У приміщенні було і зерносховище, і будинок культури, і бібліотека, і, навіть, зала ігрових автоматів, розповів в інтерв’ю Суспільному настоятель храму отець Юзеф Ліпецький.
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудували у 1818-1827 роках на місці дерев’яного, складеного із соснових брусів. Також є інформація, що у XVIII столітті на цьому місті був монастир ордену капуцинів. Костел збудований у неокласичному стилі з фасадом оздобленим едикулами та розетками, оточеними колонами тосканського ордера. Колись це був будинок з двома дзвіницями та центральною баштою, які були зруйновані під час боротьби з релігією радянською владою. Такі храми є рідкістю для Наддніпрянщини.
Розкажіть, будь ласка, про будівлю костелу. Коли і хто побудував костел?
У 60-х роках 18 століття тут стояв дерев’яний костел, але він почав гнити і була потреба побудувати новий костел. Але історія цього костелу розпочинається набагато раніше його побудови. Все почалося від того, як придворний художник князя Саверія Любомирського подарував картину для отця Матвія, який був настоятелем тут у Смілі. Це була ікона Матері Божої. Оскільки в тому ще дерев’яному храмі не було такої ікони, то отець Матвій віддав її до храму в січні 1783 року. А вже у вересні відбулося перше чудо. Більше людей почали приходити до храму і звертатися до Бога за посередництвом ікони Матері Божої. Тут відбувалося дуже багато чудес. І одне таке чудо сталося з Антонієм Совєцким. Пізніше 15 серпня 1795 року він урочисто пообіцяв, що побудує кам’яну церкву, кам’яний костел. В травні 1818 року розпочали будівництво цього костелу, яке тривало девʼять років і завершилося в 1927 році. У головному вівтарі помістили чудотворну ікону Матері Божої.
Розкажіть, які особливі фрагменти інтер’єру збереглися?
До наших днів збереглися, якщо можемо сказати так, карнизи, балкон хору, вівтарна частина. Те, що залишилося після руйнування радянською владою – вікна. Також залишилися старі двері.
Чи збереглися образи ще первісного храму?
У парафіяльній каплиці зараз знаходиться образ Матері Божої Смілянської. Це копія, яка була намальована однією сестрою-монахинею. Пізніше з цією іконою відбулися паломництва до святих місць. А після відбудови храму її помістили тут.
Що відбувалося з костелом під час радянської влади?
Цей костел працював до 1929 року. Тоді священника арештували, потім розстріляли, а костел закрили. Спочатку його використовували як зерносховище, а пізніше просто стояв закритий до 1947 року. Потім постановили переробити костел на будинок культури і тому знесли центральний купол та дзвіниці. Тоді демонтували і мармурову підлогу. Так само демонтували амбону — підвищене місце, де священник ставав і говорив проповіді. Також були добудовані приміщення, бібліотека. Пізніше, уже в радянські часи, тут був зал ігрових автоматів.
А коли ж споруду повернули релігійній громаді?
Цей костел повернули вірянам у 2001 році “на папері”, так можна сказати. У 2002 році тут була невелика пожежа і вони вирішили його не ремонтувати. Бо навіщо вкладати кошти в ремонт костелу, якщо його прийдеться віддавати? І тому в 2003 році його повністю передали для вірян. А з 2003 року тут щонеділі проводилися служби. Зазвичай люди збиралися у закритому приміщенні, де священник проводив службу, бо тут розпочалися відновлювані роботи. А в неділю та у свята, сюди виносилися вівтарі проводилася свята літургія. Натомість у 2006 році, коли повернули будинок ксьондза, як і зазначено в архівних документах, то там зробили приміщення, бо на цьому місці дуже холодно було, не було опалення, не було нічого. І там почали правити святу літургію.
Що тут відбувається взимку?
Тут після сильного дощу затікає стеля, і коли тане сніг — також. Крім цього, коли дощ забиває основний верхній купол на храмі, тоді попадає волога сюди.
Чи відбувається реконструкція цієї будівлі?
Реконструкція цієї будівлі розпочалася у 2003 році. Вона зупинилася приблизно у 2010 році з огляду на те, що місцева влада не хотіла віддати землю під храм. Костел був відданий у власність Римсько-Католицької Церкви, парафії Успіння Пресвятої Діви Марії. Натомість земля не була віддана. І які роботи можна проводити, коли земля не належить церкві? Але в 2018 році дали дозвіл і вже у жовтні 2021 року було внесено земельну ділянку до держреєстру, як ділянку в постійне користування для Римо-католицької Церкви.
Чи є нині зацікавленість у вірян, які приходять на ваші служіння, в реконструкції цієї споруди?
Люди хотіли б уже сьогодні відновити цей храм і знаходитися тут, бо це насправді глибоко намолене місце. Тут багато років люди молилися, але пізніше багато років терпіли. І ще одне: експіація мусить бути, тобто очищення від гріха, за ті всі події, які відбувалися в костелі за радянські часи. Люди хочуть молитися в цьому храмі, але не завжди є можливості.
Місцеві або ж туристи цікавляться цією спорудою, як туристичним об’єктом, архітектурною пам’яткою?
Час від часу цікавляться, приїздять, телефонують, просять показати цю будівлю. Також проводилися туристичні екскурсії. Жителі Сміли також приходили до цього храму, цікавилися, хотіли доторкнутися до старовини, до цієї історичної пам’ятки.
Чи були звернення до меценатів? Чи були думки про залучення зовнішніх інвестицій?
Перші звернення були навіть до князів Любомирських, щоб вони допомогли в реконструкції цього храму. І деякі кошти були дані на реконструкцію цього храму. Бо на початку тут була досить велика громада. Але потихеньку хтось поїхав, хтось відійшов, хтось помер, і зараз є невелика громада. І коли звертаєшся до меценатів, щоб вони допомогли з реконструкцією цього храму, вони питають, скільки є людей. Коли називаєш кількість, вони говорять: «Спочатку ви подбайте про те, щоб була відповідна кількість людей, а пізніше уже поговоримо про кошти на відновлення цього храму. Якщо це пам’ятка архітектури місцевого значення, то місцева влада повинна бути зацікавлена у відновленні цього храму. А якщо місцева влада не зацікавлена, то як ми можемо свої кошти вкладати в те, що може нам не належати?»
На ділянці біля костелу лежать будматеріали, тобто якісь роботи все ж таки відбуваються?
Перш за все, віряни хочуть, щоб споруда мала гарний вигляд. Все це вони роблять не тому, що їм так хочеться, Але з огляду на те, щоб ім’я Бога прославлялося через них і в цьому місці, де вони збираються, моляться, щоб була така краса, як удома. Бог говорить: як ми дбаємо про храм, про святиню, святе місце, такий порядок і в нашій душі.
Інтерв’юерка – Вікторія Пожар
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram