123 (миколаївська) бригада тероборони ЗСУ продовжує публікувати на своїй сторінці в соцмережі Facebook історії військовослужбовців. На цей раз свою історію розповіла бойова медикиня на псевдо «Погода», яка врятувала не одне життя побратимів на полі бою.
“Я не можу бути на всіх евакуаціях. Доводиться постійно контролювати хлопців: турнікети мають бути завжди з тобою, міри безпеки завжди і в усьому. Це комплекс. І завдяки наполегливій праці не одне життя врятоване”, – розпочала свою розповідь смілива дівчина.
Однак, бувають випадки складні, коли медик один, а поранених декілька:
“Спілкувалася із психологом батальйону, в радіостанції почулося: «в нас три «триста», треба медик. Миттєво споряджаюся: шолом, «бронік», аптечки, наплічник, за 2 хвилини за мною заїжджають, ми «долітаємо» до бліндажа, в який залетів російський FPV-дрон.
Випадок був складний, оскільки важкопоранених було троє, я одна. Визначаю пріоритетність надання допомоги. Все розвалене, а за кілометр через річку ходять росіяни, їздить їхня техніка, в небі їхній дрон-розвідник. Надаю допомогу, підсвідомо чекаю ще один «прильот», але моє покликання – рятувати життя воїнів, а не піклуватися про своє.
Здавалося, що я надавала допомогу цілу вічність, але хлопці сказали, що все тривало хвилини. Огляд, перший турнікет, підпис. Другий, третій. Якби рухи не були відточені до автоматизму, то в купі сміття, впереміш із фрагментами всього, надати першу домедичну допомогу було б не реально”.
Жінка зізнається, що бути бойовим медиком – це складна робота:
“Бойовий медик – це надзвичайно велика фізична праця. Добре, що поряд були побратими, допомогли витягти з-під завалів поранених, завантажити їх на транспорт.
Я залишилася, оскільки місця в автівці бракувало. Сиджу на розвалинах, аналізую. Всі в свідомості, кров зупинила, невдовзі хлопцям нададуть серйозну медичну допомогу. Тільки тоді я приходжу до тями, і розумію, що сиджу в невеликому окопі, в небі рашистський дрон, і я “як на долоні”.
Після цього переоцінюєш життя, – зізнається «Погода».
“Роблю висновок, що хлопців треба тренувати ще ретельніше, адже цього вимагає FPV-війна, і в «золотий час», поки я приїду до поранених, вони повинні хоч мінімально собі допомогти і протриматися!”
“Найважчий вибір під час обстрілу – між своєю безпекою і «а як там хлопці?». Встати ти не можеш, а подумки – з ними”, – зазначає бойова медикиня.
Окрім важких випадків з побратимами, «Погода» потрапляла під ворожі обстріли у місці базування підрозділу:
“8 ранку, сонячний день, побратим необачно вийшов у двір, і наше місцерозташування викрив російський дрон-розвідник. Ка**пи вирішили атакувати нас «Геацинтами». Вибух, ще, і ще. В стінах дірки по 15 см, цей обстріл з невеличкими перервами тривав увесь день. Лежу в засобах захисту, і розумію, що абсолютно не захищена, поряд ящики із гранатами, газові балони. Лежиш, і не віриш, що Це може статися прямо зараз. «Але такого не може бути, це ж Я! Не як нормальний мужик на полі бою, а ось так, від снаряду… Ні, це має статися не так! Я не маю права загинути. А як хлопці без мене!?» Бог милував”.
Медикиня розповідає, що коли баче поранених побратимів, її захлинає почуття великої провини:
“Я намагаюся заспокоювати себе, що я зробила все, що було в моїх силах. Всі ми вчимося на помилках, і всі вдосконалюємося.
Коли після виїзду тебе бачать побратими, говорять: «це точно не твоя кров?», починаєш вимивати одяг і тіло, і бачиш світло-багряні ріки. Це ллються людські життя.
Наступний ранок з «чистого аркуша», наче нічого не було. Але ж воно таки було…”
“Мені довіряють і дослухаються. Жінка у Війську не має права «розкисати», вона має бути сильною, і хоробрішою від чоловіків, своєю поведінкою вона дає їм приклад, і, водночас, своєю природою має пом’якшувати жорстокість цієї страшної війни”, – каже “Погода”.
Нагадаємо, раніше ми повідомляли: