Рубрика «Люди»
Війна внесла корективи в життя кожного і кожної. Апріорі не існує такої родини в Україні, на яку б не вплинула ця страшна війна. Мільйони українців змушені були тікати від російських ракет і окупації за кордон. У кожного своя історія переїзду, але не кожен наважується на цей крок самостійно. Сьогодні у рубриці «Люди» поговоримо про юну жительку північного прикордоння Чернігівщини Поліну Печерицю, яка наважилася на відчайдушний життєвий крок і вирушила до Польщі.
Дівчина вирушила до Польщі в пошуках нових можливостей і кращого життя. Залишившись наодинці зі своїми страхами та викликами, вона довела, що навіть у найважчих умовах можна досягти успіху завдяки наполегливості та вірі в себе.
Поліна будує своє майбутнє власними силами: нове життя, робота та знайомства. Її історія – це приклад того, як сила духу та бажання змінити своє життя можуть допомогти долати будь-які труднощі.
Про самостійний переїзд, адаптацію в чужій країні та досягнення перших вершин – далі в інтерв’ю.
- Що спонукало тебе ухвалити рішення виїхати з України самостійно?
- Ситуація в країні зараз не найкраща, життя з постійною думкою, «а чи не прилетить ракета в твій дім?» таке собі… А загалом у мене давно були такі думки і бажання поїхати. Це нові можливості, це зовсім інший достаток та і в цілому я бачила себе в майбутньому десь далі. З’явилася така можливість і я вирішила їхати.
- Як твої рідні відреагували на це рішення?
- Спочатку переживали за мене, чи все в мене гаразд, все ж таки інша країна все чуже, але я їхала не просто в пустоту, а до знайомої. Тому з часом переживання минули, і вони були раді за мене, що я знаходжуся в безпеці та в гарних умовах.
- Яким був шлях до Польщі? Чи були труднощі під час переїзду?
- Спочатку я дуже нервувала, адже це була моя перша поїздка за кордон. І мені ще не було 18 років, тому це трохи бентежило мене. Дуже переживала через мовний бар’єр, що буде важко на кордоні і т. д. Але все вийшло. І не все так страшно, як здавалося. На кордоні все швидко пройшли, нам пощастило і не довелося в черзі стояти по декілька годин. Вже потім видихнула з полегшенням.
- Як ти починала будувати своє життя в новій країні? Що було найважчим?
- Найважчий етап через який проходять всі – це легалізація, оформлення документів. Тут і стикаєшся з мовним бар’єром, але мені пощастило, що в мене була знайома, яка мені допомогла на початку з цим всім. Другий важкий етап – знайти хорошу роботу. Також ще була проблема в тому, що я була неповнолітня і, звичайно, мало хто хоче брати на роботу неповнолітніх (навіть якщо тобі через 3 місяці 18 років). Але хто хоче той завжди знайде. Тому через тиждень в мене вже вийшло знайти роботу. Питання з житлом в мене постало вже пізніше, коли я більш менш стала на ноги і почала мати якийсь дохід. З житлом довелося трохи помучитися, мабуть, місяць я витратила на пошуки підходящого житла. Найважче загалом це адаптація початкова і мовний бар’єр. В тебе відчуття ніби ти частково втратив можливість розмовляти. Але згодом звикаєш.
- Чи було тобі самотньо на початку? Як ти з цим справлялася?
- Мені пощастило не стикнутися із самотністю, в мене не було часу сумувати. На роботі в мене працюють всі українці та і загалом тут багато українців, тому завжди можна знайти людей з ким можна поспілкуватися, прогулятися і провести час. Але був такий момент, коли раптом все здавалося чужим і хотілося повернутися. Але я зібралася з думками, взяла себе в руки і змогла рухатися далі. Адже повернутися і все кинути це означало б здатися, а здаватися це не про мене.
- Що тебе найбільше вразило в польській культурі та побуті?
- Поляки дуже привітні люди, заходячи в магазин тебе завжди привітають з посмішкою і побажають гарного дня, дуже милі люди. Авжеж є й погані, але їх меншість. Ще тут дуже чисто. Тут дуже слідкують за чистотою. Дуже вразило те, що за майже рік мого тут перебування, я жодного разу не побачила бездомних тваринок: котика чи собачки. В той же час тут спокійно можна зустріти на вулиці кабана, лося, чи лисицю. Тут заборонено їх вбивати і взагалі якось шкодити природі. Тому тварини спокійно без страху гуляють по вулиці. Щодо їжі, то саме польська кухня несмачна, якщо порівнювати з нашою. Польській дуже далеко до української. Також тут зовсім інший менталітет. Ти спокійно можеш йти по вулиці, ніхто не тебе не витріщається і т.д. – тут кожен займається своїми справами і своїм життям.
- Що для тебе стало найбільшим викликом за цей час?
- Саме рішення переїхати в іншу країну було певним чином викликом, це змусило подорослішати та стати більш самостійною і адаптованою до змін.
- Плануєш залишатися в Польщі надовго чи все ж хочеш повернутися в Україну?
- Важко наперед загадувати, але варіант повернутися до України поки не розглядаю. Як би я не любила свою країну, але, на жаль, реалії…
- Твої поради для однолітків.
- Молоді я б порадила не боятися пробувати щось нове, не боятися бути комунікабельними з людьми. Це дуже важливо – без комунікації дуже важко. А загалом варто бути готовими зустрітися з труднощами, які в будь-якому випадку будуть в житті. Але головне – не боятися і вчитися на помилках.