Потужний наступ російських військ на півночі Харківщини активізував дискусію про побудову фортифікаційних укріплень в Україні. Їхній стан на кордоні з РФ вже коментували і голова військової адміністрації Вовчанська Тамаз Гамбарашвілі, і керівник Центру протидії дезінформації РНБО України Андрій Коваленко, і голова адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міноборони України бригадний генерал Олександр Яковець. Зокрема, за словами Яковця, бетонні укріплення будуться на відстані 17-35 км від лінії зіткнення, тож про бетон перед Вовчанськом і Липцями – йтися не може.
Ми не можемо оцінювати, достатніми чи ні є укріплення на північному кордоні України, проте, вони справді відрізняються в залежності від наближеності до лінії бойового зіткнення. Нещодавно Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) пояснювали, як, хто і де будує оборонні укріплення в Україні. Важливо розуміти, що тип фортифікацій варіюється від «нуля» до тилу, а відповідальність розподілена між військовими (котрим кошти має виділити уряд) та цивільними копаніями (які одержують замовлення від обласних адміністрацій).
Цей матеріал уперше вийшов 11 квітня 2024 року, а детальний аналіз усіх аспектів будівництва фортифікацій в Україні ви можете знайти у статті: «Де «Лінія Зеленського»? Хто мав побудувати фортифікації і що з ними тепер». Тут ми коротко викладаємо основні висновки.
Фортифікаціями в Україні займаються військові чи цивільні?
І ті, і ті. Єдиного центру управління процесом немає, але, природно, що за цивільними будівельниками – більш тилові зони, а за військовими – більш небезпечні.
Від цивільних оборонні рубежі будуть ОВА і Держагентство відновлення та розвитку інфраструктури (а саме, будівельні компанії на їхнє замовлення).
Від військових – Держслужба спецтранспорту, Сили підтримки ЗСУ та піхотні підрозділи вже на самому «нулі», де під вогнем техніка уже не в змозі працювати.
Виходячи з відповіді Міністерства оборони України на запит Донбас Реалії, саме військове командування визначає, де будувати укріплення і яким характеристикам вони мають відповідати.
Хто має дати гроші?
Президент Володимир Зеленський у листопаді 2023-го заявив, що «мін та бетону нашій державі точно вистачить» – проте, саме бетон, а також дерево, мають бути закуплені для війська у якихось постачальників.
Насправді, як пояснюють військові інженери, навіть більшість будівельної техніки (бульдозери, екскаватори, крани) не перебуває у власності армії, а замовляється за договорами у бізнесу. Й за це потрібно платити.
У 2024 році вже вийшла ціла серія новин від уряду (ось, ось і ось) про виділення коштів на зведення фортифікацій. А от у 2023 році такі поодинокі новини траплялися лише від місцевих громад, які самі фінансували укріплення своїх територій. Принаймні великих сум, призначених конкретно на оборонні рубежі (понад оборонний бюджет країни), тоді не виділялось.
Саме тому нині часто говорять, що все зроблено із запізненням на рік. Та роздратовано запитують, чому в Україні держзамовлення на бетон робиться для цивільного будівництва – замість того, щоб купувати бетон для фронту?
«Потрібно було мобілізувати саме цивільні сили, будівельні компанії. Це була справа суто уряду» – Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Попри фінансову заковику, не можна виключати й того, що Генштаб на Ставці верховного головнокомандувача не озвучував потребу у будівництві укріплень. Однак даних, щоб це перевірити, немає, і ніхто з високопосадовців це питання жодного разу – не прояснював.
Нині протяжність лінії української оборони – 3750 кілометрів, з них активна лінія фронту станом на липень 2023 року перевищувала 1200 кілометрів. Природно, фортифікації такої протяжності тягнуть за собою величезні витрати.
Важливість фортифікацій в Україні недооцінювали?
Схоже, що так. Адже, хоча питання про непідготовані позиції у 2024-му адресують уряду, президенту і командуванню, заради справедливості слід сказати: ця тема майже не порушувалась у медіа рік тому, й вимог звернути увагу на цей напрям – не звучало.
Натомість спікери у ЗМІ багато жартували над «бетонними пірамідками» російської армії, вважаючи їх геть неефективними.
«Нашому колективу авторів доводилося спостерігати за дискусією серед профільних фахівців, що першими запит на будівництво укріпленої оборони мали би подавати командири бригад на місцях, але цього чомусь не відбувалося. Доводилося зустрічати заклики до Міноборони: «Введіть нам в штат екскаватори, щоб ми не рили все це саперними лопатами». А з іншої сторони – як ми, як суспільство, реагували на все це навіть влітку 2023 року? Ми ж не ставили питання, що треба щось рити терміново» – Іван Киричевський, аналітик Defence Experss.
Військові, які брали участь в обороні Бахмута, вважають, що висновок про проблему з рубежами став очевидним ще під час цієї операції. Однак, галас здійнявся лише під час кульмінації боїв за Авдіївку.
Військові аналітики загалом схиляються до думки: швидше за все, Україна активно не будувала оборонних споруд, тому що планувала наступ.
«Таке враження, що для того, щоб повірити в потребу фортифікації, нам знадобилось розбитися об «лінію Суровікіна» – Євген Дикий, ветеран, ексротний батальйону «Айдар».
Зараз ситуацію виправляють?
Так. Останнім часом Україна справді прискорила облаштування фортифікацій: частину з них бачили журналісти, частину знімають на фото і відео оперативні командування ЗСУ, є підтвердження цього і від розвідки Британії. Однак, все одно оцінити весь масштаб забезпеченості фронту укріпленнями неможливо – адже карти не є відкритою інформацією. Суспільство може бачити лише фрагменти.
«Частина будувалася в січні, деякі ще продовжують будуватися зараз, але велика частина з них уже споруджена. При цьому треба враховувати, що це другий рубіж оборони, на який в разі потреби відбудеться відхід. Поки що вони не затребувані, але вони є, і я вам можу просто дати руку на відсіч, що це правда» – запевняв на початку березня в ефірі Радіо Донбас Реалії тодішній речник ОСУВ «Таврія» Дмитро Лиховій.
Ок, ми вже в цій точці – що робити далі?
Фахівці кажуть, що покращити ситуацію допомогли б:
- мобілізація техніки, адже це передбачено українськими законами;
- переорієнтація державного замовлення з цивільного будівництва на військове, аби за бюджетні гроші не закуповувались клумби;
- уточнення сфер відповідальності, коли серед військового командування визначена людина, яка повністю координує побудову в країні укріплень – має право «нарізати» задачі не тільки військам, але й ОВА, та мобілізовувати потрібну до цього техніку.
Який вигляд мають укріплення?
Від «зубів дракона» (бетонних тетраедрів), глибоких траншей, вкритих деревом чи бетонних опорних пунктів – до ровів і окопів посеред поля, не захищених ані бетоном, ані деревом (так переважно – на першій лінії). Порівняно з Другою світовою, траншеї збільшились з 1,5 м до 2 м у висоту та з 80 см до 1 м в ширину.
Англійські і французькі OSINT-спеціалісти кажуть, що українська лінія оборони на певних ділянках, якщо говорити про масштаби і задум, наразі краща, ніж «лінія Суровікіна». Проблема у строках, каже журналіст Донбас Реалії Єгор Логінов, автор цього матеріалу:
Якби оборонні споруди на такому рівні облаштували раніше, війна могла б розгортатися за іншим сценарієм, кажуть фахівці, з якими поспілкувалися Донбас Реалії.
Повний аналіз читайте у статті: Де «Лінія Зеленського»? Хто мав побудувати фортифікації і що з ними тепер