14 березня 2022-го полтавець Іван Чорний мав летіти з Вроцлава, де мешкав три роки, до Парижа. Він планував освідчитися коханій дівчині в найромантичнішому місті світу.
Доля вирішила інакше. 14 березня 2022-го Чорний присягав на вірність українському народові в Полтаві.
Хепі-енду в стосунках з дівчиною не сталося, але з’явилася ідея для позивного. В березні 2022 року Іван дивився серіал “Паперовий будинок”, одного з героїв якого називали Берліном. “В нас із ним схожі історії кохання. Тому вибрав собі позивний “Берлін””, – розповідає УП Чорний.
Реклама:
За три роки великої війни він змінив кілька бойових підрозділів і чимало військових спеціальностей. Берлін брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту. В жовтні 2023-го під час стрілецького бою в Авдіївці 25-річний старший солдат Чорний знищив дев’ятьох росіян, ще п’ятьох взяв у полон. За це він отримав звання Героя України.
Ми зустрілися з Іваном у центрі Києва. Нещодавно він долучився до 412-го полку безпілотних систем “NEMESIS”. Нині навчається в столиці перед виїздом на бойові завдання.
Іван Чорний розповів “Українській правді”, як потрапив до війська в березні 2022-го, чому на фронті доводилося бути одночасно аеророзвідником, сапером і штурмовиком, за яку спецоперацію отримав звання Герой України, що найбільше дратує в українській армії, і як ставиться до “мотиваційних” контрактів для молоді.
Вроцлав – Львів – Київ – Полтава
Вранці 24 лютого 2022-го Іван Чорний зібрав речі, поміняв злоті на гривні й вирушив в Україну разом із 22-річним другом Максимом. Ввечері хлопці приїхали у Львів.
– Як доїхати до Полтави? – запитав Іван у касирки на львівському вокзалі.
– Хлопці, ви взагалі новини читали? Через Київ не доїдете, росіяни там усе захоплюють, – відповіла вона.
Друзі вирішили доїхати до столиці, а там уже розбиратися, що робити далі. Наступного дня під час комендантської години вони прибули до Києва.
Вступай до Клубу УП – це твоя інвестиція у незалежну журналістику. Так ти станеш ближчим до редакції – спілкуватимешся з нами і пропонуватимеш теми для майбутніх матеріалів.
Михайло Ткач, журналіст-розслідувач УП
Спочатку хлопці ніби з неба впали в нову реальність. Іван підійшов до поліцейського і обережно запитав: “Можна сходити в Макдональдс купити щось перекусити?”. Чоловік у формі подивився на хлопця, як на дивака, і відрізав: “Ти що, ненормальний, який Макдональдс? Все закрито”.
Майже одразу після приїзду в Полтаву, де живуть його рідні, Чорний пішов у ТЦК, щоб долучитися до ЗСУ. Івана записали в чергу і сказали очікувати на дзвінок. Два тижні він чекав.
– Ми з Максом навіть хотіли комусь заплатити, щоб нас у армію взяли. Було обідно: приїхали воювати, а нас нікуди не хочуть брати. Всередині березня нам все-таки вдалося потрапити в 116-ту бригаду тероборони. Безкоштовно, – сміється хлопець.
Берлін: Я не підписував контракт із ЗСУ. Вдалося “порішати” і мобілізуватися
Всі фото в матеріалі з особистого архіву Івана Чорного
До початку великої війни Іван категорично не хотів пов’язувати життя з військом, бо не сприймає “армійщину”.
– Я – боєць на війні, а не людина в “совковій армії”. Завжди кажу старшим за званням: бойові звання – ок, а все, що стосується армійських за*обів типу марширувати або шикуватися, – вибачте, пишіть догану, але я не братиму в цьому участі, – пояснює він.
Читайте також: Я був готовий заплатити ВЛК, щоб визнали мене придатним. Історія “кіборга” Молота, який захищав ДАП, а сьогодні воює на протезі
Аеророзвідник – сапер – штурмовик
Десь із рік Берлін служив у тилу – охороняв військові частини, чергував на блокпостах. Вперше його підвищили у військовому званні ще до участі в бойових діях.
– Мені дали “старшого солдата” в Полтаві. Чесно кажучи, не розумію, за які заслуги. Можливо, за те, що я хороший хлопчик, – жартує Берлін.
Паралельно військові готувалися до роботи “в полях”: вчилися стріляти, розбирати і збирати автомати, бігати довгі дистанції.
– Ми навіть виграли одні зі змагань у бригаді. Отримали “приз” – “подорож” у Бахмут, – сміється Чорний.
До початку великої війни Іван часто подорожував Європою. В 2023–2024 роках його “туристичні” маршрути пролягали здебільшого посадками Донеччини.
Перший досвід стрілецьких боїв Берлін отримав у січні 2023 року в селі Парасковіївка. Невелика група українських бійців заходила в населений пункт під танковим і мінометним обстрілом. Для більшості військових це був перший бойовий досвід. Тоді вдалося втримати село.
– За 12 днів у нас, здається, було лише 15 “трьохсотих” і троє загиблих. Це при тому, що в селі були дуже інтенсивні вуличні бої – не аби з ким, а з “вагнерівцями”, – пригадує боєць.
За штатним розписом бригади Іван був сапером, але доводилося виконувати різні завдання.
– Яка б не була посада, коли “прилітає” задача, її треба виконувати, або хтось десь “натупашив” – треба бігом виправляти ситуацію.
13 жовтня 2023-го я був аеророзвідником, 15-го – сапером, а 19-го – штурмовиком. За тиждень змінив купу спеціальностей, – розповідає старший солдат.
Іван Чорний: Я був “сапером-піхотинцем” близько року – з березня 2023-го до січня 2024-го. Мінував позиції в Мар’їнці, Георгіївці, Михайлівці. Там багато російської техніки підірвалося
Герой України
19 жовтня 2023-го поблизу “Коксохіму” в Авдіївці відбувся один із масованих російських штурмів. Стрілкові бої не припинялися.
Щоби зупинити просування росіян, сапери 116-ої бригади ТрО мали замінувати проїзну смугу в полі в напрямку Красногорівки. Вранці 20 жовтня Іван Чорний разом із двома побратимами вирушили виконувати завдання.
Після штурмів у полі залишилося чимало російських піхотинців. Вони ховалися за побитою технікою, у вирвах від снарядів. Спочатку штурмова група ЗСУ мала вибити росіян, потім Берлін із побратимами поклали би міни на смугу.
Реклама:
Але Чорний вирішив не втрачати час і не чекати штурмову групу. Десь за 20 метрів від нього ховалися четверо російських піхотинців. Спершу Берлін ліквідував трьох із них. Побратим допоміг Івану “розібратися” з четвертим.
Чорний продовжив рух у напрямку смуги, куди треба було покласти міни.
– Я повз і кидав міни перед собою, як у фільмах про Другу світову війну. Таке собі задоволення: все свистить над головою, кулі літають, росіяни навколо валяються. Дорогою знищив ще трьох, – згадує старший солдат.
Тоді ж він уперше взяв у полон ворога, який переконував: “Я свой!”.
– Я змусив його роздягнутися до трусів, тому що він скрізь напихав ножі, заточки. В нього навіть у підошві якісь загострені гвіздки були. Переодягли його в одяг комунальника, який був у нас на позиціях, – розповідає Чорний.
Недалеко від місця події стояв російський БТР. Полонений сказав, що в бронетранспортері ховається “його друг – Ромка”, який хоче здатися.
