Сотні людей загинули й десятки одиниць техніки було спалено через амбіції 27-річного царського генерала
На далекосхідному кордоні Росії, на притоці Амура — Уссурі — є крихітний китайський острів Чженьбао-дао, який ще 1991 року належав Радянському Союзу і називався Даманський. Острів, назва якого з китайської перекладається як “дорогоцінний”, холодної далекосхідної зими став епіцентром першого кровопролитного збройного конфлікту, який відбувся 2 та 15 березня 1969 року між двома найбільшими державами соціалістичного табору.
Як Росія анексувала частину Китаю
Витоки ворожнечі мають цікаву та давню історію. У жовтні 1860 року завершилася чотирирічна Друга опіумна війна, в якій Велика Британія, Франція і США перемогли Цінську імперію, котра капітулювала і підписала в окупованому Пекіні грабіжницький договір.
Російська імперія не брала участі у війні, але чекала ослаблення Китаю, щоб остаточно анексувати Уссурійський край (ще 1858 року Пекін був змушений віддати малонаселену Північну Маньчжурію і погодитися на проведення кордону по Амуру) з виходом на Японське море.
14 листопада 1860 року у Пекіні росіяни також доклали зусиль, щоб досягти своєї мети та анексувати стратегічно важливий край. Кордон між державами провів 27-річний генерал-майор Микола Ігнатьєв червоним олівцем – по лівому китайському березі Уссурі. Річка опинилася повністю у володінні Російської імперії. Така сама ситуація була і на лінії розмежування на Амурі з безліччю островів. У XX столітті при підписанні договорів про кордони у світовій практиці лінією розмежування між державами вважали фарватер річок.
Острів Даманський знаходився біля китайського берега. І за царя, і за більшовиків прикордонних конфліктів практично не виникало. Ситуація змінилася після погіршення радянсько-китайських відносин наприкінці 1950-х років. На XX з’їзді КПРС у лютому 1956 року несподівано навіть для більшості делегатів Микита Хрущов виступив із промовою, в якій нещадно затаврував “культ особистості” Сталіна.
Саме після цих подій відносини між компартіями СРСР і Китаю стали погіршуватися. Того ж року на листопадовому пленумі КПК голова Мао Цзедун заявив: “У Радянському Союзі ленінізм в основному відкинутий… Китайсько-радянські відносини треба налагоджувати як слід, не можна допускати коливань відносно керівного становища Радянського Союзу, в протилежному випадку буде завдано шкоди всьому табору соціалізму”.
Однак Кремль не зважав на погіршення відносин і постійно відкладав вирішення ідеологічних суперечок, які ставали дедалі більш жорсткими…
Територіальні претензії Пекіна
“Перший дзвіночок” продзвенів 1962 року, коли влада КНР назвала договори з Російською імперією нерівноправними. А отже їх, на думку Пекіна, треба переглянути. Вже 1964 року Мао Цзедун на зустрічі з японськими соціалістами поставив питання руба: територіальні претензії Пекіна стосувалися вже не тільки демаркації кордонів. Висували їх на ті землі в Забайкаллі та Приморському краї, які китайці вважали окупованими ще за царських часів.
Після повалення в жовтні 1964 року Микити Хрущова в Кремлі мало що змінилося. Радянський публіцист Рой Медведєв писав: “Брежнєв ніс чималу частку відповідальності за драматичну ситуацію, що склалася… За суто формальними умовами укладених ще у минулому столітті (XIX – С.М.) несправедливих договорів, такі острови негайно переходили до складу російської, а згодом, відповідно, радянської території. Претензії китайської сторони щодо цього були, звісно ж, цілком обґрунтовані, оскільки це ненормальне становище суттєво ускладнювало і рибальський промисел, і судноплавство Китаю на прикордонних річках”.
