Ламати – не будувати, говорять росіяни і продовжують ніби карткові будиночки зносити оселі українців. А нам все це потім відновлювати. І хочеться зробити краще, ніж було, а головне – щоб усім бажаючим вистачило житла після нашестя рашистів. На круглому столі, присвяченому відбудові Києва, архітектори та чиновники озвучували думки, цифри та аналітику щодо втрат, потенційних потреб та необхідних кроків у напрямку успішної – відносно швидкої та однозначно якісної – реновації міста. Як зміниться столиця – читайте у матеріалі “Апострофу”.
Наслідки руйнації: як їх дослідити?
Хоча війна триває, про відбудову потрібно думати вже зараз. Принаймні за кордоном небайдужі меценати вже готові інвестувати в цю благородну справу. Але для цього потрібно знати – які ресурси необхідні і як їх ефективно засвоювати. А це неможливо без чітких даних про те, що саме зруйновано. Офіційних таких даних державна статистика поки не надає. Тому поки архітектори та урбаністи обмежуються окремими дослідницькими ініціативами. Але, по-перше, їх мало, а по-друге – про їхню точність ніхто не готовий поручитися.
У першій декаді травня мер Києва Віталій Кличко оголосив про втрати, які понесла столиця внаслідок навали орди зі східного кордону. За його словами, в столиці постраждало 390 будинків, і на їх відновлення потрібно 70 мільйонів євро. Варто зауважити, що з них – 220 житлових будинків, все інше – об’єкти соціальної інфраструктури. Кияни чудово пам’ятають, як наприкінці березня від лап окупанта постраждав торговий центр Retroville. Тоді від вибуху загинуло вісім людей, а пожежа вщент зруйнувала улюблене киянами місце відпочинку.
Виконавчий директор ГО “Центр прикладних досліджень” Юрій Щедрін вважає ці цифри суттєво заниженими і дає інші. За його словами, дані Київської міської державної адміністрації говорять про наступні пошкодження:
- 222 багатоквартирних будинки;
- 45 шкіл;
- 30 дитячих садків;
- 1 дитячий будинок;
- 13 адміністративних будівель;
- 2 спортивні об’єкти;
- 5 об’єктів соціальної сфери;
- ТРЦ Retroville
- 17 закладів охорони здоров’я.
Як виникли ці цифри? Юрій Щедрін розповідає, що для їх підрахунку застосовувалась методика КSE (Київської школи економіки), Центру економічної стратегії, Dragon Capital, Антикорупційного штабу, Інституту аналітики та адвокації, Трансперенс Інтернешнл Україна, Прозорро.Продажі та Prozorro.
“Ми брали до уваги, що середня площа пошкодженої квартири в Києві – 50 квадратних метрів (ці дані дуже узагальнені і не точні, – “Апостроф”). Середня кількість квартир у будинку – 100. Середня ринкова ціна за квадратний метр у Києві – 2000 доларів. (ця цифра відрізняється від КSE). Ми брали середню ринкову ціну за квадратний метр у Києві перед початком війни з урахуванням ремонту та техніки. Адже ми не знаємо, в якому стані було житло, що постраждало. Але відштовхуємось від того, що це була повноцінна квартира – з ремонтом, технікою, сучасними меблями тощо. Тому взяли таку ціну”, – говорить Юрій Щедрін.
Дослідники оцінюють збитки, яких зазнала нерухомість Києва, приблизно в 1 млрд 102 млн доларів. З них основна маса – це втрата житлової інфраструктури.
“Сума збитків за 100% квартири становить 100 тис. доларів, за весь багатоповерховий будинок, де є 100 квартир – 10 млн доларів. Ми брали це з даних Київської міської державної адміністрації, але ми не могли порахувати точно, на скільки відсотків пошкоджена та чи інша будівля”, – розповідає Юрій Щедрін.
Та за підрахунками виходить приблизно така картина:
- 114 будинків пошкоджено на 30% і відповідно потребують 342 млн доларів;
- 91 будинок пошкоджено на 50% – це сума в 455 млн доларів;
- 17 будинків зруйновано вщент і відновленню не підлягають, відтак їх потрібно будувати наново, а це – 170 млн доларів;
- загальна сума пошкоджень житлової інфраструктури – 967 млн доларів.
Поза тим, з урахуванням того, що об’єкт пошкоджений максимально – на 17 закладів охорони здоров’я буде потрібно 45 млн 220 тисяч доларів, на 45 шкіл – 31 млн 250 тисяч, на 13 адміністративних будівель – 30 млн 500 тис, на 30 дитсадків – 11 мільйонів 865 тисяч, на 11 закладів культури – 10 мільйонів 340 тисяч.
Дослідити руйнацію можна й по районах. Про такі дослідження на прикладі Подільського району розповідає народний депутат Ганна Бондар, яка є заслуженим архітектором України та вже певний час займається проектами розвитку цього столичного району.
