Хоч пік популярності “прибульців” випав на 70-ті, але навіть зараз ця тема не втрачає актуальності
Нещодавно в Конгресі Мексики уфолог Хайме Мауссан показав “тіла двох прибульців”, а повідомлення про це розтягнули багато світових ЗМІ. Як і очікувалося, пізніше експерти встановили, що це були ляльки, для створення яких були використані кістки та інші матеріали тваринного походження, щоб імітувати їхнє “біологічне походження”.
Не минуло й пів року, як мережу знову схвилювало повідомлення про те, що представники високорозвиненої технологічної раси шукають “закладки” на чиємусь задньому дворику десь на околиці, хто б міг подумати, американського мегаполіса.
Повідомлення супроводжувалося відеозаписом, визнаним всесвітньо невідомими “експертами” абсолютно справжнім. Сам же його творець недвозначно натякнув, що відео прибульця було створено у програмі Blender, яка використовується в розробці комп’ютерних ігор.
Здавалося б в епоху повсюдного використання 3D-графіки й світанку генеруючих відео моделей штучного інтелекту складно когось здивувати середніми по якості CGI, але подібні відео щоразу продовжують спливати в мережі та привертати до себе увагу підписами в стилі “вчені приховують”.
Обговорення одного з таких призвело до дискусії серед редакції “Телеграфа” і зрештою вилилося у написання цієї статті.
Ну чому знову гуманоїди?
Для початку спробуйте не замислюючись уявити будь-яку тварину, яку ви бачили на нашій рідній планеті. Уявили?
Напевно, ви представили собаку, кота, морську свинку або будь-якого іншого ссавця, може бути птицю або навіть ящірку. І це нормально, оскільки ці групи тварин зайняли на нашій планеті більшу частину доступних екологічних ніш.
Однак у всіх них є єдина спільна риса — всі вони хордові тетраподи, тобто мають внутрішній скелет і чотири кінцівки. Це пояснюється тим, що їхня історія починається з тіктааліка — риби якій захотілося виповзти на сушу 375 мільйонів років тому. Для переміщення на суші ці тварини використовували два передні плавці та два задніх, які й стали основою для патерну в будові тварин, що зустрічаються повсюдно в історії нашої планети — дві передні кінцівки та дві задні.
А всі членистоногі (павуки, комахи, багатоніжки) не походять від тіктааліка, що вилилося в те, що їхня будова як внутрішня, так і зовнішня кардинально відрізняється від тетраподної.
Цікавий момент, деякі види акантодів — стародавніх вимерлих акулоподібних риб — могли мати більше, ніж чотири нижні плавці. Якщо на секунду уявити, що в альтернативній історії саме вони виповзли на сушу, то все подальше життя на нашій планеті могло б мати дуже химерні форми.
Не виключено, що серед незліченних мільярдів зірок та екзопланет у нашому всесвіті є хоча б ще одна, на якій могло зародитися життя та розвинутися до достатнього рівня, щоб здійснити міжзоряні перельоти. Однак немає жодної причини, через яку істоти з далекого космосу, що розвивалися в інших умовах і з зовсім іншою історією, повинні бути схожими на нас.
Парейдолія
Протягом тривалого часу наша цивілізація розвивалася з переконанням у тому, що “людина — вінець творіння божого”, а тому не дивно, що навіть у наукових працях минулого можна часто зустріти відверто антропоцентричні підходи до опису розвитку життя на нашій планеті та, як наслідок, того як воно могла б розвиватися на інших планетах.
Зрештою це призвело до появи ідей у тому, що високорозвинена інопланетна цивілізація неодмінно теж має бути схожа людей. Та й швидше за все кожному фанату космосу хотілося б вірити в те, що на далеких планетах нас не чекають якісь лавкрафтівські кошмари.
До того ж в дію також вступає парейдолія — зорова ілюзія, що виникає, коли наш мозок намагається розпізнати знайомі контури в незнайомих об’єктах. Це трапляється, коли ви бачите образ живої істоти у випадковому шматку каменю на Марсі або обличчя на Місяці.
Оскільки люди істоти соціальні, то за допомогою парейдолії ми найчастіше бачимо у випадкових предметах будь-що, пов’язане з людьми — частини тіла, обличчя, фігури гуманоїдів тощо. Це ж і пояснює те, чому повідомлення про “прибульців на задньому дворику” найчастіше звучать як “там було щось схоже на людину”.
І це навіть якщо не торкатися теми популярного образу прибульців у кінематографі.
Конвергенція
Враховуючи все вищенаписане, можна стверджувати, що якщо в космосі є життя, то воно в кращому випадку так само схоже на людей, як люди схожі на дерево. А в гіршому й зовсім не нагадуватиме нічого, що ми могли б зустріти на нашій планеті.
Втім, на Землі є процес, під час якого одні форми життя стають дуже схожими на інші — конвергенція. Він призводить до того, що істоти різного походження, які займають однакові екологічні ніші з часом набувають схожих еволюційних пристосувань до свого середовища проживання. Конвергенція, наприклад, пояснює, чому дельфіни більше зовні схожі на риб, ніж свиней.
Тому можна припустити, що в гіпотетичних інопланетних формах життя є щось, що може нагадувати наші земні. Однак навіть у нас на планеті проживає величезна кількість живих істот, які можуть вразити своїми химерними формами — від плаваючого свинячого заду і до граційної пір’яної зірки, що нагадує личинку чужого, або молюсків, що навчилися бачити панциром. Розвиток теми того, як могли б виглядати далекі нащадки подібних створінь, які стали домінуючою формою життя на чужій планеті, дають нам безліч варіантів для спекуляцій на темі зовнішнього вигляду інопланетян.
Замість підсумку
Ця публікація не є спробою довести, що на безкраїх космічних просторах немає жодного життя. Також вона не є спробою довести свідкам вторгнення з Нібіру, що автор не є рептилоїдом, який намагається відвести від себе підозри.
Просто вистачить вже клепати у Blender “зелених чоловічків” і видавати це за сенсацію. Нудно!