“Из-за таких, как ты, мы не можем нормально начать образовательный процесс в новых регионах России. Ты напугал учителей, родителей и детей. Пока ты здесь, школа нормально работать не будет. По этому мы тебя депортируем”.
(Через таких, як ти, ми не можемо нормально розпочати освітній процес у нових регіонах Росії. Ти налякав вчителів, батьків та дітей. Поки ти тут, школа нормально не працюватиме. Тому ми тебе депортуємо)“.
Це слова ФСБшника до Анатолія Котенка, директора Олексіївської школи (окуповані території Запорізької області), які той сказав за кілька годин до незаконного видворення Котенка у квітні 2024 року.
Майже через рік, у кінці січня 2025 року, окупанти видворили ще одного директора школи із сусіднього села Комиш-Зоря – Сергія Сердюка. З тими ж поясненнями щодо причин депортації. Обидва директори відмовилися від співпраці з окупантами ще навесні 2022-го.
Окупувавши частину територій України, Росія зобов’язана дотримуватися норм Міжнародного права прав людини та Міжнародного гуманітарного права у кожній із сфер життя мешканців, включно зі сферою освіти. Це означає, що Росія повинна зробити все для того, щоб діти в окупації не тільки ходили до шкіл, але й отримували там якісні знання.
“Освітні заклади та програми повинні існувати в достатній кількості, бути доступними для всіх за законом і фактично, культурно прийнятними та якісними, а також достатньо гнучкими, щоб задовольняти потреби учнів у різних соціальних середовищах. Якщо цього не буде забезпечено, це може поставити під загрозу повне здійснення цього права тими, хто живе в умовах російської окупації”, – пояснює Карім Асфарі, правовий аналітик The Reckoning Project. Втім, окупанти зобов’язань не виконують.
Видворення директорів не покращило освіту у відкритих в регіоні російських школах. Там продовжують викладати низькокваліфіковані вчителі або люди без педагогічної освіти, а діти не отримують достатнього рівня знань. Наприклад, немає вчителів з фізики та математики.
“Учень старшого класу проводить урок в учнів молодших класів”
Після окупації півдня Запорізької області росіяни повісили на вцілілих будівлях місцевих шкіл свої прапори і взялися організовувати навчальний процес за російськими стандартами.
Вони забрали у директорів ключі від шкіл, змусили їх повернути всю комп’ютерну техніку, яку розібрали вчителі по домівках, змушували збирати педколектив для зустрічі з окупантами. Анатолія Котенка за підозри у співпраці з українською владою якось навіть ледь не розстріляли.
Анатолій Котенко, директор Олексіївської школи Запорізької області, окупованої росіянами у 2022 році
Архів Котенка
“14 вересня 2022 року вчергове прийшли люди з автоматами і в масках. Почали перевіряти гаджети. Нічого не знайшли. Сказали дати пароль від електронної пошти, а він був у бухгалтерки, – пригадує директор. – Посадили в машину і вивезли в степ за 10 кілометрів від села. Зупинилися. “Отвечай, за что мы тебе должны расстрелять?”. – “За що розстрілювати?”. – “Ты сотрудничаешь. Из-за таких, как ты, бомбили Донбасс. Я таких, как ты, в Донбассе стрелял”. Але відпустили“.
Додому звідти Котенко добирався пішки.
Зі слів директорів, більшість вчителів їхніх шкіл не погодилися на співпрацю з окупантами, а нові працівники не завжди можуть викласти навчальний матеріал. Інколи “вчителі” навіть звертаються за допомогою до учнів старших класів.
Комиш-Зорянську школу окупанти так і не змогли запустити через значні пошкодження приміщення, тож у 2022-2023 навчальному році батьки були змушені віддати дітей на навчання у школи сусідніх сіл. Саме в одній із них досі немає вчителів математики та фізики. Крім того, окупаційна шкільна адміністрація не соромиться залучати старшокласників до проведення уроків.