“Органи місцевого самоврядування готують перший підхід до масштабів руйнації. Кожен район оглядає зруйновані будинки і робить таблицю. На прикладі таблиці по Подолу розкажу, що до неї входить: орієнтовна площа квадратних метрів існуючої будівлі, ступінь руйнування – він може бути слабкий, середній, сильний, повний, – а також адреса, дата руйнування”, – розповідає Ганна Бондар.
Ці дані передають уже до міста, а воно силами комунального підприємства, підпорядкованого місту, через технічних експертів робить звіт під кожен будинок. Розрахунок потрібних на відбудову грошей розраховується за методикою, яка встановлена Мінрегіоном.
Ганна Бондар наголошує, що це лише гола статистика – і при цьому невідомо, що з нею робити. Жодної аналітики в цих дослідженнях не проводять.
“Наприклад, якщо вибиті вікна – то треба робити капремонт, якщо будинок – розбитий вщент, і особливо, якщо це сталось у перенасиченому, надто щільному районі, то виникає питання, в якому вигляді його відновлювати. Цю роботу міста і громади не проводять”, – зауважує народний депутат.
“Кожна районна адміністрація збирає інформацію по своїх районах. Поки це первинна інформація, професійна оцінка буде потім – з тим, щоб була можливість їх компенсувати”, – говорить у свою чергу депутат Київради Ксенія Семенова.
Оскільки руйнування відбуваються на очах у людей і у реальному часі – то кожен може долучитися до документування пошкоджень за допомогою проекту “росія заплатить“, де можна завантажити свідчення про руйнування.
Наприклад, зруйнований будинок: ви вписуєте його категорію, підкатегорію, детальну адресу, місцезнаходження, коротко описуєте, що відбулось, і за потреби додаєте фото.
Головні проблеми
У кожної країни – своя історія, і зокрема історія післявоєнної перебудови. Це пояснюється унікальністю демографії, економічної політики та будівельної культури.
Зараз основна проблема полягає в тому, що війна ще не закінчилася. Тому й підрахунки ускладнюються ще й нестатичністю даних. Поза тим, експертні кола виділяють низку проблем, що перешкоджають адекватно оцінити потреби країни та конкретно Києва у нових будинках. Отже, до них належать.
1. Відсутність досліджень потоків міграції. Цифри про тих, хто виїхав з України – дуже умовні. Дехто говорить про 10 мільйонів людей, дехто – про менше. Але ще складніше питання – хто з них повернеться. І відтак, чи потрібно взагалі будувати 10-поверховий будинок, якщо в ньому нікому буде жити? При цьому демографічний показник в Україні також невтішний: за словами Анни Бондар, на даний момент він становить 1,44.
2. Нові вимоги до планування. Війна показала, на що здатні наші міста. Одні з них змогли витримати атаки, інші ні. Звісно, більшою мірою це передусім залежало від інтенсивності обстрілів. Але, поза тим, і від оборонної здатності будівель і структури міст. Те саме можна говорити й про бомбосховища. Тому в новому плануванні це все мусить бути враховано.
“Якщо місто зруйноване більше, ніж на 50%, то що з ним робити? Залишати ту містопланувальну структуру, що була раніше, чи планувати повністю нове місто і за якими процедурами? Це має бути обов’язково конкурс чи ні? Відповідей поки немає, є лише проблематичні питання. Також виникають питання підходів до самого будівництва, наприклад житла. Це і висотність, і щільність забудови, і конструктивна схема, і питання планування”, – говорить Анна Бондар.
3. Зобов’язання перед ЄС. Оскільки перед Україною замайоріла перспектива стати офіційним членом Європейської спільноти – потрібно змінювати все докорінно, зокрема приводити до ладу документи. Всі наші законодавчі і нормативно-правові акти мають бути погоджені з директивами Європейського Союзу – і це теж величезний серйозний виклик.
4. Фінансове питання. Благоустрій публічного простору – це величезні гроші, яких поки немає в нашої країни. Коли і в якому вигляді вони надійдуть, теж невідомо. Поки що незрозуміло, який сигнал міжнародна спільнота витрактує як закінчення війни. Це буде підписання певної угоди, повернення територій чи, можливо, просто припинення ракетних обстрілів? На ці питання поки теж немає відповіді.
Що робить влада?
Певні кроки в цьому напрямку влада вже почала робити. Зокрема, що стосується спрощеної документації. Так, ухвалений Радою законопроект 7282, направлений на підпис президенту, прописує положення щодо введення нового виду документації – це “Програма комплексного відновлення області, територіальної громади або її частин”. Це ще не містобудівний документ. Однак він прописаний так, що має стати стартом для розробки нових документів, які вже будуть безпосередньо стосуватися містобудування.
