Старшина Максим Ридзанич і його команда вийшли зі зруйнованого Донецького аеропорту через два дні після того, як оголосили, що останній український військовий покинув аеропорт.
“Семеро хлопців з обмеженим боєкомплектом вдавали, що оборону там тримає багато людей. Чоловік розпланував дії кожного так, щоб вороги не знали про справжній стан справ. Вийшли з аеропорту вони 23 січня 2015 року, а вже 20 березня чоловік загинув, рятуючи побратима”, – каже дружина Кіборга Ірина.
21-річний офіцер Володимир Кравчук, випускник Харківської академії Нацгвардії України, мужньо прийняв бій та загинув у 2014 році під Ямполем на Лиманщині.
Анатолій Слонський, відбиваючи танкову атаку і прикриваючи відхід побратимів, загинув під Дебальцевим у лютому 2015.
Але Максиму Ридзаничу, Володимиру Кравчуку, Анатолію Слонському, як і всім військовим, що загинули до 2022 року, чомусь відмовлено у статусі жертв агресії Росії.
Рідні загиблих героїв АТО та ООС не мають права подати інформацію щодо смерті своїх рідних до Міжнародного Реєстру збитків, завданих Росією Україні, який створила Рада Європи у травні 2023 року. І у майбутньому вони не зможуть отримати компенсацію як ті, чиї рідні були вбиті під час війни.
Постраждалі родини вважають, що Україна недостатньо артикулює на міжнародному рівні тему справжньої тривалості війни, яку Росія розв’язала на теренах України. Чиновники ж запевняють: вони намагаються, але саме міжнародна спільнота ще не готова до такого визнання.
Щоб з’ясувати, чому Міжнародний Реєстр збитків починає рахувати втрати України виключно з 2022 року і чи можна вплинути на позицію держав-засновників, ми поговорили з родинами загиблих та громадськими активістами, отримали коментар юриста, вивчили офіційні відповіді Міністерства юстиції та Київського офісу Міжнародного реєстру збитків.
Душевний біль і страждання, що прив’язані до дати
Вікторія Кравчук, голова Громадської спілки “Об’єднані родини України”, дізналася про можливість подати заявку про смерть близького члена сім’ї з повідомлення на сайті Міністерства у справах ветеранів.
Реєстр запрацював у квітні 2024 року: спочатку можна було подати заяви на відшкодування, а з 16 січня 2025 року – й заяву у категорії “Смерть близького члена сім’ї”.
21-річний син пані Вікторії Володимир загинув у 2014 році під Ямполем під час звільнення Лиманщини. Але пані Вікторія навіть не встигла відкрити “Дію”, де можна було заповнити заяву до Реєстру збитків у категорії А2, бо їй почали дзвонити матері, дружини та діти загиблих, які не змогли подати цю заяву.
Володимир Кравчук
“Виявляється, що це стосується виключно родин, що втратили своїх близьких після 24 лютого 2022 року… Для багатьох з нас це стало сильним розчаруванням: справа навіть не у компенсаціях як таких. А у тому, що наш душевний біль і страждання, виходить, не враховуються. А наші близькі, які першими зустріли російську навалу та стали на захист Батьківщини, не причетні до цієї війни?” – з сумом питає Вікторія Кравчук.
Родини написали у підтримку “Дії”, сподіваючись, що це просто технічна помилка. Але там відповіли: ці умови визначені Постановою, що регулює послугу. Тож Реєстр збитків, який був створений для документування злочинів, наразі охоплює події, починаючи з 2022 року на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
“У такому вигляді це ще й ще раз акцентує на тому, що агресія Росії проти України триває тільки три роки. Хоча з лютого 2014 року – один ворог й одна війна. Попри всі юридичні колізії щодо називання цієї війни, важливо чітко артикулювати, що все це є військова збройна агресія Російської Федерації проти України. І саме через неї загинули наші рідні й постраждали наші сім’ї!” – впевнена Вікторія Кравчук.
Рідні загиблих розділені на два табори
Дружина “Кіборга” Максима Ридзанича Ірина Головач зізнається, що такі родини, як її, почуваються принципово відокремленими від спільноти тих, хто постраждав після 2022 року. Як, власне, й ветерани, що отримали інвалідність, воюючи в АТО та ООС.