“Учень старшого класу проводить урок в учнів молодших класів. Або уроки просто не відбуваються“, – зазначив Сергій Сердюк.
Українські підручники окупанти знищили. Нові вчителі викладають матеріал учням з конспектів або жменьки російських підручників. Мова викладання, звісно, тільки російська. Українська викладається факультативно – як мова меншини.
“Батьки розуміють, що їхня дитина не навчається, що в школі вона не отримує потрібних знань. Батьки, які переживають за долі своїх дітей, кажуть, що їхні діти тупіють, бо їм нічого не можуть пояснити. Або якщо пояснюють, то ось так, читаючи з аркуша паперу”, – зазначив Сердюк.
Сергій Сердюк, директор Комиш-Зорянської школи Запорізької області. Школа була окупована росіянами у 2022 році
Facebook Сердюка
“Те, що там не вистачає вчителів, це дійсно так. Але треба зазначити, що РФ робить акцент на тому, щоб забезпечити наявність посад – заступників директорів по ідеологічному вихованню. Тобто це та людина, яка відповідає за проведення заходів ідеологічного спрямування. Знання, всебічний розвиток дитини взагалі не в пріоритеті.
Їм потрібно виховати ідеологічно мотивованих солдатів без критичного мислення, і в яких не буде запитань, чому Росія визнала ворогом ту чи іншу державу”, – пояснила Віра Ястребова, директорка Східної правозахисної групи.
Анатолій Котенко повідомив, що окупанти також знищили архів Олексіївської школи. У ньому зберігалися шкільні журнали.
“Якщо комусь з учнів буде необхідно відновити дані про свої оцінки, це вже неможливо”, – пояснив Котенко. Знищили також робочі документи, що унеможливлює виплату пенсій деяким працівникам в окупації.
Батогом і пряником
Влітку 2022 року комендант району і його поплічники розклеїли по Олексіївці оголошення, що з вересня в селі відкриють школу і дитячий садочок. Батькам, які не віддадуть дітей в нові заклади, погрожували штрафами й перевірками соціальних служб.
Директори розповідають, що у перший рік до окупаційних шкіл пішла орієнтовно половина з тих дітей, хто залишився жити в Олексіївці та Комиш-Зорі. До батьків, які відмовилися віддавати дитину до школи, приходили представники соціальних служб у супроводі озброєних військових. Зрештою під таким тиском у 2024-2025 навчальному році в російські школи пішли навчатися вже всі діти цих сіл.
Школа в окупованій Олексіївці до повномасштабного вторгнення
Архів Котенка
Однак окупанти застосовували не лише “батіг” у вигляді погроз батькам. Вони використовували й “пряник” – різноманітні матеріальні заохочення. Зі слів очевидців, з якими поговорили The Reckoning Project, щоб заохотити дітей вчитися в російських школах, окупанти зробили у приміщеннях деяких навчальних закладів капітальні ремонти, а батькам за те, що віддають дитину до школи, пропонували гроші.
“У принципі палками ніхто до школи не гнав. Але заманювали. Тоді, коли я була, збирали документи. Тим, хто віддасть дітей в школу, – винагорода 10 тисяч рублів”, – зазначила вчителька Олена (ім’я змінене) з окупованої Донеччини.
Вона не співпрацювала з окупантами і стала свідком такої ситуації одній зі шкіл вже восени 2022 року. Пізніше вчителька виїхала на підконтрольну територію України.
“Ти незаконно живеш на цій території”
Після того, як обидва директори відмовилися від співпраці з окупантами, до них почали навідуватись з регулярними перевірками представники силових структур окупантів. Зі слів педагогів, ті ніколи не представлялися, мали при собі зброю і були майже завжди в балаклавах. Під час одного з таких візитів силовики забрали в Котенка, Сердюка та їхніх рідних українські паспорти, а також мобільні телефони. З Котенками це сталося у серпні 2023 році, із Сердюками – того ж року у грудні.
