Він найчастіше грав алкоголіків та невдах, однак робив це настільки талановито, що йому вірили і любили
Харизматичний алкоголік Федул в “Афоні”, смішний і дуже знервований наречений у “Гаражі”, невдаха-інспектор Лестрейд у “Пригодах Шерлока Холмса…” – українського актора Борислава Брондукова ми пам’ятаємо за цими і багатьма іншими невеликими, але дуже яскравими ролями.
Із прорабів – в актори
Якби цей талановитий актор народився і жив у Парижі чи Нью-Йорку, йому пропонували б десятки головних ролей. А він ретельно відбирав би гідні його таланту. Там комік із сумними очима Борислав Брондуков міг би здобути всесвітню славу, не меншу, аніж у Луї де Фюнеса чи Чарлі Чапліна. Однак він народився у радянській Україні, стикнувся з багатьма обмеженнями радянської системи й не одразу зміг стати щасливим – і в професії, і в житті.
Борислава Брондукова знають на всьому пострадянському просторі. Однак найбільше люблять на Батьківщині – в Україні. Він народився 1 березня 1938 року в селі Дубова Київської області у родині військовослужбовця.
Про славу актора Борислав у юності не думав. В цій професії легко бути красеням. Тоді більше шансів, що режисер запропонує головну роль, а глядачі (особливо глядачки) полюблять і не помітять “ляпів” у грі. Не помітять або вибачать.
А Борислав був досить невисокого зросту, зовнішність – радше характерна, аніж класично приваблива. Тож він пішов вчитись у гірничий технікум, працював виконробом, потім – на заводі “Арсенал”. 1960-го його випадково побачив у виставі народного театру при заводі “Арсенал” тодішній ректор Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого Микола Задніпровський. І запросив до вишу – вчитись на актора.
Щоправда, приймальна комісія ледь не завалила майбутнього Народного артиста УРСР на вступних іспитах – абітурієнта з такою нестандартною зовнішністю тут не чекали. Порадили йти працювати на будівництво.
Але ректор задавив авторитетом – втрутився і змусив прослухати Борислава. Коли той почав читати монолог Голохвастова з п’єси “За двома зайцями”, сумнівів у приймальної комісії вже не було – треба брати. Є умовні стандарти зовнішності, а є талант бути смішним, шалена харизма і глибокий внутрішній світ, які і зробили Брондукова геніальним актором.
Вирватись із амплуа шибайголови і п’яниці
Йому давали другорядні ролі, часто – епізоди. А він повністю перемикав увагу глядача на себе, стаючи в кадрі на цей короткий час королем. Королем епізоду. Він і сам потім казав: “Чорт з ними, з головними ролями, ви дайте мені епізод, і я зроблю з нього цукерочку”.
Борислав Брондуков зіграв понад 150 ролей. Дебютував у фільмі Сергія Параджанова “Квітка на камені” ще під час навчання, 1962 року.
У фільмі “Афоня” він мав грати головну роль. Знімати стрічку мусив друг Борислава, режисер Леонід Осика на кіностудії ім. О.Довженка. Режисер одразу оголосив, що віддасть головну роль своєму товаришу, Брондукову. Однак потім проєкт, який був дуже перспективним, забрали із республіки і віддали в центр — “Мосфільму” і режисеру Георгію Данелія. Той взяв на головну роль свого – Леоніда Куравльова. А Бориславу запропонували епізод.
Щоправда, Данелія дописав декілька сцен спеціально під героя Брондукова – так режисера вразила його гра. І Федул з фразою “”Гони рубль, родственник, мне Афоня рубль должен был! Два рубля!” пішов в народ. Сьогодні важко уявити цей фільм без колоритного і веселого алкоголіка у виконанні Борислава Миколайовича.
Він дуже любив “зашивати” у свої епізоди деталі, на які не кожен зверне увагу, але які для нього були важливими, як власний акторський почерк. Наприклад, у тому ж фільмі “Афоня” Федул йшов сценою театру, зіштовхнувся з балериною, яка стояла у певній балетній позиції, і моментально став у ту ж стійку. Показав, що теж може, що і він тут не випадкова людина – а рівня балетним. Це дуже відповідало характеру персонажа. Здавалося б, дрібниця. Насправді – ні.
З багатьма акторами траплялось так, що яскрава роль заганяла їх у своєрідну пастку – тепер їм пропонували грати лише типові ролі. Борислава після стрічки “Афоня” бачили лише у ролях шибайголов і п’яниць. Це було потрібно режисерам і подобалось глядачам. Деякі з них щиро вважали нормальним запропонувати йому “стати третім”, хильнути чарку – він же на екрані такий. Брондукова подібна слава обтяжувала.