Почалися поки мирні демонстрації, під час яких погано одягнені китайські селяни з цитатниками Мао і плакатами взимку переходили тоненьку протоку між берегом і островом Даманський, вигукуючи антирадянські гасла. Згодом селяни косили траву і випасали корів на острові. Там вони зустрічали радянських прикордонників, які без використання вогнепальної зброї прикладами та довгими палками проганяли порушників кордону.
Кількість конфліктів зростала, і вони ставали дедалі гарячішими… Замість селян із китайського боку дуже скоро з’явилися добре екіпіровані, і вже зі зброєю, військові.
Почалися кулачні бої, в яких сибіряки (їх спеціально мобілізували в прикордонні війська) виглядали дещо краще. Проте багато поранених у сутичках без використання зброї було з обох боків.
…Після окупації Радянським Союзом і його сателітами з Варшавського договору Чехословаччини у серпні 1968 року китайська влада заявила, що колишні брати (згадаймо пісню 1949 року “Москва – Пекін”, відому ще за першим рядком “Русский с китайцем – братья навек”) остаточно стали на шлях ревізіонізму і “соціал-імперіалізму”.
Влада КНР на той час вже розгорнула “Культурну революцію”. Держава не панькалася з інакомисленням, і тим більше дисидентами. Національні меншини (монголи, уйгури, маньчжури, казахи, мяо, чжуани, тибетці тощо) піддавали жорстокій дискримінації та насильницькій китаїзації. Під гарячу руку потрапили навіть повністю знищені горобці.
4 січня 1969 року відбулася “пробна” велика провокація китайців. Приблизно 500 осіб, здебільшого хунвейбіни – передовий загін “Культурної революції” – провели агресивну демонстрацію на острові Кіркінський (Ціліцінь-дао) за кілька кілометрів на північ. Розвідка постійно попереджала керівництво СРСР про підготовку збройної провокації. Проте Кремль ніяк не реагував.
Розв’язка настала 2 березня 1969 року. Ще з ночі близько 70 китайських військових у зимовому камуфляжі переправилися на Даманський і залягли на висотах на західному березі острова. Вранці китайців помітили, і на місце виїхала група з 32 радянських прикордонників, яких очолив начальник застави, старший лейтенант Іван Стрельников.
Китайці несподівано відкрили вогонь: 17 прикордонників були вбиті у швидкоплинному бою. Також невдовзі загинуло і майже все відділення сержанта Володимира Рабовича з 11 прикордонників. Вижив лише рядовий Геннадій Серебров, а єфрейтор Павло Акулов потрапив у полон у непритомному стані, де його закатували. Тіло зі слідами тортур китайці передали лише у квітні 1969 року.
Про стрілянину на Даманському дізнався начальник сусідньої застави “Кулебякіни сопки” старший лейтенант Віталій Бубенін. Він виїхав на БТР-60ПБ та ГАЗ-69 із 23 бійцями на допомогу. Вони зайняли оборону на березі. Бій тривав близько 30 хвилин, китайці почали обстріл бойових порядків прикордонників мінометами. Незабаром БТР був підбитий, і Бубенін відійшов зі своїми бійцями на радянський берег.
Китайці продовжували великими силами атакувати позиції радянських прикордонників на острові, але вони трималися. Вище командування чекало наказу з Москви, проте він так і не надійшов. 2 березня загинув 31 радянський прикордонник, 14 отримали поранення. Втрати китайців також були чималі. За оцінкою комісії КДБ СРСР – 39 тільки вбитими.
З наступного дня найближчі до епіцентру конфлікту застави отримали поповнення і важку зброю – міномети, артилерію, бронетранспортери й танки. Було перекинуто також ланку гелікоптерів Мі-4. Поступово підтягувалися піхотні підрозділи.
14 березня китайці робили несміливі вилазки на острів, хоча насправді виманювали на нього радянських військових. Вранці 15 березня, підтримувані щільним артилерійським і мінометним вогнем, три роти китайців атакували сили прикордонників, яких очолював командир Іманського прикордонного загону полковник Демократ Леонов. Бій складався невдало для радянської сторони, бо прикордонники не отримали допомоги від військових частин, які без наказу з Москви просто дивилися на це побоїще.
Полковник Леонов був убитий пострілом снайпера, коли намагався покинути підбитий танк Т-62. Після двох годин бою, о 12:00 радянські військові відступили. Нарешті о 17:00 за наказом командувача Далекосхідного військового округу, генерал-лейтенанта Олега Лосика був відкритий вогонь з секретних на той час РСЗВ БМ-21 “Град”. Китайці зазнали величезних людських втрат, було знищено багато важкої техніки й артилерії. Тому вони спішно покинули острів.
Однак наказ став порушенням директив Політбюро ЦК КПРС не вводити діючі частини в бій і “не піддаватися на провокації”. Після подій на Даманському Олег Лосик був одразу переведений до Москви, ніби з підвищенням – начальником Академії бронетанкових військ…
Загалом під час бойових дій радянська сторона втратила вбитими та померлими від поранень 58 осіб (серед них — чотири офіцери). 94 військові отримали поранення. Втрати китайців – досі закрита інформація. За різними оцінками, загинуло від 100 до 300 китайських військових.
На той час Т-62 був новітнім танком. Секретним було обладнання та система стабілізації гладкоствольної гармати. Екіпаж намагався відтягти танк на нашу територію, але китайська артилерія відкрила вогонь і підбита бронемашина затонула на невеликій глибині. Згодом китайці її підняли і виставили у військовому музеї у Пекіні.
До 10 вересня 1969 року тривали перестрілки. А наступного дня голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін, який повертався з похорону лідера В’єтнаму Хо Ши Міна, прилетів до Пекіна. На зустрічі з прем’єром Державної Ради КНР Чжоу Еньлаєм вони домовилися про припинення конфлікту, повернення послів держав до своїх амбасад і початок переговорів про демаркацію кордонів між СРСР і КНР.
Союз США та Китаю проти СРСР?
Переговори ці йшли понад 20 років у дуже помірному темпі і лише 16 травня 1991 року сторони нарешті вирішили долю острова Даманський. Він перейшов під юрисдикцію Китаю. Також тоді було вирішено переглянути рішення ще Пекінського трактату 1860 року і провести кордон по фарватеру річок Амур і Уссурі.
Радянський розвідник і історик Микола Леонов писав: “Союз США та Китаю проти СРСР багато в чому став наслідком головотяпства радянського керівництва. Ми своїми руками створили ґрунт, на якому Кіссінджер спритно збудував антирадянський альянс. Ми собачилися через острови на річці Амур. Наша верхівка чомусь вирішила, що Китай є ворогом №1”.
Сказати, що КНР пішла в обійми США – це вже дуже сміливе припущення, хоча події на Даманському допомогли нормалізувати американо-китайські відносини.
21 лютого 1972 року президент США Річард Ніксон прилетів до Пекіна. Проте 22 травня цього року у Кремлі він підписав договір з СРСР про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Це і був старт політики розрядки – три великі ядерні держави знайшли спільну мову і на майже 50 років відтягнули початок збройного конфлікту у світі. Як надовго?.. Доля світу зараз вирішується в українських степах.
Сучасні російсько-китайські відносини часто називають дружніми, багато хто навіть вважає, що Москва і Пекін є союзниками в ситуації повномасштабної війни, яку розв’язала Росія в Україні два роки тому. Проте не все так просто. Вже багато років інтереси цих двох держав мають різне, якщо не сказати діаметрально різне, бачення ситуації в економічній і безпековій сфері як в Центральній Азії, так і в Африці. У столиці Піднебесної відчувають, що Росія з кожним місяцем війни в Україні втрачає і військову, і економічну міць. І стає поступово ласим шматочком для китайської експансії…