Максим Ридзанич
“Держава вже розділила нас на два табори: пенсійним забезпеченням, одноразовою грошовою допомогою, яку виплачують у разі загибелі воїна, – стверджує жінка. – Тому казус з Міжнародним реєстром для мене був просто черговим маркером несприйняття державою подвигу наших рідних. І якесь відчуття приниження”.
Максим Ридзанич пішов до війська добровольцем у 2014 році. Попри те, що сім’я виховувала трьох дітей, не зміг залишитися осторонь боротьби за свободу Батьківщини. Геофізик-ядерник, юрист, підприємець став командиром взводу снайперів у 81 окремій аеромобільній бригаді, в складі якій мав дві ротації у Донецькому аеропорту.
“Друга його ротація припала на останні дні захисту Донецького аеропорту. Він зі своєю командою ще два дні після того, як було оголошено про виведення українських військових, перебував на летовищі. Вони не виходили на зв’язок і всі думали, що вони загинули”, – розповідає пані Ірина.
Але вони вижили. Сам Максим невдовзі загинув, рятуючи побратима. Зірку Героя України сім’я Максима Ридзанича отримала на 30 річницю Незалежності – так держава відмітила його мужність під час оборони Донецького аеропорту.
Пані Ірина зізнається, що її напружує й те, що Україна в офіційному відліку днів війни не враховує період з 2014 року.
“Ми ж знаємо, що у 2023 році Парламентська асамблея Ради Європи визнала, що РФ веде агресивну війну проти України з лютого 2014 року. А у січні 2024 року встановила, що міжнародний компенсаційний механізм має покривати збитки, завдані агресією з лютого 2014 року, – пояснює Ірина Головач. – Так чому ж наші чиновники не могли апелювати до цих рішень? Я вважаю несправедливим, що нам відмовляють навіть у визнанні жертв наших рідних”.
Зважування політичної ваги
Громадська спілка “Об’єднані родини України” та інші активісти звернулися із заявою щодо усунення несправедливості до різних державних інституцій: до Офісу президента, до прем’єр-міністра, до омбудсмена. Також написали звернення на ім’я Маркіяна Ключівського, виконавчого директора київського офісу Реєстру збитків. Редакція “Української правди. Життя” теж спрямувала запит до цієї організації.
Згідно з відповіддю від Міністерства юстиції, “позиція щодо початку агресії російської федерації проти України з лютого 2014 року відображається в офіційних заявах вищого керівництва держави, органів державної влади, численних нормативно-правових актах”, але попри однозначну позицію України, міжнародна спільнота до початку повномасштабного вторгнення РФ не мала чіткої та одностайної позиції щодо визнання агресії РФ проти України з 2014 року. Лише 02 березня 2022 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята резолюція № ES-11/1 під назвою “Агресія проти України”, в якій було визнано факт агресії проти України.
А резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи, про яку згадує пані Ірина Головач, не має обов’язкової юридичної сили. Подібні документи мають набагато меншу політичну вагу, ніж резолюції Генеральної Асамблеї ООН, на основі якої створювався цей Реєстр.
“Попри це, Україна у комунікації з міжнародними партнерами постійно наполягає та продовжуватиме наполягати на тому, що міжнародний компенсаційний механізм має покрити збитки, втрати та шкоду, що були завдані, починаючи з 2014 року, – написано у відповіді. – Наразі триває активний міжнародний процес створення другого елементу міжнародного компенсаційного механізму – Комісії з розгляду заяв, що розглядатиме заяви, які надходять до Реєстру збитків, та встановлюватиме компенсації. Україна так само наголошує понад 50 країнам зі всього світу, які залучені до процесу створення Комісії, на критичності цієї проблеми”.
Юристка ГО “Донбас СОС” Наталя Юрлова також пояснює, що цей Реєстр поки тільки фіксує інформацію про збитки, які зазнали звичайні люди, бізнеси, держава Україна разом з органами місцевого самоврядування. Облік заяв та доказів наразі не є ідентичним наданню компенсації за завдану шкоду, проте є першим і важливим кроком до створення міжнародного компенсаційного механізму, який планується створити в майбутньому.