Коли стемніло, Чорний разом із побратимом і полоненим росіянином пішли забирати цей БТР. Біля техніки нікого не було. Чорний розраховував, що в бронетранспортері ховається тільки “Ромка”, підійшов впритул, стукнув автоматом і сказав, щоб той вилазив. Берлін почув голоси.
– Я не розумів, скільки їх. Але усвідомлював, що нас тільки двоє і росіянин у трусах та кофті комунальника. Ми – метрів 200 від своїх позицій просто посеред поля.
Відразу почав імпровізувати називати різні імена, давати команди – створювати відчуття, що нас багато. Потім сказав, щоб викидали зброю і вилазили. Вони спершу не хотіли, але я додав: “Або гранату всередину – і ви всі “двісті”, або вилазите”, – каже Чорний.
Росіяни викинули зброю і вилізли з бронетранспортера.
– Вы окружили нас вдвоем и этот в трусах? – розгублено запитує один із полонених росіян.
– Так, – відповідає Берлін.
– За*бись, – зітхає росіянин.
Загалом 20 жовтня вдалося взяти в полон п’ять російських військових. Всі вони були з 15-ої мотострілкової бригади “Чорні гусари”, яку в Росії вважають “елітною”.
Реклама:
– Только не отрезайте пальцы и руки, – благав один із російських окупантів на підході до українських позицій.
– Ти що, взагалі кончений? Які пальці? Які руки? – здивувався Чорний.
– Вы разве не нацисты, не бандеровцы? – запитав полонений.
– Ти що, гониш? Я з ТрО взагалі, – відповів Іван.
– А что такое ТрО? – обережно уточнив загарбник.
– Якби нам зброю не дали, ми б зараз з вилами вас ганяли по полю, – розсміявся Чорний.
Українські воїни сиділи з полоненими росіянами на позиціях до ранку, поки їх не забрали. Дехто з них розповідав, що приїхав воювати в Україну, щоб грошей заробити, дехто – щоб із тюрми вийти. До ранку вони показали українським воїнам на карті, де саме за Красногорівкою стоїть їхня техніка. Згодом ці локації підтвердилися – ЗСУ по них відпрацювали.
– Командир 116-ої бригади приїхав вранці, заходить до нас у підвал. Четверо росіян сидять у формі, а один у костюмі комунальника. Комбриг каже: “Ладно, з цими ясно, “шторм Z”. А це точно росіянин чи ви якогось комунальника з люка в Покровську витягнули і прихопили для кількості?” (сміється).
Яка їхня доля – не цікавився. Але дуже сподіваюся, що вони не в Україні і ми зараз не годуємо їх своїми податками, – розповідає Чорний.
Іван Чорний: Я проти знущань над полоненими, хоч росіяни – кончені мразоти. На полі бою – знищуємо всіх зі зброєю в руках. Але в полоні – це страта. Ми проти цього воюємо
Менше ніж за тиждень Берлін отримав відеопривітання від тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і дізнався, що “отримає зірочку” за штурм в Авдіївці. Щоправда, не повірив одразу.
– Думаю – який я герой? Це було дуже неочікувано, – пригадує він свої емоції в той момент.
Президент підписав указ про присвоєння Берліну звання Героя України 28 червня 2024 року.
“Едельвейс” – реабілітація – “Nemesis”
В січні 2024 року Іван Чорний перевівся в 10-ту гірсько-штурмову бригаду “Едельвейс”, бо хотів навчатися працювати з дронами. Але одразу після переведення опинився в лікарні з тиском 190/110. Після обстеження лікар направив військового на психологічну реабілітацію в Полтаву.
– В майбутньому психологічні проблеми будуть багато в кого з військових, зокрема через відчуття несправедливості. Ще й знайдеться багато дурачків, які ходитимуть і говоритимуть: “Ми вас на війну не посилали”. Так не має бути, – вважає Чорний.
Після лікування, яке тривало понад два місяці, ВЛК визнала Берліна придатним до служби лише в тилових підрозділах. Але він навіть не розглядав цей варіант.
