовзі була на посаді диктора – (підкреслимо) першого диктора студії Херсонського телебачення.
Відтоді і аж до квітня 2018-го року без всіляких перерв і пауз (хіба короткі відпустки) – 59 років у телеефірі! Не кажучи вже про Херсон та область, в усій телевізійній родині України в колі споріднених професій таких унікумів навряд чи знайдеш!
Першопрохідцям завжди важко – ні фахової літератури, ні досвідчених порадників-наставників поруч, інтернетом, звісно, ще й не пахло. Час, велика працездатність, робота над собою, палке бажання вчитися і вчитися забезпечували фахове зростання. Паралельно здобувала вищу освіту на факультеті української мови та літератури місцевого інституту.
Як сама зараз згадує, невдовзі осягнула, що диктор в телеефірі – не просто читець написаного, це професія синтетична, бо він є своєрідним співавтором тексту, актором, який пропускає текст через своє серце, уміє перевтілитися задля того, аби зацікавити глядача, не відвернути його уваги.
За майже шість десятиріч унаслідок всіляких розумних і не дуже реформацій посада диктора Катерини Пантеліївни неодноразово трансформувалася, то була редактором, то ведучою, то автором різних починань і проектів, але вірність глядачеві, розуміння ваги і відданість професії, вона завжди несла та й зараз несе у своєму серці.
Програм, передач, проектів, ефірів були сотні і тисячі! Ось хоча б теленарис ” Люди нашого краю”, який з екрану не сходив понад 20 років, де завжди привітну та улюблену ведучу чекав вдячний і вірний глядач. Був період, коли сигнал Херсонського обласного телебачення внаслідок різних технічних експериментів крім області покривав Крим і сягав південного берега півострова. Листи і замовлення летіли з усіх усюд, у т.ч. і з далекого та близького зарубіжжя. Багато хто з авторів віддавав перевагу за високу майстерність саме Катерині Пантеліївні.
Воно ж бо й зрозуміло, бувало простий, і нічим не примітний текст, – а в її подачі виграЄ, захоплює, тримає увагу. То, звісно, ознака високого професіоналізму, що не лише талантом, а й важкою працею, потом і кров’ю добувається. При тому всьому, як каже сама Катерина Пантеліївна, не лише Божа іскра важить, а й студійний антураж, і зовнішність людини в кадрі, а головне – як сАме слово спрямоване до аудиторії по той бік телекамери.
У виробничому процесі завжди була вимогливою насамперед до себе. Колегам теж спуску не було. Бо ж телебачення – справа колективна і “ляп” когось одного може звести нанівець зусилля цілої творчої групи. Та й взагалі вона не з тих, що хоч до рани прикладай. Не любила і не вміла начальству до рота заглядати. Тим більше, що пережила його на своєму творчому шляху ого-го скільки! Ніколи не просила якихось пільг чи привілеїв, мала свою думку, позицію, уміла переконати, а ні – то знайти й компромісні рішення.
Катерина Пантеліївна багатолітній член НСЖУ, має високе звання Заслуженого журналіста України.
Разом з донькою нікуди не виїхали, важко переживали російську окупацію, безмежно і зі сльозами на очах раділи звільненню міста і всього правобережжя від загарбників, а зараз разом з багатьма земляками потерпають від постійних ворожих артударів та обстрілів. Хоч як не важко, але віра в Перемогу додає сил.
До речі, донька Таня теж знайшла себе на Херсонському телебаченні, талановито і сумлінно чимало літ відпрацювала на посаді телережисера.
Сердечна вдячність і найщиріші вітання Вам, шановна Катерино Пантеліївно!
Багаторіч дбайливо сіяні Вами зерна добра та любові дають свої дружні сходи в боротьбі херсонців, усього нашого народу за свою свободу і незалежність!
Доброго Вам здоров’я до наступного ювілею і далі! Терпіння та незгасного оптимізму попри все!Усім нам – витримати, вистояти і перемогти!
Автор – Валерій Долина, голова Херсонської обласної спілки журналістів України.