«Після машин по замінованих полях все одно проходять люди»: як машини, дрони та саперні розрахунки прибирають тисячі «вибухових» гектарів
На сьогодні єдиним «проблиском надії» для замінованих територій лишається техніка — сотні тисяч гектарів неможливо розмінувати власноруч лише силами саперних розрахунків, розповідає журналістам «Вчасно» начальник групи механізованого розмінування ДСНС України у Донецькій області Сергій Репях. Проте головна складність процесу — його тривалість: кожен квадратний кілометр займає кілька діб безперервної роботи. А кожен вибух боєприпасу під технікою означає, що на ремонт підуть дні чи тижні «простою» через ремонт.
«Розмінування починається з того, що ми дізнаємось інформацію про територію — які бойові дії велися, хто на цій ділянці стояв. З цього можна зробити орієнтовні висновки, до чого слід готуватися. Тобто якщо тут стояли наші війська — їх могли закидувати всіма видами боєприпасів. Якщо ж територія була окупована й окупанти вимушено тікали з неї – значить, скоріш за все, тут будуть мінні пастки», — розповідає сапер.
Коли у саперів ДСНС є інформація для розуміння території, на неї заїжджають машини механізованого розмінування. Глибина, на яку вони проникають, регульована — від 5 до 30 сантиметрів. І, за словами Сергія Репяха, цього достатньо, аби виявити боєприпас та знешкодити його.
Функція керування також достатньо проста: паралельно з машиною для розмінування працює й дрон, який «контролює» та передає картинку на робочий планшет саперам. Ті керують технікою на відстані кількох десятків метрів — відстань, яка дозволяє уникнути поранень чи загибелі, коли розриватиметься знешкоджений GCS-200 боєприпас.
Однак наскільки якісною б не була техніка — вона не гарантує на 100%, що у землях, особливо сільськогосподарського призначення, нічого небезпечного не залишиться. Тому без людських рук розмінування не вважається завершеним.
«Найскладніше працювати на змішаних мінних полях — територіях, де є й протитанкові, й протипіхотні міни. Таким чином забруднено багато гектарів, і щоб обстежити одне велике поле — на це можуть піти місяці. А таких полів — десятки…
Ми виймаємо з землі усе, щоб у ній нічого не лишилося з заліза. Але на Харківщині протитанкову міну окупанти встановлювали на глибині двох метрів, — таку пастку робили, щоб максимально заховати вибухівку. Тому «сюрпризи» на полях бувають різні. Але більшість боєприпасів вдається знайти — якщо не технікою, то вже власноруч”, — каже Сергій Репях.
О пів на 12 дня дрон та машина GCS-200 уже працює більш як шість годин на замінованому полі. Над головою — сонце, під ногами — міни та зорана технікою земля, в яку подекуди провалюються саперські черевики. Паралельно поруч бджоли, ґедзі та мухи — дрібні, та все ж незручності. Попри все це, сапер невідривно дивиться на зображення з дрона, не рухаючись навіть тоді, коли на оголену шкіру сідає ґедзь. Витримка та концентрація вражає.
З посмішкою піротехніки пояснюють журналістам «Вчасно»: уже звикли до таких умов. Роботу ніхто не зупиняє навіть тоді, коли на термометрі уже вище 41℃.
«Чим мій організм такий витривалий?.. Та нічим. Я просто роблю для своєї країни те, що потрібно», — з усмішкою каже Сергій Репях.
На полях у селищі Долина, розташованому на межі Донецької та Харківської областей, піротехніки ДСНС знаходили нерозірвані «Урагани», «Гради», протитанкові міни та різні модифікації касет. Середні статистичні показники достатньо «рясні»: за кілька днів на територіях, де проходили бойові дії, можна знайти десятки протитанкових мін і сотні касет.
«Забрудненість територій Донеччини велика. І процес розмінування — достатньо повільний, ми працюємо не на швидкість, а на якість. І в кожної машини механічного розмінування є свої межі можливостей, скільки вона може опрацювати квадратних метрів в день. Нашою «GCS-200» ми обробляємо на добу 5−6 тисяч квадратних метрів. І скільки вона пропрацює без поломок — питання, яке залежить від того, що станеться, коли машина виявить нерозірваний боєприпас. Снаряд може здетонувати й зламати якусь частину техніки, або ж вона його пошкодить — наприклад, «розіб’є» на частини.
Наступний процес розмінування — ручний, тобто по полю проходить саперний розрахунок. Це правило: після машини завжди йде людина, бо техніка не дає 100% гарантії розмінування”, — розповідає піротехнік ДСНС.
Сергій Репях додає: коли GCS-200 нещодавно підривали протитанкові міни з додатковими «сюрпризами», це пошкодило вал машини — фактично його робочий орган. І такі поломки траплятимуться, зважаючи на те, які завдання виконує техніка. Інколи наслідки серйозні та довготривалі – здебільшого через пошук частини чи запчастини на заміну пошкодженої, оскільки техніка — німецька, й деталі часто доводиться чекати з-за кордону. Тож єдиний можливий спосіб боротися з цим і не влаштовувати «простої» — збільшувати кількість машин механізованого розмінування.