Ростиславу Лаврову було 16 років, коли росіяни насильно вивезли його з рідного села Раденськ на Херсонщині до окупованого Криму. У таборі хлопця змушували співати російський гімн, розбирати зброю та ходити строєм.
Він відмовився отримувати російський паспорт і не піддався пропаганді. Повернутися в Україну йому допомогла благодійна організація Save Ukraine. Свою історію Ростислав розказав Суспільне Крим.
До повномасштабного вторгнення хлопця виховували бабуся та мама, але згодом бабуся померла, а маму також викрали окупанти. Спочатку підлітка відправили до Херсона, потім перевезли до табору в окупованому Криму. Там діти жили за суворими правилами.
“Зранку треба було вставати під російський гімн. Якщо ми цього не робили, то нас карали. Перший раз ти повинен був писати доповідну, чому не співав і взагалі, чому тебе не було. На другий раз — розмова з керівником табору. А на третій — тебе просто саджали в ізолятор”, — розповідає Ростислав.
Хлопцеві також довелося побувати в ізоляторі. За два місяці його перевели в інший табір, а потім змусили навчатися в морському коледжі у Керчі. Там навчання було фактично військовим.
“Потрібно було розбирати зброю, збирати її, ходити строєм, метати гранати. Нас туди буквально за руку водили”, — каже Ростислав.
Йому пропонували отримати російський паспорт, обіцяли квартиру та 100 тисяч рублів, але хлопець відмовився. З окупованого Криму повернутися йому допомогли Save Ukraine. Юристка цієї благодійної організації Мирослава Харченко пояснює, що вивезені до Криму українські діти опиняються в інформаційній ізоляції, а російська пропаганда використовує їхню вразливість.
“На початку це виглядало як приваблива пропозиція. Але згодом дітей почали переміщувати без дозволу дорослих. Вони опинялися в середовищі, де ніхто не міг їм сказати, що все це — неправда. Росіяни нав’язували їм свою ідеологію, залякували”, — зазначає Харченко.
За словами юристки ГО “Регіональний центр прав людини” Катерини Рашевської, окупанти вивозять українських дітей під виглядом “евакуації” або “реабілітації” в так званих таборах перевиховання.
“Ми встановили, що в окупованому Криму діють щонайменше 13 таких таборів. Особливо багато їх у Євпаторії, де вони прикривають російські військові об’єкти”, — каже Рашевська.
За офіційними даними, росіяни незаконно депортували щонайменше 20 тисяч українських дітей. Радниця-уповноважена президента з прав дитини Дар’я Герасимчук вважає це злочином геноциду.
“Росіяни спочатку вбивають батьків, а потім викрадають дітей. Найпоширеніший сценарій — це вивезення до так званих оздоровчих таборів, звідки їх уже не повертають. Дітей також розлучають з батьками під час фільтраційних заходів”, — пояснює вона.
Окупанти використовують Крим як проміжний пункт перед відправкою дітей вглиб Росії. Там вони можуть перебувати від кількох місяців до року, а потім їх усиновлюють російські родини.
“Дитині кажуть: ‘Батьки тебе не забирають, отже, ти без догляду. Пора подумати про нову сім’ю’”, — розповідає Герасимчук.
Зараз в Україні фіксують нову загрозу — викрадення підлітків.
“У нас багато сигналів, що 17-річні хлопці отримують повістки у воєнкомати. Ми розуміємо, що їх можуть забрати в армію, змусити воювати проти України”, — попереджає Герасимчук.
У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт Володимира Путіна та уповноваженої РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за примусове переміщення українських дітей. За словами Мирослави Харченко, повернути дітей стає дедалі важче.
“Кожна повернута дитина — це свідок злочинів Кремля. Їхні свідчення стануть доказами в суді”, — наголошує вона.
Для повернення українських дітей залучають гуманітарні організації та країни-посередники — Катар, Ватикан і ПАР. Українська розвідка створила портал “Про спонсорів і співучасників агресії”, де є розділ про викрадачів дітей.
“Зараз у списку вже 314 фізичних осіб та 162 юридичні особи. Там є інформація про те, хто саме причетний до викрадень і перевиховання дітей”, — розповідає керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко.
Нині Ростислав живе у Києві, працює фотографом і сподівається зустрітися з мамою, про долю якої нічого не знає. Він мріє повернутися до рідного Раденська.