У Києві науковець на власні кошти організував ракетобудівну майстерню у власній квартирі. Адже він не бачить перспектив ракетобудування в Україні для молодих.
Ракетами старший науковий співробітник КНУ імені Шевченка Сергій Піпко почав цікавитися ще в дитинстві. Про це йдеться у матеріалі Української правди.
“На початку 2000-х йому вдалося невелику групу ракетолюбителів у Києві та стати одним з організаторів профільного інтернет-форуму. Шість років тому він взявся за розвиток шкільних та студентських ракетних програм у столиці. Не знайшовши реальної підтримки, на власні кошти організував ракетобудівну майстерню у квартирі”, — йдеться у повідомленні.
Вчений каже, що обожнює ракети та готовий займатися ними у будь-якій формі.
“На весь Київ аж один ракетомодельний гурток. Можу допомогти всім, хто хоче організувати, вести подібний гурток, матеріалами, екземплярами, всім необхідним”, — заявив Піпко.
Досягнення в ракетобудівній справі
За його словами, найбільшим розчаруванням є те, що викладачі університетів не хочуть брати участь у студентських ракетних програмах. Але, як він каже, в Україні та в Дніпрі, є, на щастя, ще одна студентська ракетна група. Їхнє досягнення – приблизно 6 кілометрів.
Перша ракета вченого, що реально полетіла, була у школі. Вона піднялася на висоту приблизно дев’ятиповерхового будинку (до 30 метрів). Але двигун використовували не його.
Карамель у виробництві ракет
“Коли з’явився доступ до сайтів американських любителів, все стало на свої місця. Я спроєктував свій перший двигун, зробив стенд для виміру тяги. То був двигун на карамельному паливі”, — розповів Піпко.
Карамельне паливо найдоступніше та найбезпечніше у виготовленні та використанні. Воно не спалахне від простої іскри, як димний порох.
“У промисловому паливі для ракет є інший окислювач. У карамельному – нітрат калію. При розпаді він дає кисень, у якому горить пальне – цукор, наприклад. На промисловому окислювач – перхлорат амонію. І найчастіше для підвищення температури горіння додають алюміній. Все це “склеюється” поліуретаном. Тобто якимось полімером. Потім замішується, виходить таке собі “тісто”, з якого роблять шашку. Наша “Вільха” чи ракети від HIMARS, Patriot працюють саме на такому паливі. А в кожному з бічних прискорювачів космічного шатлу його по 500 тонн”, — поділився Піпко.
Шість років тому київські школярі спроєктували двигун, на якому ракета піднялася десь на 200 метрів. Вони знайшли його сайт, почитали та зробили.
“Розрахували, замовили роботу в токаря. Самостійно мішали карамельне паливо. Я їм потім лише трохи допоміг скоригувати деякі речі. Сама ракета зроблена з пластикової труби. У носовій частині висотомір, який подає сигнал викиду парашута. Для мене це досягнення, напевно, важливіше, ніж якісь інші серйозні речі. Тому що це справжня робота школярів, навіть не студентів. Пізніше в студентському конструкторському бюро ми зробили вже значно масштабнішу копію того двигуна. Теж твердопаливного. Випробували його двічі, працював чудово, але ракету не встигли зробити. Потім був так званий гібридний двигун, а також його збільшений варіант із баком на два з половиною літри”, — додав Піпко.
Із запуском аматорських ракет в Україні було все непросто і до повномасштабного вторгнення. У нашій державі немає правил та механізмів. А зараз науковець не бачить перспектив ракетобудування в Україні для молодих людей. Він також вважає, що Україні потрібні свої ракети та ракетники.
Раніше “Телеграф” писав, що на Тернопільщині винахідник їздить містом на машині-дивані. Швидкість пересування транспорту – 10 кілометрів на годину.