“Тобто це згусток статистики і аналітики, що не буде проходити містобудівну раду та стратегічну екологічну оцінку. Також після довгих обговорень на підкомітеті ми додали правками громадські обговорення такої програми. Тому що вважаємо, що мешканці мають бути залучені навіть на стадії збору статистики та аналітики”, – говорить Анна Бондар.
Автори програми проаналізували негативні впливи війни, ресурси території, технічну можливість та економічну доцільність відновлення того чи іншого населеного пункту. В програмі є, як змінити функціональне призначення окремих територій та куди перенести об’єкти виробничої сфери.
Друга частина закону фокусується на тимчасових спорудах для проживання внутрішньо переміщених осіб. Тобто в законі є планувальна документація та схема розміщення таких споруд.
“Це малоповерхова, до двох поверхів, швидкомонтована споруда з полегшених конструкцій, мобільна, інвентарна, швидкорозбірна, контейнерного або комбінованого типу. Це ті самі модульні містечка, що виникають у містах, які знаходяться в тилу, і де певний час можна пожити внутрішньо переміщеним особам. Про постійне житло в цій нормі не йдеться. Звісно, є певні обмеження для розташування таких споруд на окремих територіях”, – говорить Анна Бондар.
Щодо законопроекту, який стосується компенсації для тих, хто втратив житло внаслідок російської агресії – швидше за все, це буде лише перший етап такого відшкодування. Так, воно може надаватись у вигляді грошей або допомоги в проведенні ремонту чи будівельних робіт. Законопроект передбачає також і реєстр пошкодженого майна.
Як відбудувати?
У контексті грошей – проблема зрозуміла. Але варто вже зараз передбачати, яким буде нове місто після війни. По-перше, воно має бути безбар’єрним.
“Як не боляче про це говорити, але після війни буде ще більше людей з інвалідністю. І Київ дуже мало пристосований у плані безбар’єрного простору. Досі у довоєнні проекти Києва були закладені підземні переходи замість надземних. Досі ідея надземних переходів недостатньо популярна в департаменті транспорту. Переходи в нас не є доступними – вони обладнанні ліфтами, які майже ніколи не працюють”, – говорить депутат Київради Ксенія Семенова.
Другий момент, який потрібно опрацювати – це прозорість ухвалення рішення щодо нового будівництва. У Києві з цим завжди ті чи інші питання, а зараз доступу до реєстрів взагалі немає. Навіть у такі важкі часи горе-будівники цим здатні скористатися – чого вартує, наприклад, історія з будівлею Поліцейської дільниці 1902 року, яку намагалися знести на початку березня.
“Кияни гостро реагують на нове будівництво. Зокрема через травматичний досвід, пов’язаний із незаконним будівництвом, знесенням історичних будівель та будівництвом на зелених зонах. Тому правильна комунікація з киянами стосовно будівництва – навіть якщо це тимчасове житло чи модульні будиночки – є дуже необхідною”, – зауважує Ксенія Семенова.
Вже зараз архітектори працюють над розробкою нових стандартів житла, прагнучи в майбутньому зарадити хаотичному будівництву і водночас врахувати оборонні потреби міста. Для цього планують залучати навіть залучати військових із лінії фронту, аби на основі їх знань і підказок розробляти нове житло. Також важливим у цьому напрямку є досвід інших міст, які постраждали від воєн та були відбудовані. Одним із таких є Варшава. Після Другої Світової війни столиця Польщі була зруйнована більше, ніж на 60%. На круглому столі була присутня польська урбаністка Домініка Йендрейчак, яка наразі теж працює над проектом відбудови України, ініціатором якого виступила Європейська кліматична фундація (ECF).
Пані Домініка, серед іншого, радить киянам звернути увагу на концепцію 15-хвилинного міста.
“Воно передбачає таке проектування, щоб у межах 15 хвилин можна було дістатись до роботи, зон відпочинку, шпиталю, салонів краси тощо. Таке планування не лише покращує якість життя, а й дозволяє уникнути зайвих переміщень та відповідно зменшує транспортне навантаження. Це місто не автомобілецентричне, а таке, що проектується для людей, – говорить експерт із зовнішнього планування Домініка Йендрейчак. – А поза тим, у прагненні бути ближчим до Євросоюзу слід звернути увагу на облаштування пішохідних зон та велодоріжок. Вважаю, ми зараз стоїмо на порозі нової революції проектування міст – разом із іншими державами Європи”.
Так чи інакше – спершу треба перемогти. Але на момент перемоги у Києва вже має бути на руках як чіткий план відбудови, так і розуміння того, де взяти гроші й на що їх витратити. Зрештою, не за горами зима – та й для українців потрібен гарний тил для їх повернення з воєнних міграційних мандрів.