Понад місяць пройшов з часу резонансного убивства 10-річної Анни Лозової зі Шполи. Тоді місцевий музикант заманив дитину у приміщення колишнього будинку культури, зґвалтував її та задушив. Аби приховати злочин, чоловік заховав тіло у шафу, а сам поїхав додому у Ватутіне. Його затримали, коли він сидів й дивився телевізор.
Наразі він під вартою, поки триває досудове слідство. Більшість, хто його знає, вже зрозуміли, ким він був насправді, а не ким намагався здаватися. Тому як тільки стало відомо про злочин і хто саме його вчинив, багато людей обурилося, чому чоловіку дозволяли працювати поруч з дітьми стільки часу.
“Ніхто не припускав, що за обличчям музиканта криється маніяк”
Більшість колишніх колег описують підозрюваного як пихатого і водночас не такого вже й професіонала, якого він із себе вдавав. Всі вони погодилися розповісти про ймовірного убивцю дитини, але лише на умовах анонімності.
“Як людина не надто подобався, — завжди пихатий, самовпевнений, зарозумілий, – розповідає одна з колишніх колег підозрюваного. – У колективі з ним дружніх стосунків не було, перетиналися лише на вокальних репетиціях у хорі. Професійні зауваження сприймав гостро, не брав до уваги поради інших колег, показував всім, що найкращий. Часто у колективі міг зводити плітки на інших або, як кажуть у трудових колективах – “підставити”. Особисто зі мною не траплялось, водночас колеги потрапляли у неприємні ситуації пов’язані з ним”.
Інша колега шокована, що їй довелося працювати з потенційним злочинцем.
“З незалежної точки зору — музикант, який організував етно-рок гурт для глядачів, – новинка у місцевій музичній сфері, – каже жінка. – Брав участь у концертах, інших масових заходах, в тому числі на підтримку ЗСУ. Мешканці громади, а також діти знали його як артиста, працівника культури. За деякий час до скоєння злочину він став ще більш помітним серед глядачів у ролі ведучого на заходах, організованих Центром культури та дозвілля міської громади. Ніхто не припускав, що за обличчям музиканта криється маніяк. У деяких моментах, коли доводилось стикатись на концертах чи фестивалях, у спілкуванні прослідковувалась надмірна зверхність, самозакоханість, якщо описати одним словом створене враження “людина-нарцис”.
Попри специфіку його роботи, чоловік був не надто комунікабельним.
“В колективі постійно мав з усіма конфлікти, некомунікабельний, – запевняє одна з працівниць культури. – Завжди сприймав тільки своє “я”, слово “ми” — що є основою командотворення, не сприймав взагалі. Якщо завдання не комфортне чи не подобалось, старався або уникнути його, або створити конфліктну ситуацію, щоб відійти від поставлених задач. Також у таких випадках користувався “лікарняним” чи брав відпустку. Ще полюбляв у власних інтересах поливати брудом колег перед іншими колегами. “Я найрозумніший, найкрасивіший — знаю все краще за всіх”, — такий образ про себе створив він серед колективу”.
Всі, з ким вдалося поспілкуватися щодо ймовірного зловмисника, кажуть: він був самозакоханим, але і слабким чоловіком, як би не намагався це приховати.
Коли підозрюваного впіймали, дехто “відкрив” його обличчя, опублікувавши особисту сторінку в соцмережі. На думку людей, з тих дописів, які він оприлюднював, можна нібито одразу було зробити висновок про його психічну неврівноваженість. Водночас, як розповіли його колишні колеги, він мало працював саме з дітьми, тому не можуть нічого стверджувати про ставлення до них чоловіка і навпаки. При цьому, він сам має неповнолітню доньку. Проте він розлучився з дружиною і платив на дитину аліменти. Наразі вони живуть за кордоном.
“Немає чіткого портрету педофіла і тому такі зловмисники небезпечні”
Проте поліцейський психолог Черкаського ГУНП Павло Селянко не погоджується з думкою, що в чоловікові можна було розпізнати злочинця.
“З його акаунту, якщо не знати, що людина таке зробила, нічого цікавого не можна продіагностувати, – коментує експерт. – Так, якби я як спеціаліст на нього раніше звернув увагу з якоїсь причини, максимум, що можна запідозрити – чи не переживає людина якусь депресію. Її ознаки були в нього в середині червня. Проте звичайна людина, бачачи його сторінку, не помітила б, що ця особа здатна на щось деструктивне та злочинне”.
Більше того, навіть професійний психолог, бачивши багатьох злочинців, не помітив у чоловікові нічого, що б вказувало на те, що він здатен вчинити такий жорстокий злочин.
“Я їздив у Шполу, коли його затримали і бачив його, – згадує Павло Селянко. – Я з ним не працював, але навіть якби я не знав, що саме він скоїв, то не сказав би так одразу, що він злочинець, здатний на таке. Тобто, ця людина нічим не видає свої нахили. Видно було, що переживав, але це могло бути викликано усвідомленням, що він попався і його нормальне життя закінчене. Хоча, могло бути викликано й ширшими факторами. Та добре, що поліція швидко спрацювала, бо можна було шукати «вітра в полі».
Фахівець пояснює, що педофілія – це хвороба. Проте в такому випадку злочинець вважатиметься неосудним та ухилиться від серйозного покарання.
“У багатьох країнах педофілія визнана психічним захворюванням, яке ще добре не дослідили. Це – важкий розлад, причини якого достеменно невідомі науці. При цьому, я не поспішаю характеризувати цю людину в такому ключі, адже тоді потрібно говорити про його неосудність. На мою думку, його потрібно судити за цей злочин. Проблема педофілії поширена, проте не кожен педофіл вбиває свою жертву”.
Ніколи не можна дізнатися напевно, що та чи інша особа є педофілом. Але існують ситуації, які мають насторожити.
“Немає однозначного портрету педофіла, аби чітко розуміти, хто перед нами. Та є явні ознаки, якщо на них звернути увагу. Наприклад, коли людина працює з вашою дитиною, треба зауважувати, чи не більше вона приділяє уваги вихованцям, ніж диктує її посада і чи адекватна ця увага. Якщо це так, то потрібно знайти відповідь для себе, чому так відбувається. Ще один нюанс, через який можна задуматися, – коли доросла людина більше хоче проводити часу з дітками, ніж зі своїми однолітками. Також можуть бути якісь подарунки, аби підкупити увагу малечі. Можуть бути незрозумілі дотики. У дорослих кругах педофіл може обговорювати дитячу сексуальність, але робити це завуальовано”.
В усіх випадках, з якими Павлу Селянку доводилося стикатися по роботі, про педофілів знайомі й родичі казали, що не могли й подумати, що в них під боком така людина. Фахівець каже, що в деяких випадках сексуальні злочини можна попередити. Для цього батьки мають вибудувати з дітьми довірливі відносини та середовище. В такому разі дитина не боятиметься, що її розповідь про підозрілі дії тієї чи іншої особи рідні сприймуть якось негативно. І, відповідно, вона не шукатиме в тяжких для себе ситуаціях підтримки в іншого дорослого, який може скористатися цим у своїх лихих цілях.
“Більшість сексуальних злочинів над дітьми скоюють люди з близького оточення”. Як це попередити?
Львівська психотерапевтка та гендерна експертка Марта Чумало пояснює, що сексуальне насильство над дитиною в деяких випадках можна попередити. У першу чергу це має забезпечити держава. Має бути створена система, де злочини щодо дітей якісно розслідуються та жорстко караються, де діє система повідомлення про можливе наближення небезпечних сексуальних злочинців, де в школі, з соцмереж та зовнішньої соціальної реклами дитині пояснюють, що таке сексуальне насильство, як його розпізнати, куди звернутися у випадку небезпеки. Для цього також батьки повинні закласти в дитині розуміння свого тіла та що і кому можна з ним робити, а що – ні.
«З дитиною потрібно говорити з найпершого дня її появи на світ. Вона має звикати, що її тіло поважають, ніхто не має права безпідставно його торкатися. Батьки мають проговорювати свої дії. Наприклад, «я змінюю тобі підгузок» і тому подібне. Статеві органи треба називати своїми іменами, а не вигадувати якісь назви. Часто батьки соромляться проговорювати всі ці речі, а варто розмовляти з дитиною про фізіологію, як тіло розвивається, про сексуальні стосунки, про «незручні» секрети, про допустимі і недопустимі торкання інших до тіла тощо».
Також, за словами фахівчині, треба навчити дитину кричати у небезпечних ситуаціях.
«Батьки мають привчити, що коли є небезпека – ти кричиш. Можливо, це не захистить дитину, але може привернути увагу «безпечних» дорослих. І цьому треба потренуватися: мама чи тато захоплює дитину, а дитина кричить. Звісно, перед цим пояснити, для чого це все потрібно. Адже нерідко встановлюється заборона на крик, мовляв, до кого ти кричиш? На дорослих не можна кричати».
Найчастіше злочин над дитиною вчиняють люди з її близького оточення.
«Треба пояснити, що коли з боку такої особи відбувається якась дивна поведінка, коли вона просить не розповідати нікому про певні ситуації чи щось подібне – необхідно звернутися до дорослого, якому ти довіряєш». Але найважливіше, щоб дитина мала хоча б кілька просторів, де вона може поділитися своїми переживаннями та сумнівами. Якщо це триваючий злочин, а не раптове викрадення чи обман і зґвалтування – тоді більше шансів, що про це дізнаються дорослі.
Правило нижньої білизни
Приблизно одна дитина з п’яти зазнає сексуального насильства, у тому числі сексуального розбещення. У 70-85% випадків нападник – людина, яку дитина знає та якій довіряє. Про це свідчать дані проєкту Ради Європи “Один із п’яти”. В більшості випадків батьки говорять зі своїми дітьми про фізичне, психологічне та економічне насильство, попереджають про небезпеки, які пов’язані з цими явищами. А от теми сексуального насильства вони намагаються уникати. Саме тому і було розроблене «Правило нижньої білизни» – щоб допомогти батькам почати говорити з дітьми на інтимні теми.
Саме «Правило…» зашифроване в абревіатурі PANTS (труси). PANTS (труси):
P – «Private are private» (Приватне – це приватне). Інтимні частини тіла – особиста власність людини.
A – «Always remember your body belongs to you» (Завжди пам’ятай, що твоє тіло належить тільки тобі). Необхідно пояснювати дитині, що неприпустимо, якщо стороння людина розглядає її статеві органи. Навіть лікар повинен це робити у присутності батьків.
N – «No means no» («Ні» значить «ні»). Потрібно вчити дитину говорити «ні», якщо вона не хоче отримувати від когось поцілунку, обіймів чи будь-якого іншого фізичного контакту.
T – «Talk about secrets that upset you» (Говорити відкрито про секрети, які тебе засмучують). Дорослі повинні створювати дружню, довірливу атмосферу, щоб діти хотіли ділитися з ними таємницями.
S – «Speak up, someone can help» (Розкажи все як є – хтось допоможе тобі).
Що робити, якщо дитина зазнала сексуального насильства?
Якщо дитина все ж зазнала сексуального насильства, рідним потрібно максимально дати їй відчуття безпеки, підтримки, співчуття і розуміння, каже Марта Чумало.
«Якщо це вже сталося, необхідно, звісно, перш за все звертатися за медичною допомогою в разі потреби. Надзвичайно важливо, аби дитина мала контакт із людиною, якій вона довіряє. Наприклад, з мамою, яка її не звинувачуватиме ні в чому. Багато разів треба повторювати: «Твоєї провини немає, цього не мало відбутися, ми дамо цьому раду, я з тобою». Доросла людина в такому випадку має бути дійсно дорослою, не приховуючи і не знецінюючи те, що сталося. Не треба питати: «А чого ти туди пішла? А чого ти мені не сказала?». Бо так ми автоматично перекладаємо провину на дитину. Питання з «чому» заборонені. Треба дати відчуття присутності, якісного контакту і безпеки. Але й зважати на те, що дитина дозволяє сама: просто поговорити, потримати за руку чи поспати поруч. Треба прислухатися і чути її. І, звісно, необхідно звертатися до психотерапевта чи психотерапевтки, які допоможуть інтегрувати травматичний досвід і продовжити далі жити.
Про випадок сексуального насильства постраждала не забуде ніколи. Але близькі дорослі можуть допомогти зменшити стрес. Якщо дитина залишиться з бідою наодинці, в дорослому віці майже напевно вона матиме багато різноманітних проблем, які заважатимуть їй жити якісне життя.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram