26 січня завершився перший фестиваль Liatoshynsky Space-2025. Мовою цифр: на трьох київських локаціях під час п’яти концертів за участі 160-ти музикантів прозвучало 222 хвилини музики Бориса Лятошинського. Події фестивалю відвідали 1500 слухачів, а переглянули онлайн-трансляцій на ютуб-каналі філармонії – 2800.
Проте за сухою статистикою залишається запитання: чи вдалося досягнути головної мети фестивалю, яка, за словами організаторів, полягала у відкритті нових творчих граней Лятошинського і цілісному сприйнятті його доробку?
Музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка побувала на всіх подіях Liatoshynsky Space-2025 і розмірковує про його підсумки.
Навряд чи можна пригадати, коли востаннє фестиваль класичної музики привертав таку увагу української спільноти: заповнені зали Національної філармонії України вщент спростували міф про те, що концерти з українською музикою ніколи не будуть популярними. Ба більше: навіть на дискусії перед концертами фестивалю охочих потрапити було більше, ніж могла вмістити Музична вітальня філармонії (вона ж слугує укриттям під час тривоги).
Скрипковий концерт Глієра оркестрував і дописав Лятошинський, виконують Симфонічний оркестр філармонії під орудою Наталки Стець, соліст Андрій Павлов
Вікторія Головченко
Такий ажіотаж став несподіванкою для організаторів, адже ми зовсім мало знаємо про постать і творчість Бориса Лятошинського. Його модернова музика може видатися складною для “недосвідченого” слухача. Та під час фестивалю зі сцени звучали історії з життя композитора і тогочасної епохи, які допомагали зануритися у світ його музики.
Не всі охочі змогли потрапити на дискусії перед концертами
Вікторія Головченко
Насправді ж Лятошинський зовсім різний: кінематографічний у “Ліричній поемі пам’яті Глієра”, романтичний у Слов’янському фортепіанному концерті, дещо медитативний у Прелюдіях з опусу 44, експресіоністичний у Першій фортепіанній сонаті і абсолютно космічний у своїх симфоніях.
П’єси для альта – виконують Валентина Буграк і Тетяна Гомон. Піаністка Тетяна Гомон є співзасновницею фундації Лятошинського
Вікторія Головченко
Під час однієї з дискусій літературознавиця Ярина Цимбал слушно зазначила, що досить приплітати ім’я Чайковського до культури України, якщо ми маємо своїх достойних митців, один з яких – Борис Лятошинський. Її слова можна доповнити думкою генерального директора Національної філармонії Михайла Шведа: Лятошинський – композитор світового рівня, наше завдання – зробити його композитором світового значення.
Український квінтет у виконанні NotaBene Chamber group
Вікторія Головченко
Завдяки творчості Бориса Лятошинського ми можемо, зокрема, досліджувати процеси, які відбувалися в українському суспільстві того часу. Наприклад, в одному з листів, датованих 1960-м, Лятошинський з іронією характеризує свою Першу фортепіанну сонату “зразком злодійських формалістичних помилок і злочинів“. Боротьба з формалізмом і вимоги писати “зрозумілу простому люду музику” – один із засобів контролю радянського режиму над музикантами.
Максим Шадько грає Першу фортепіанну сонату Бориса Лятошинського
Вікторія Головченко
Попри все, Лятошинський не зрікається свого творчого почерку, не прогинається перед партією, хоча йому доводиться розплачуватися за це. Друга симфонія композитора, написана 1936-го, не раз з успіхом виконувалася в різних містах України. Проте після сумнозвісної постанови 1948-го про боротьбу з формалізмом автора стали цькувати за цей твір і нарекли лідером формалістів у радянській Україні. Як наслідок – у Лятошинського поменшало замовлень і було забрано години композиції у консерваторії.
Перед концертами відбувалися дискусії у Музичній залі вітальні. Спікери першого дня дискусії (зліва направо): Михайло Швед, Олеся Островська-Люта, Галина Григоренко, модератор Юрій Макаров
Вікторія Головченко
Не таємниця, що перед Лятошинським не раз стояв вибір: Київ або Москва? Навіть його вчитель, Рейнгольд Глієр, не раз запрошував учня переїхати з “провінційного” міста до столиці імперії. На думку музикознавиці Ірини Тукової, свій вибір композитор зробив, перебуваючи в евакуації у Саратові під час Другої світової війни. Там він написав “Український квінтет” і Прелюдії з опусу 44 – твори, пронизані українським фольклором.
Ірина Тукова розказує історії про Бориса Лятошинського
Вікторія Головченко
Цікаво, що Лятошинський категорично не любив розказувати про сюжетні лінії своїх творів, залишивши слухачам простір для роздумів (може тому і назва фестивалю містить слово “space” – простір). Проте у своїх пізніх листах він часто згадує тему часу і ніби натякає, що його Четверта симфонія – автобіографічна. У фіналі цієї симфонії, після драматичних музичних сплетінь раптово з’являється просвітлений мажорний акорд. Четверта симфонія Лятошинського завершувала філармонійну частину Liatoshynsky Space-2025.
На четвертий день фестивалю у виконанні Національного симфонічного оркестру України прозвучала Четверта симфонія Лятошинського, диригент Володимир Сіренко
Дмитро Головченко
Остання ж подія фестивалю відбулася у квартирі-музеї Бориса Лятошинського в знаменитому будинку РОЛІТ, в якому мешкали не лише літератори. Піаніст Євген Громов на роялі композитора презентував не лише твори Лятошинського, але і його учнів: Віталія Годзяцького і Валентина Сильвестрова. У лютому цю програму у розширеному варіанті (як завжди, з коментарями виконавця) можна буде послухати у музеї Ханенків.
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
Національна філармонія України
А поки, як пообіцяли організатори фестивалю, свято імені Лятошинського не завершується, адже упродовж року твори композитора звучатимуть на українських і закордонних сценах.