Згодом, 16 квітня 2024 року, до Котенків знову прийшли силовики. Вкотре не представившись, вони подали їм на підпис документ окупаційної міграційної служби, що подружжя нібито “здійснило адміністративний проступок – незаконно проникли на территорию Российской Федерации”. Дали годину, щоб зібрати речі.
“Кажу: “Як?! Я тут 61 рік прожив!” – “У тебя паспорт есть?” – “Немає паспорта”. – “Значит, ты незаконно проник”. – “Так ви відібрали паспорти!” – “Ничего не знаем. Паспорта нет, значит, ты незаконно живешь на этой территории”. Ну, з ними сперечатися – собі дорожче. Давай збиратися”, – розповідає пан Анатолій.
Далі у різних машинах їх повезли до Бердянська.
“Одягнули на голови чорні пакети BMW, тому жінка тепер пакет BMW не бере ніде на ринку”, – пояснив Котенко.
Завели у якесь заводоуправління, де протримали шість діб. 22 квітня перевезли в Мелітополь, звідти – через кордон у Грузію. Змусили підписати документ про депортацію, де було зазначено, що їм заборонено повертатися додому 20 років. Копію документа “на руки” зі словами “вам он не нужен” не дали.
25 січня 2025 року за тією ж схемою депортують і сім’ю Сердюків. Сергій Сердюк розповів, що перед тим він намагався виїхати з окупації самотужки, і на одному з прикордонних пунктів йому видали документ, в якому зазначено, що пан Сергій підлягає депортації на 40 років. Він розповів, що його доньці, яка є студенткою, заборонили в’їзд на територію Російської Федерації, тобто ще й додому, на 50. Нещодавно УП повідомляла про те, що такі заборони для українців стали масовими.
Саме там, в Мелітополі, перед перетином кордону, окупанти й пояснювали директорам, що причина депортації – що вони нібито залякують вчителів і не дають розпочати окупаційній адміністрації навчальний процес.
“За дуже вузькими винятками, пов’язаними із ситуаціями військової необхідності, Міжнародне гуманітарне право прямо забороняє депортацію або переміщення цивільного населення з районів, де воно перебуває на законних підставах. Депортація вчителів, які відмовляються співпрацювати з російською владою у впровадженні нових навчальних програм, порушує цю заборону”, – пояснив правовий аналітик TRP.
Страх і жадібність – антоніми патріотизму
Вчителів у школах на окупованих територіях не вистачає, стверджують також ті вчителі, що виїхали з окупації. У 2022 році багато хто з українських педагогів відмовився йти на співпрацю з окупантами. Велика кількість з них вже давно покинули окуповані території, дехто залишається, але на роботу в школи не йде.
Пані Оксана (ім’я змінене), вчителька однієї зі шкіл окупованої частини Запорізької області, розповіла, що за два роки перебування в окупації намагалася не попадатися окупантам на очі.
“Коли вони під’їжджали [до будинку], я ховалася. Бо життя в окупації – це не публічне життя і зовсім не те, що було“.
Переживаючи за свою безпеку, вона старалася бути вдома і зайвий раз ні з ким не спілкуватися. Але її знайшли і теж пропонували співпрацю.
“Фізично не змушували. Перші дні, коли я йшла вулицею, вони [зупинили мене], дані всі знали і говорили, що моя відпустка вже закінчилася, що я повинна працювати. Кажу: “Я не хочу працювати”. Вони: “А за что будете жить?”. Кажу: “Маю город”. Повторювали: “Вы должны выйти”, – пригадує педагогиня.
