Дар’я Арбузова, старша лейтенантка поліції, рятує життя під обстрілами та навчає запоріжців домедичній допомозі
У Запоріжжі живе та працює справжня героїня – старша лейтенантка поліції, парамедик Дар’я Арбузова, відома під позивним «Евак». Її історію розповіли у спецпроєкті МВС «Герої».
Читайте також: “Підтримка піхоти” не вдалася – на Запоріжжі захисники закинули міну прямо в люк російського танка
Поліцейська та парамедикиня
Дар’я Арбузова – парамедик з Запоріжжя, яка щодня ризикує своїм життям, рятуючи інших. Її історія – це історія про силу духу, відданість своїй справі та любов до людей.
«Я маю загострене відчуття справедливості. І я відчуваю, що саме тут я можу його реалізувати і дати користь суспільству», – розповідає Дар’я.
Дар’я народилася в селі Новокиївка Дніпропетровської області, але все життя прожила в Запоріжжі. Її мрія стати поліцейською здійснилася завдяки Академії поліції в Маріуполі.
«З самого дитинства я хотіла бути саме поліцейською», – згадує вона.
Війна внесла свої корективи в життя Дар’ї. Тепер вона не тільки інспектор тренінгового центру, де навчає людей домедичної допомоги, але й парамедик, який виїжджає на місця прильотів, щоб врятувати життя.
«Складність роботи парамедика в Запоріжжі нині полягає лише в тому, що прильоти відбуваються в будь-який час, і в мене, окрім роботи парамедика, є ще робота буденна – інспектор тренінгового центру. Тобто, я навчаю людей домедичної допомоги, і коли відбувається прильот, то це все відкладається в сторону. Ми командою тренінгового центру та парамедиками збираємося і їдемо на прильот надавати допомогу», – зазначає Дар’я.
Емоції не на часі
Страх – це невід’ємна частина роботи парамедика. Дар’я зізнається, що найбільше боялася не за себе, а за своїх близьких.
«Коли я їхала, то тремтячими руками прозвонювала всіх, хто в мене тут живе, бо я собі допоможу, а їм я можу не встигнути допомогти», – розповідає вона.
Проте, попри страх, Дар’я завжди залишається зібраною та професійною.
«Я розумію, що в першу чергу поліцейська і маю бути максимально зібраною, аби надати допомогу якомога більшій кількості людей. Моя робота полягає не в тому, аби стримувати емоції і бути як кремінь і зловити якийсь там ступор на прильоті», – говорить парамедик.
Дар’я навчилася контролювати свої емоції, щоб ефективно допомагати людям.
«Наприклад, я маю підлаштовуватись під обставини. Маю працювати, допомагати людям якимось чином. Вивільнити свої емоції я зможу після роботи. Тобто, я навчилася за роки війни стримувати емоції в собі, навіть якщо це емоції горя, емоції чужого людського горя. Не пропускати їх через себе хоча б на момент надання допомоги.
Вже після, коли там думаєш про це, переварюєш у голові, що ось людина зайшла додому, помилася, лягла спати. А зранку ми винесли її вже через перший поверх на ношах. Ось такі моменти, ти намагаєшся ці всі думки якось відганяти від себе, але по приходу додому – ти все це переварюєш і розумієш, що це ж все війна, що буде ще, треба якось це переживати і намагатися не пропускати через себе. Тому, що якщо це все пропускати через себе – то сива буду вже завтра», – ділиться Дар’я.
“Головне – діяти швидко”
Дар’я – не тільки професійний парамедик, але й вправна водійка.
«Не хочу хизуватися, але я дуже гарний водій і можу дуже швидко доїхати до будь-якої точки. Дві хвилини на збори – вже в машині й лечу. Якби в мене ще були «мігалки», це було б ще швидше», – жартує вона.
Все необхідне для швидкого виїзду завжди з нею.
«Все, що необхідно для швидкого виїзду з будь-якої точки міста – завжди зі мною: мій шолом, купа ліхтариків з наліпками. А ви бачили? Це, до речі, мій позивний «Евак». Мій медичний рюкзак з усім необхідним, перев’язувальний матеріал, турнікети, ну і, звісно, те, що рятує життя – мій бронежилет», – говорить Дар’я.
«Ми – люди, нам страшно також, але ми маємо цей страх нині покласти так от, в кишеньку, закрити її та боятися будемо потім», – додає вона.
За словами Дар’ї, на адреналіні вона не думає про власну безпеку.
«Але якщо чесно, то коли на адреналіні це все відбувається, ти бачиш – горить авто, будинок, кричать люди, ти не думаєш про власну безпеку, ти летиш в саме пекло прильоту. І перше, що ти робиш – це тягнешся за турнікетом, тому що, скоріш за все, десь 100% буде масивна кровотеча і це буде врятоване життя», – розповідає парамедик.
Родина, яка розуміє
Сім’я Дар’ї дуже переживає за неї, коли вона працює на виїздах і терпляче чекає від неї звісток.
«У мене є сім’я, яка за мене переживає, яка розуміє мою роботу. І коли ще мама і моя свекруха жартує, що каже: ти нам постійно в сімейний чат пишеш: ракета на Запоріжжя, ракета на Запоріжжя. А коли я бачу, що ти перестаєш писати, значить, розумію, що ти поїхала на місце прильоту. І ми тобі не будемо телефонувати, бо ти працюєш. Ми про це знаємо.
За мене дуже сильно переживають, звісно, мої батьки, мій чоловік та свекруха. Вже після того, коли я приїжджаю з місця прильоту додому, мене навіть не питають, як там було. Вони знають, що мені треба час, аби відійти та все це переварити. Тоді сама розповім або взагалі не розказую нічого» – говорить Дар’я.
Про мрію та возити квіти
Дар’я мріє про мир. «Я мрію, аби настав нарешті мир, і ми змогли жити спокійним життям, не думаючи про те, що зараз може прилетіти. Щоб я розвантажила, нарешті, багажник свого авто, прибрала звідти бронежилет, спальник, термоковдри, ліки і все інше. Щоб там у мене були тільки квіти, які я хочу посадити у себе біля будинку», – ділиться вона.
Раніше ми писали, що запорізького піхотинця на фронті врятували військовий квиток та гаманець. Граната розірвалася біля ноги