бажання Путіна, гра Заходу і джокер від ЗСУ
(www.radiosvoboda.org)

(Рубрика «Точка зору»)

Після Глобального саміту миру в Швейцарії, Вашингтонського саміту НАТО та інтерв’ю Володимира Зеленського британській телерадіокомпанії BBC, в якому український президент не виключив можливості припинення війни шляхом дипломатичного врегулювання, в Польщі розгорнулася дискусія щодо можливих варіантів подальшого розвитку ситуації.

Що важливе вона проявила?

Захід грає в іншу гру, ніж Україна та Польща?

Неочікуваною і достатньо контроверсійною може видатися публікація журналіста польского видання Onet колишнього дипломата у Москві та Мінську Вітольда Юраша.

У своїй статті «Зеленський отримав жорстокий урок. Тому він готовий говорити з Путіним» оглядач висуває версію, згідно з якою обидві сторони вже розуміють, що ні Росія не зможе виграти війну, ні Україна не зможе повернути собі всі окуповані території.

І що, мовляв, президент України повинен враховувати, що Захід, незалежно від того, хто виграє на виборах у США, зовсім не є «розгубленим», як це може видаватися, просто він «грає в іншу гру, ніж Україна та Польща».

Вкотре торкаючись теми членства України в НАТО, публіцист пише, що в Польщі домінує по суті вірна думка, що єдиним правильним виходом було б прийняття України до Альянсу. Тобто росіяни повинні знати, що після закінчення нинішньої війни вони не можуть знову напасти на Україну. Але мало хто з поляків задається питанням, чи справді американці, німці та французи вступили б у війну, якби Кремль відновив агресію. На думку Юраша, все свідчить про те, що такої волі у цих державах немає і не буде, тобто Україна в такому разі формально була б у складі НАТО, але гарантії її безпеки були б неповними.

Справедливий чи міцний мир?

Колишній польський дипломат стверджує, що українське та західне сприйняття дуже чітко розходяться у питанні про те, як має виглядати оптимальне завершення війни.

З точки зору України, на боці якої більшість поляків, це означало повернення всіх окупованих територій. Однак західні держави ніколи не ставили перед собою такої мети.

Юраш вважає, що постімперський комплекс і бажання реваншу в Росії будуть тим сильнішими, чим гіршими і психологічно складнішими будуть для Москви умови виходу з війни. І що всупереч поширеній у Польщі думці, історія дає більше аргументів на користь тези, що простягнути руку агресору є кращим варіантом, ніж поставити його на коліна. Не кажучи вже про те, що агресора, який має ядерну зброю, поставити на коліна неможливо.

І саме так, на його переконання, думають лідери західних держав, які ставлять собі не домінуюче в Польщі питання про те, як завершити війну справедливим шляхом, а про те, що робити, щоб мир після її закінчення, навіть у неморальний спосіб, був тривалим.

Інтереси України розходяться з інтересами Заходу?

Далі автор робить парадоксальний висновок, що нападом на Україну Росія нібито фактично продемонструвала, що вона обирає Захід, адже «хоч росіяни і прикидаються друзями з Китаєм, вони чудово розуміють, що ніколи не зможуть ужитися з китайцями так, як із Заходом».

Мовляв, нападаючи на Україну, Росія де-факто намагалася змусити Захід визнати свій попередній статус і налагодити відносини з ним на власних умовах. При цьому через відсутність економічних реформ, припинення сировинної ренти та демографічні проблеми Росія лише слабне і в найближчі 25-50 років вона начебто перестане становити військову загрозу для своїх сусідів.

Отже, на думку Юраша, у Польщі варто частіше думати про такий сценарій, «а не займатися фантасмагоріями про розвал Росії чи позбавлення її ядерної зброї».

«Проблема в тому, що Київ забув, що неможливо вести війну за допомогою Заходу і при цьому ігнорувати його інтереси. А наша проблема в тому, що коли інтереси України розходяться з інтересами Заходу, ми завжди ототожнюємо свої інтереси з Україною, а не із Заходом», – заявляє він.

Краще вже диявол, зло яке ми знаємо, аніж зміни в Росії?