Борислав почав відмовлятись від подібних ролей – не захотів стати актором однієї ролі. Він зміг переконати режисерів, що його амплуа набагато ширше. І зіграв кілька абсолютно інших персонажів у фільмах “Два капітани”, “Дні Турбіних”, “Табір йде в небо”, “Одруження”.
Він працював за системою Станіславського: коли не розумів героя до найменшої дрібниці – не виходив на майданчик. Не грав, а жив у кадрі.
1978 року Брондукова затверджують на головну роль – героя-коханця, ветеринара Павла Дьожкіна у стрічці “Вас очікує громадянка Никанорова”. Він дуже хвилювався. Його партнеркою стала дуже відома і затребувана на той час акторка Наталя Гундарєва.
Яскрава героїня Гундарєвої розуміє, що цього маленького кумедного чоловічка можна покохати, бо в ньому є глибинна порядність. В цій ролі друзі і знайомі вперше побачили деякі риси самого Борислава – людини трохи не від світу цього, в якій не зникла дитяча чистота і щирість.
Ще одна улюблена багатьма глядачами роль – інспектор Лестрейд у стрічці “Шерлок Холмс і доктор Ватсон” 1979 року. Його запросив знятись у проєкті режисер Ігор Масленніков. З добором акторів він влучив у яблучко – фільм дав нову хвилю популярності усім акторам, які в ньому знялись. І Бориславу – теж.
Щоправда, Лестрейд не розмовляє голосом Брондукова – через його “южнорускій акцент” цю роль озвучив інший актор.
Проблеми зі здоров’ям
Загалом близько 40 ролей Борислава мали голоси сторонніх людей. Частина – через акцент, частина – через проблеми з мовленням.
Після першого інсульту, який Борислав переніс прямо на знімальному майданчику 1984 року, йому стало важко вимовляти текст, тому понад тридцять ролей, зіграних пізніше 1984 року, озвучували Ігор Єфімов чи український артист Анатолій Юрченко.
Однак одразу після одужання він почав знову зніматися. Поруч з ним весь час була дружина Катя – берегла і зупиняла, коли перепрацьовував.
Через дев’ять років стався другий інсульт, який ще більше зруйнував мовлення актора. Він вперто продовжував зніматись, переконуючи режисерів дати ще одну роль, і ще, і ще. 1997 року Борислав Миколайович переніс інфаркт і кому, тож і працювати більше не міг. Тоді його світ остаточно замкнувся на родині.
“Вона тобі зрадить, ви – не пара”
Сімейне щастя Борислав Брондуков побудував не одразу. Перший його шлюб закінчився драматично. Дружині поставили діагноз шизофренія, розлучення відбулось на підставі медичної довідки.
Другий шлюб шокував навіть звиклих до всього кіношників – настільки дивною здавалась їхня пара. Оточуючі в обличчя казали Брондукову, що він для Каті застарий – йому був аж 31 рік, а їй – лише 18. Вона – красуня, студентка театрального вишу, а він – невисокий комік без кар’єри і слави.
Борислав побачив дівчину, коли вона вступала в театральний виш, 1969 року. Він навіть просив режисера Миколу Мащенка допомогти дівчині пройти остаточний тур відбору. Про це режисер розповідав у одному з інтерв’ю. Допомагати насправді не було потрібно – у Катерини були всі дані для того, щоб вступити у виш і стати хорошою актрисою.
Того ж 1969 року Мащенко почав знімати стрічку “Комісари”. У фільм запросив Борислава і Катю, вона зіграла роль медсестри, у котру був закоханий герой Брондукова. Борислав ввімкнув усю свою харизму, чоловічий шарм і… закохав її в себе.
“Доброхоти” в кінооточенні очікували, коли ж молода дружина почне крутити романи на стороні. Катерина була однією з найвродливіших акторок Київського театру кіноактора, знялась у більш як 30 стрічках, однак повністю і віддано любила лише свого чоловіка. Народила йому двох синів – Костянтина і Богдана.
Борислав мав золоті руки – сам лагодив взуття собі і синами, шив штани і сумки. Коли родині дали квартиру в центрі Києва, своїми руками виконав ремонт і навіть зробив меблі.
Цей шлюб тривав 33 роки, до самісінької смерті актора.
У 1990-х дружина залишила театр, щоб доглядати за чоловіком. “Йому потрібні в основному таблетки, вітаміни, любов і затишок”, – казала Катерина Петрівна тоді журналістам на запитання, як там Борислав Миколайович. Вона була йому і дружиною, і нянею, і лікарем – настільки вивчила його хворобу.
Помер Борислав Брондуков 10 березня 2004 року на 67-му році життя.
Похований на Байковому кладовищі в Києві, ділянка 49а, поруч із письменником Олесем Гончаром, поетом Іваном Світличним. Його могила завжди охайно прибрана, і завжди – у квітах.