Правозахисниця Дар’я Касьянова, програмна директорка міжнародної благодійної організації “СОС Дитячі містечка Україна” і голова правління спілки “Української мережі за права дитини” звернула увагу на наступне:
“Є й інша сторона цього процесу, коли вчителі прийняли все, що там відбувається, з великим задоволенням. Вчителі, які пішли на співпрацю з окупантами, нам шкодять. Через них ми не можемо вивезти дітей. Зараз контроль є мандатом шкіл. Якщо дитина перший-другий день не прийшла до школи, від батьків вимагають пояснень, чому не відвідує. Якщо батьки хочуть виїхати з дітьми і приходять у школу забрати документи, школи одразу інформують про це слідчий комітет. У нас були випадки, коли до батьків прийшли зі слідчого комітету, тому що школа повідомила, що мама прийшла по документи“, – пояснила Касьянова.
У звіті міжнародної правозахисної організації Amnesty International від жовтня 2024 зазначають, що вчителі на окупованих територіях України змушені вибирати між втечею з рідних домівок та викладанням у російських школах, де учням вкладають у голови російську пропаганду.
“Українські вчителі на окупованих Росією територіях України зазнають погроз і знущань, щоб змусити їх працювати проти їхньої волі. Вони стоять перед суворим вибором: залишити все і втекти, або стати частиною системи освіти, яка прагне індоктринувати дітей, в тому числі виправдовуючи агресивну війну Росії”, – цитують у звіті слова Аньєс Калламар, Генеральної секретарки Amnesty International.
За даними правозахисників, тим вчителям, які не хотіли співпрацювати, окупанти погрожували безробіттям, відмовою у соціальній підтримці, медобслуговуванні, а також внесенням до так званих “чорних списків” осіб, яким заборонено виїжджати з окупованих територій.
Про ці списки згадував й Анатолій Котенко. Він розповів, що не міг самостійно виїхати з окупації раніше, оскільки дізнався від окупантів, що вже перебуває у переліку небажаних.
“Мене не випустили б“, – пояснив директор.
Котенко сказав, що гордиться своїм колективом, бо з 70 людей на співпрацю з окупантами пішло лише шість вчительок, техпрацівниця і слюсар. На слова ФСБшника усміхається, кажучи “ось такий я монстр“. І додає наступне:
“Я вивів для себе формулу, що патріотизм має декілька або навіть багато антонімів. Зокрема страх і жадібність – це антоніми до патріотизму. Вчителі, які працюють в окупованій школі зараз, залежно від кількості годин отримують від 70 до 105 тисяч рублів. Ті, хто отримували 5-6 тисяч українськими, отримують 30-40 російськими.
Єдине, де немає такого зростання, це приватний бізнес. От трактористи, доярки, свинарки – ті отримують, можливо у півтора-два рази більше, ніж при Україні. Але всі отримують більше. Тому там є люди, котрі говорять: “Нада прекращать, нам уже хорошо”. З кожним днем їхня кількість зростає. Про це потрібно говорити, щоб оцінювати, чому багато людей пішли на співпрацю, включно з вчителями”.
Для окупаційних адміністрацій пріоритетом була лояльність місцевої влади. Тобто брали на роботу тих людей, які сприйняли новий режим або залучали до цього процесу педагогів з Росії. Але враховуючи те, що в регіонах після окупації настала досить складна соціально-економічна ситуація, охочих їхати на ТОТ для праці в школі попри високі зарплати виявилось небагато, зазначила Ястребова.
“З чим в них не виникає складності, то це із залученням бойовиків незаконних збройних формувань для проведення пропагандистських заходів. Дітей дійсно зомбують. Пріоритет для окупаційної адміністрації – це мілітаризація дітей через освітній компонент. Цей ідеологічний компонент імплементований в загальноосвітні предмети, такі як історія, основи безопасности и захисту родини. Вони роблять це для того, щоб виробити у дітей прихильність до РФ, відсутність критики і щоб сформувати покоління ідеологічно лояльне до диктаторського режиму Кремля”, – пояснила правниця.
***
Текст був підготовлений у співпраці з Реконінґ Проджект (The Reckoning Project), глобальною командою журналістів і юристів, яка займається документуванням, висвітленням і збором доказів для розслідування воєнних злочинів.