Основні проблеми підходу до можливого врегулювання виразно окреслює у двох розгорнутих інтерв’ю керівник програми Східної Європи Польського інституту міжнародних справ Даніель Шеліговський, який вважає, що припинення вогню у війні Росії проти України, як і перемовини для з’ясування позицій сторін, можуть настати вже восени цього року.

Для ілюстрації він наводить слова французького дипломата, сказані ще 2 роки тому на зустрічі у Варшаві:

«Мир в Україні в сенсі замороженого конфлікту – це те, що вдасться контролювати, як колись на Донбасі у 2014 році. Колективний Захід вміє і в стані це контролювати в сенсі фінансовому, нам вистачить коштів, щоб такий мир утримувати. Натомість зміни в Росії – це те, чим ми не можемо керувати, ані передбачити, це створює надто багато проблем. Краще вже диявол, зло яке ми знаємо».

Як і Юраш, Шеліговський також зараз не бачить можливості ані виграшу ані програшу України: «Захід не дозволить програти цю війну, натомість вона цю війну не виграє. Війна закінчиться так чи інакше якимсь «гнилим» компромісом, чи формальним чи фактичним».

При цьому, за оцінками експерта, питання відновлення контролю за кордонами 1991 року в короткостроковій перспективі серйозно не розглядається, адже Україна наразі не має потенціалу, щоб повернутися до них.

Акцентуючи на тому, що Польща не раз підкреслювала – тільки від України має залежати, на яких умовах вона хотіла б домовлятися з Росією і чи хотіла б взагалі, аналітик різко критикує те, що ніхто на Заході досі не має конкретного мирного плану. «Кожен план зводиться до двох речей – перемир’я, припинення бойових дій та переговори. А про що конкретно ми будемо їх вести? Питання кордону, нейтральності, озброєння, міжнародних союзів, гарантій безпеки – такого плану немає. Ніхто його не представив», – наголошує він, застерігаючи, що поганий компроміс може бути гіршим за його відсутність.

Щоб розірвати замкнуте коло, Захід повинен надати Україні гарантії безпеки

На переконання Шеліговського, логіка колективного Заходу є помилковою і це підтвердив саміт НАТО.

«Ми віддаємо відповідальність за безпеку України Росії. Від того як українці домовляться з росіянами, і тоді вже – якими будуть гарантії безпеки. Тому українці й не дуже прагнуть цих переговорів. Натомість логіка повинна бути зворотна. Уся дискусія повинна початися між нами та українцями, щоб дати відповіді на питання що з тими гарантіями безпеки. І якби ми вирішили надати такі гарантії (а ми ще дійдемо до цього, бо немає іншого виходу), тоді з такою переговорної позицією українці могли б розмовляти з росіянами».

І деталізує:

«Найважливіше, щоб Захід дав Україні гарантії безпеки. Проте найгірше, що зараз західні країни навіть не обговорюють це питання. Коло замкнуте: Захід каже, що поки триває війна, він не дасть жодних гарантій безпеки, але ж і війна триватиме доти, доки їх не буде. Західні лідери і більшість моїх західних колег-аналітиків абсолютно не розуміють цю ситуацію. На їхню думку, не можна говорити про гарантії безпеки, поки немає розуміння, про які саме українські території йдеться. Я ж вважаю, що навпаки – спочатку треба визначити гарантії безпеки, які ми можемо дати Києву, а тоді, знаючи відповідь, українській владі буде набагато простіше йти на перемовини з росіянами, адже вона знатиме, на яку підтримку західних союзників може розраховувати».

Необхідно прийняти Україну в НАТО вже зараз

Експерт-міжнародник впевнений, що для того, щоб змінити російські розрахунки, необхідно прийняти Україну в НАТО вже зараз, інакше росіяни ніколи не закінчать цю війну, отже потрібно ухвалити рішення про гарантії безпеки для України без огляду на те, що про це думають росіяни.

Американсько-німецьку позицію («ми не можемо прийняти Україну до НАТО, тому що триває війна і це призведе до ескалації») Шеліговський називає лише виправданнями, вважаючи що Захід не хоче перетинати дві червоні лінії – гарантії безпеки і російські гроші: «це два питання: НАТО і кошти. Хто буде гарантувати українську безпеку в майбутньому і хто за це заплатить».