Станом на сьогодні відкрито кілька категорій заяв – це А3.1 Пошкодження або знищення житлового нерухомого майна, A1.1 Вимушене внутрішнє переміщення та А2.1. Смерть близького члена сім’ї.
“Щоб заяву внесли до Реєстру збитків, вона має відповідати ключовим критеріям – збитки завдані 24 лютого 2022 року або пізніше; збитки завдані внаслідок протиправних дій РФ, та подія сталась на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, тобто включно з усіма окупованими територіями, – пояснює Юрлова. – Це означає, що можна подавати інформацію й щодо житла на окупованих територіях — Крим, Севастополь, Донецьк, Луганськ тощо, але якщо є дані, що збитки завдані з 2022 року. У цьому відмінність, наприклад, від українського державного реєстру, де є обмеження і територіальне, і часове. А в RD4U – лише часове”.
В офіційній відповіді Маркіяна Ключівського, виконавчого директора київського офісу Реєстру збитків, також зазначено, що рішення про 2022 рік залежить не тільки від України. Вони пишуть:
“Ця дата не є випадковою. Вона відображає юридичний та політичний консенсус міжнародної спільноти, який був найбільш чітко сформульований у Резолюціях Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 2 березня 2022 року та ES-11/5 від 14 листопада 2022 року, які є політико-правовою основою мандату Реєстру, який визначений його Статутом Реєстру, схваленим 44 засновниками (43 державами та Європейським Союзом)”.
Водночас Ключівський додає, що це питання перебуває в активному обговоренні. До прикладу, Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2598 (2025) закликала Учасників та Асоційованих членів Реєстру розглянути можливість розширення часових меж мандату до 2014 року.
“Будь-які зміни до Статуту, включно з розширенням охоплення у часі, можуть бути прийняті лише за погодженням Учасників Реєстру. У разі ухвалення такого рішення Секретаріат буде повністю готовий приймати та обробляти заяви, пов’язані зі шкодою, завданою в ці попередні періоди”, – стверджують у київському офісі Реєстру.
“Для того, щоб з’явилася можливість подавати заяви стосовно збитків до 2022 року, всі 43 країни, які приєднались до Реєстру, мають проголосувати за зміни”, – пояснює юристка “Донбас СОС” Наталя Юрлова.
Запит на справедливість
Про те, що ці обмеження тільки додають страждань рідним тих, хто загинув до лютого 2022 року, каже й вдова Анатолія Слонського.
Чоловік Оксани Слонської загинув 7 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве, відбиваючи танкову атаку ворога. Товариші по зброї вивезли тіло Анатолія, і родина змогла похоронити його у рідній Умані. Хоча багато загиблих під час тих боїв так і залишилися на території, яку тоді окупувала Росія.
Анатолій Слонський
“Знаєте, як в кожній родині, ми хапаємося за кожен привід дізнаватися про своїх Героїв і говорити про них. Для мене, наприклад, дуже цінно, що один з побратимів чоловіка написав книгу про ті події і присвятив її Анатолію, – каже пані Оксана. – І цей реєстр для нас не про гроші, а про визнання, пам’ять та пошану”.
Пані Оксана зізнається: серед родин загиблих до 2022-го є величезний запит на справедливість, який має бути обов’язково врахований на всіх рівнях. Тому сім’ї звертаються до суспільства, щоб усунути цю несправедливість. Активісти зокрема зареєстрували петицію на сайті президента України.
Пані Вікторія Кравчук, яка у своїй Спілці об’єднує без залежності від дати родини тих, хто загинув за Батьківщину, каже, що усі вони сподіваються на зміни. Бо саме Україна має нагадувати всьому світу, що вже понад 4 тисячі днів російська армія знищує нашу землю і вбиває українців.
“Ми маємо пам’ятні дні, коли урочисто згадуємо “Кіборгів” чи тих, хто загинув під час виходу з-під Іловайська або Дебальцевого, але відмовляємо їхнім родинам навіть у визнанні рідних жертвами країни-агресора! Це не логічно і не справедливо”, – вважає жінка.
Єлізавета Гончарова, спеціально для УП. Життя