– Мене це не цікавить. Хочу “лупашити” на фронті, – наголошує боєць.
В “десятці” він майже рік працював оператором дронів на фронті.
Берлін: Я скидав на окупантів фугаси, осколки і все, що тільки можна було
Але в лютому 2025-го Іван перевівся в 412-ий полк безпілотних систем “NEMESIS”, бо не знайшов спільну мову з новим командуванням своєї роти розвідувально-ударних БПЛА.
– Ми щомісяця з “бойових” скидалися по 10% на “ротну касу” – на комплектуючі для дронів, інші потреби підрозділу. Це нормальне явище. Гроші завжди йшли на діло. А після того, як змінилося керівництво роти – на комфортні умови для нового командування.
Ми по факту скидалися на хороше житло для чувака, який навіть не виїжджав на бойові. Це нормально? Це взагалі неадекватно. Якщо хлопці обурювалися – їх одразу переводили в піхоту, – розповідає Чорний.
Реклама:
Мотивація – кумівство – “бойові”
Берліну зараз 26 років. На момент, коли приєднався до ЗСУ, йому було 23.
– Що ви думаєте про спробу мотивувати молодь фінансовими “плюшками”? – запитую в Івана.
– Чому всі думають, що мільйон – космічна сума? Так, це плюс. Було би добре, якби всі отримували такий стимул. Але, повірте, все, що відбувається на “нулі”, не вартує і десяти мільйонів. Ти просто ставиш на кін своє життя.
Дехто каже, що бійці на передовій і так отримують багато грошей. Але не все так ідеально, як здається. Дуже багато коштів із зарплат піхотинці витрачають на транспорт, амуніцію, дрони, – відповідає він.
Із “бойовими” виплатами теж не все гладко, додає Чорний.
– Із власного досвіду – коли був на ротації на “нулі”, отримував менше “бойових”, ніж люди, які сиділи на командному пункті за 20 кілометрів від Слов’янська, – ділиться Іван.
На його думку, проблема в тому, що командири часто розставляють на “жирні” посади своїх кумів, сватів, братів, друзів, які самі вирішують, скільки преміальних отримуватимуть.
– Я впевнений, що до кінця війни на кітелях цих командирів медальки нікуди буде вішати. Бо як усе відбувається? Вражається якась техніка – хто молодець? Командир! – вважає Берлін. – А треба навпаки: оберігати і забезпечувати всім необхідним простих солдатів, які тижнями виконують бойові завдання на “нулі”, сидять в окопах, де ні поїсти, ні покупатися, ні чорта”.
Читайте також: Контракт на мільйон. Чи допоможуть гроші посилити армію і що не так із мотиваційним проєктом для молоді
Трамп – війна – політика
Поки у Вашингтоні переймаються тим, що Україна “не має карт на руках”, спостерігають за війною “у сторіз” і зупиняють військову допомогу, бої на фронті не припиняються.
– Я не звертаю увагу на те, що несе Трамп, мені потрібно воювати. З Трампом чи без – треба воювати за свою державу. Не опустили руки в 2014 і 2022 роках, точно не варто робити це в 2025-му.
Без американської допомоги буде дуже непросто. Але на дванадцятому році війни ми вже мали би зрозуміти, що треба вивозити все за рахунок своїх сил і технологій, – наголошує Герой України із позивним “Берлін”.
Реклама:
Зазвичай наприкінці портретних матеріалів я додаю реквізити для підтримки підрозділів, у яких служать герої. Іван Чорний відмовився від такої пропозиції.
Він попросив опублікувати коротке звернення до бізнесменів:
“Нашому підрозділу не потрібно давати гроші. Краще купіть нам дронів, і ми покажемо результат на полі бою”.
Якщо ви можете допомогти 412-му полку безпілотних систем закупівлею дронів, напишіть Івану Чорному.
Ангеліна Страшкулич, УП