Технології не стоять на місці
Історія нашої планети налічує мільярди років, проте тварини на ній з’явилися приблизно 500 мільйонів років тому. Це все одно величезний термін, за який по Землі встигло побродити безліч видів. Деякі з них стали більш популярними, ніж інші завдяки старанню поп-культури, а про деяких знають лише профільні дослідники.
Проте більшість із них має спільну рису — вони вимерли і подивитися на них наживо нам не вдасться. Чи все ж таки є шанс?
Тема воскресіння стародавніх тварин залишається на слуху з часів виходу першого фільму з франшизи “Парк Юрського періоду”, яка зробила для популяризації палеонтології більше, ніж, мабуть, усі освітні проекти взяті разом. Тому деякі діти, які мріяли покататися на трицератопсі (і не кажіть, що ви не хотіли б), зараз виросли і вирушили шукати способи втілити мрію в реальність.
“Телеграфу” залишається лише дізнатися, як іде робота, і розповісти, чи варто нам чекати ручних динозаврів.
Парк Юрського періоду
Як не дивно, але Крейдяно-Палеогенове вимирання досі супроводжується застарілим міфом про повне зникнення динозаврів. Генетичний аналіз показує, що сучасні птахи є частиною групи манірапторів і відносно близькими родичами дромеозаврид — невеликих двоногих хижаків, як відомий всім, велоцираптор.
Таким чином, якщо ви хочете особистого динозавра, то ніщо не заважає завести собі папужку і хвалитися його крутим родоводом.
Однак якщо хочеться справжнього “Парку Юрського періоду”, то із цим проблеми. Наприклад, у фільмі було показано, що ДНК динозаврів вилучали з комах-кровососів, які потрапили у пастку в бурштині. На жаль, у реальному світі так не працює — ДНК має властивість розпадатися навіть у законсервованих умовах, і на це їй треба “лише” близько мільйона років. Оскільки ми говоримо про тварин, які жили понад 60 мільйонів років тому, то надію на її видобуток із мезозойських комарів варто залишити для фантастичних фільмів.
Втім, не все так однозначно. У лютому 2025 року вчені повідомили про виявлення залишків колагену в крижовій кістці динозавра едмонтозавра, який жив близько 66 мільйонів років тому.
Якщо стародавню тварину не з’їли її сучасники і їй “пощастило” бути похованою в м’яких відкладеннях (наприклад в мулі), то за мільйони років грунт навколо скелета утворює форму, в якій після розкладання всієї органіки формується зліпок з неорганічних мінералів. Так що “кістки динозаврів” з музеїв насправді є каменем, в якому від початкової тварини вже нічого не залишилося.
Тому виявлення справжнього колагену від непташиного динозавра до останнього часу вважалося чимось фантастичним. І хоч ця історія наробила багато галасу і викликала серйозну дискусію серед учених, але ближче до тематичних парків ми не стали, хоча б через те, що ДНК там все одно не збереглася.
Куркозаври
На неможливість використання ДНК із викопних останків свого часу вказував і науковий консультант фільмів “Парк Юрського періоду” Джек Хорнер. Натомість він запропонував використати альтернативну ідею.
Якщо коротко: оскільки птахи це “справжні динозаври”, а інформація з ДНК нікуди не зникає і лише дописується до “актуального стану”, можна взяти звичайну курку і “відкотити зміни”. Тобто звернути еволюцію назад (або складнішими словами: “повернути архаїчні втрачені ознаки”), щоб отримати куркозавра.
Цей підхід, крім неймовірної технологічної складності завдання, має й інші проблеми. І тут варто було б трохи розповісти про родовід вашого папуги.
Усі динозаври раніше ділилися на дві великі групи:
- ящеротазові — до них належать довгошиї гіганти, на зразок диплодоків і брахіозаврів;
- птахотазові — сюди потрапляють інші канонічні види, на кшталт трицератопсів, стегозаврів, анкілозаврів, гадрозаврів та пахіцефалозаврів.
Двоногих хижаків (теропод) на зразок тиранозавра донедавна відносили до ящеротазових, проте останнім часом завдяки новим знахідкам до їх систематизації постає дуже багато питань. За деякими версіями вони є віддаленими родичами птахотазових динозаврів, а за іншими їх взагалі варто виділити в окрему, третю групу.
При цьому їх поділ стався ще в пізньому тріасовому періоді — близько 230-240 мільйонів років тому — на ранньому етапі еволюції динозаврів.
Що стосується сучасних птахів, то вони є частиною тероподів і з’явилися приблизно 66-70 мільйонів років. При цьому предки птахів від предків велоцирапторів відокремилися й зовсім близько 150 мільйонів років тому.
Середньостатистичній людині складно усвідомити, наскільки ці цифри величезні, але їх важливо розуміти. Адже якщо вчені почнуть “відкочувати” еволюцію курки назад, то на виході вийдуть безпосередньо предки курки.
Умовні велоцираптори в цьому випадку не можуть з’явитися навіть теоретично, оскільки вони жили близько 75-71 мільйонів років тому. Вони є результатом приблизно 80 мільйонів років розвитку вже окремої від птахів гілки еволюції. Так-так, вас від велоцираптора відокремлює менше часу, ніж велоцираптора від його останнього спільного предка з птахами.
За цим принципом люди не зможуть перетворити курку на інших популярних у масовій культурі динозаврів, адже їхні шляхи з “пташиною гілкою” розійшлися ще раніше. Або, якщо перефразувати, у ДНК курки не може міститися “записів” про ознаки тварин, з якими її нічого не пов’язує.
То що ми отримаємо? Зубасту та хвостату курку, звичайно ж.
Роботи над проєктом куркозаврів розпочалися ще на початку 2000-х і відтоді вони йдуть у наукових лабораторіях без особливого шуму. А тому пам’ятають про них хіба що вірні динофани.
Однак команда Хорнера все ж таки іноді тішить новинами — у 2010-х вони повідомили про повернення зубів і модифікацію “лиця” ембріона, щоб вона більше нагадувала динозавра. А 2023 року навіть згадувалося про повернення хвоста.
“Проект “Куркозавр” (Chickenosaurus) був задуманий з метою з’ясувати, чи можливо змінити птахів таким чином, щоб одного разу ми змогли створити тварину, схожу на деяких вимерлих динозаврів. За цей час ми досягли значних успіхів у розумінні еволюційного шляху, яким пройшли динозаври, щоб стати тваринами, яких ми називаємо птахами… Особисто я вважаю, що те, що нам вдалося відкрити, справді круто”, — говорив Хорнер.
Пухнасті мишки
Для тих, хто стежить за темою воскресіння вимерлих тварин, назва Colossal Biosciences не видасться новою. Американський стартап хоч і не обіцяв нам повернути динозаврів, але взявся за не менш амбітні цілі щодо відродження тварин, які вимерли відносно нещодавно.
Наприклад, наприкінці 2024 року компанія повідомляла про те, що на 99,9% розшифрувала геном тилацина (сумчастого вовка) із ДНК особини, яка померла в зоопарку близько 100 років тому.
На відміну від динозаврів, ДНК багатьох вимерлих ссавців може бути відновлена зі знайдених останків. Особливо, якщо вони зберігалися у вічній мерзлоті. І таких знахідок вистачає – мамонти, псові, печерні леви, коні тощо. У 2024 році навіть з’являлися повідомлення про знахідку кошеня шаблезубої кішки (Homotherium latidens), що жило 35 тисяч років тому.
Але своїм “опусом магнум” у Colossal Biosciences вважають саме воскресіння мамонтів. А готову тварину дослідники сподіваються представити не в далекому майбутньому, а вже до 2030 року. І певні результати там показали буквально на днях – у березні 2025 року.
Вчені витягли сім ключових генів мамонта, які відповідають за шерсть, її колір та густоту, а також за обмін речовин та стійкість до холоду. Все це добро вбудували у звичайну мишу, і отримали… мишу пухнасту! Як мінімум, вона виявилася дуже милою, тому експеримент можна вважати вдалим.
Ну, а з наукового погляду, вчені довели, що гени вимерлої десятки тисяч років тому тварини можна реанімувати і змусити працювати навіть усередині дуже віддаленого “родича”. Тому тепер вони готуються до того, щоб вбудувати ці гени в азіатського слона, який вважається найближчим до мамонтів, виростити ембріон і відправити гібридів жити в тундру.
І тут треба додати “ложку дьогтю”: між ДНК азіатського слона та мамонта є приблизно 1,5 мільйона нуклеотидних відмінностей — “літер” у генетичному коді. Якщо врахувати, що один ген може складатися з тисяч нуклеотидів, то ми отримаємо багато десятків, якщо не сотні генів, які відрізняють слона від мамонта. Ще раз, у миші було змінено лише сім.
З іншого боку, якщо читати написане дрібним шрифтом, то Colossal Biosciences ніколи не ставили за мету повноцінно воскресити мамонтів, а лише хотіли створити істоту, яка буде на неї схожа візуально і за способом життя. Тож якщо за кілька років нам покажуть слона з шерстю, то можна буде вважати, що місія завершилася успіхом.
Що ж. Принаймні на пухнастих мишей точно буде попит серед любителів екзотичних домашніх вихованців.
То що, жодних парків з динозаврами?
Як і було сказано вище, по-справжньому воскресити вимерлу тварину у нас не вийде, але ми можемо створити щось схоже на неї. Однак тут піднімається цілий ланцюжок етичних питань, та й, напевно, кожен читач цього матеріалу вже запитав себе: “А навіщо це все?”
У випадку з мамонтами Colossal Biosciences стверджують, що їх повернення допоможе відновити втрачені екосистеми США та Канади. Проте чи зможуть доісторичні гіганти ужитися з людьми за наявності великих сільськогосподарських володінь, доріг, залізничних колій та міст? Непогано було б нагадати, що саме наш вид відповідає за їх вимирання в першу чергу.
З куркозаврами справи ще складніші, адже в цьому випадку доведеться відроджувати не лише самих динозаврів, а й екосистеми, яких не існує вже десятки мільйонів років. Простіше кажучи, доісторичні тварини вимагають доісторичних умов проживання, що включає не лише їжу, яка давно вимерла, а й специфічні температури повітря і навіть склад атмосфери.
А якщо ця істота мешкатиме виключно в зоопарках, то виникне та сама проблема, що з цирками — чи тварини повинні жити лише заради того, щоб служити розвагою для людей?
Єдиний безперечний плюс цих проєктів полягає у розвитку генної інженерії, як такої. Обкатка та вдосконалення технологій може зіграти людству на руку, наприклад, під час колонізації інших планет. Не виключено, що нам доведеться штучно “підправити” себе та інші земні організми, щоб прижитися на тому ж Марсі, про який мріє Ілон Маск.
А ті, хто побоюються, що вчені в майбутньому наплодять монстрів, нехай згадають, що чихуахуа це певною мірою вовк. Скриньку Пандори відкрито — люди вже це роблять сотні років.
“У Світі Юрського періоду нічого справжнього немає. Ми завжди заповнювали прогалини в геномі за допомогою ДНК інших тварин. І, якби їхній генетичний код був чистий, то багато хто з них виглядав би зовсім інакше. Але ви не просили реальності, ви просили більше зубів”, — генетик Генрі Ву, антагоніст фільму “Світ Юрського періоду” (2015).