Він вважає, що зараз не йдеться про прийняття України до НАТО і так само не говориться про конфіскацію заморожених російських активів, тому що Захід хоче мати «пряник» у переговорах із Росією:

«Політичної волі до того, щоб взяти Україну в НАТО немає не тому, що це небезпечно, а тому що частина істеблішменту в Вашингтоні і ще більша частина в Берліні вважає, що це буде елементом майбутнього компромісу з Росією. І це стратегічна помилка».

Присутність в Україні військ західної коаліції на чолі з США як гарантії альтернативні членству в НАТО?

Іншим теоретичним варіантом гарантій безпеки Україні експерт називає корейський сценарій, передусім в сенсі розміщення на території України значної чисельності американських військ згідно з домовленостями з США.

І ця позиція, що гарантована присутність американських військ може стати навіть кращою гарантією безпеки, ніж членство в НАТО без гарантій вступу у війну в разі нової російської агресії, до міри перегукується з позицією Вітольда Юраша. Проте вона виглядає не менш складною в плані практичного втілення, адже попередні кроки американської адміністрації виглядали як спроби скоріше перекласти більшу вагу відповідальності за безпеку в Європі на самих європейців, а не взяти на себе додаткові зобов’язання поза Альянсом.

Водночас у такому сценарії Шеліговський вбачає можливість створення західної коаліції з присутністю в Україні не лише американських військ, а й сил інших країни, включно з польськими:

«Польща була б готова надати Україні гарантії безпеки, але ключовий фактор – чи надасть гарантії безпеки США. Якщо ні, то ця конструкція взагалі не матиме сенсу. Якщо серед гарантів не буде американців, росіяни не сприймуть це серйозно».

Польський аналітик також переконаний, що Україна повинна наполягати на участі Варшави в майбутніх перемовинах, адже з самого початку Польща є для Києва стратегічним тилом, через неї постачають зброю, тут ремонтують українську техніку й навчають українських солдатів. Тому важко уявити собі реакцію Польщі, якщо розмови про гарантії безпеки й використання польської території проходитимуть без участі самої Польщі.

Переговорна позиція будується на лінії фронту

Доповнюючи та полемізуючи зі своїми польськими колегам, директор програм школи міністрів Київської школи державного управління Пьотр Кульпа вважає Курську операцію ЗСУ найуспішнішою з точки зору стратегії, яка показує усю неправильність розмов про «мир по лінії фронту».

Адже тоді потрібно буде визнати, що Україні належить частина території РФ, а отже єдиний допустимий результат – дотримання міжнародного права, кордонів 1991 року.

І це ставить питання до всього цивілізованого світу про повернення до міжнародного права, інакше заохочуватиме інших агресорів в інших частинах. Отже, не може бути жодного відходу від санкцій без повернення окупованих Росією територій.

При цьому Кульпа погоджується з Шеліговським, що ця війна ведеться не за землю, а за саму українську державність. Тому в переговори України повинна входити, маючи тверді західні гарантії безпеки, щоб на рівних розмовляти з агресором.

Водночас Україна вже скористалася моментом, коли США занурені у виборчий процес, а в Європі немає чіткої визначеності, отже саме Україна навіть за обмеженої підтримки стала світовим лідером протистояння Росії.

Що ж, бачення польських експертів, які можуть спостерігати ситуацію і проблемні моменти в НАТО та ЄС зсередини, є корисним для аналізу і вибудовування кроків України. Тим більше, що воно містить кілька прикрих з нашої точки зору позицій, які, за висновками їх авторів, поширені на Заході, а отже потребують контраргументів з нашої сторони.

А поки що увага світу прикута до успіхів Збройних Сил України на Курщині, які за даними головнокомандувача Олександра Сирського, на даний час контролюють близько 1 тис. кв. км території РФ.

Тобто за тиждень боїв зайняли таку ж територію Росії, скільки та окупувала з початку 2024 року.

Українські військові наглядно спростовують політику керованої ескалації, доводячи слушність скасування обмежень на застосування західної зброї та вже вкотре вносячи вагомі корективи у холодні розрахунки західних політиків і дипломатів.

Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода