Чому країна не виконала свої зобов’язання перед МКС
У понеділок, 2 вересня, президент РФ Володимир Путін прилетів до Монголії. Ця країна східної Азії ще у 2002 році стала учасницею Римського статуту. Цей факт мав би зобов’язати Монголію заарештувати російського диктатора під час його візиту, враховуючи те, що 17 березня 2023 року на його арешт був виданий ордер [за звинуваченням у депортації українських дітей].
Міжнародний кримінальний суд (МКС) нагадав Монголії, що вона повинна співпрацювати з Судом, за будь-яких дипломатичних труднощів. Однак Монголія, вочевидь, вирішила не заарештовувати Путіна.
Чи загрожує щось східній сусідці Росії і як відмова країни від своїх зобов’язань позначиться на міжнародній ситуації, “Телеграф” запитав у юриста-міжнародника і доцента КНУ Романа Єделєва.
“На Монголію впливає Китай”
— Чому Монголія не затримала Путіна?
— Зважаючи на те, як детально плануються візити президентів, і як далеко наперед це робиться, очевидно, що Монголія заздалегідь надала Путіну гарантію того, що він не буде затриманий. Особливо, враховуючи боягузливу природу Путіна, він точно не поїде туди, де його можуть затримати і передати до суду. Очевидно, було політичне рішення монгольської влади.
Інше питання, що Монголія, на жаль, залежить як від Російської Федерації, так і від КНР (Китайської Народної Республіки — Ред.). Мені здається, що на Монголію більше впливає Китай, ніж Росія. Китай хоче показати, що Монголія належить до його зони впливу. Попри те, що Монголія намагається налагоджувати відносини із західними країнами, географічне розташування залишає їй мало варіантів.
— Ви згадали про політичне рішення. А яке воно, взагалі, може бути, якщо вони підписали Римський статут? Це як корелюється з міжнародним правом?
— Це розумне питання і його важливо висвітлити. Річ у тому, що міжнародне право залежить від таких понять, як чесність і добросовісне виконання зобов’язань. Коли держава підписує міжнародний договір, вона дає своє чесне слово виконати взяті на себе зобов’язання і може очікувати такого самого чесного виконання від інших сторін. На цьому заснована вся юридична природа і сила міжнародного права.
— То які наслідки за невиконання цих обіцянок можуть бути для Монголії?
— Звісно, коли Монголія настільки відверто порушує взяти на себе зобов’язання, це призведе до певних для проблем. Проте скоріше, не в контексті її участі в Римському статуті міжнародного кримінального суду. Тому що немає механізму, за яким би Монголію виключили. Чи цього суддю МКС, який має монгольське громадянство, виключили зі списку суддів. Але треба розуміти, що це суддя, який має монгольське громадянство, а не суддя від Монголії. Тобто там суддя діє в особистій якості, а не як представник держави.
Тобто все, що зможе зробити МКС — висловити протест, визнати порушення Монголією її зобов’язань за Римським статутом, і на цьому все.
Проте, в майбутньому, кожна держава, яка підписує з Монголією міжнародний договір, буде розуміти, що Монголія може просто не виконати свої зобов’язання, коли їй це стане невигідно. Для Монголії це буде довгограючим наслідком. Їхнє рішення серйозно підірве довіру до них на міжнародній арені.
Але ми не відчуємо, що завтра Монголію притягнуть до відповідальності і щось з нею зроблять. Тому що нічого не зроблять.
— Хіба ця відмова Монголії не підважить світову систему міжнародної юрисдикції? Можливо зʼявляться підстави для справи проти Монголії у Міжнародному суді ООН?
— Ні, не підважить, бо це подія не того масштабу. Але це породить обговорення про те, як цю систему зробити більш ефективною. Тому для України цю історію можна “вивести у плюс”. Аби тільки було достатньо політичної волі. Якщо світ поляризуватиметься і далі, то це реально.
Щодо справи МС ООН — це малоймовірно і юридично неоднозначно. Щоб звернутися, наприклад, до статті 66 Віденської конвенції про право міжнародних договорів у звʼязку зі спором про тлумачення статті 53, потрібен відповідний спір між державами.
Тобто одна держава говорить, що зобов’язання було, а Монголія — ні. Обов’язково, щоб і перша держава була учасницею Римського статуту. Такий спір буде стосуватися лише самого зобов’язання щодо видачі. Тобто воно вже не вплине на виконання цього зобов’язання. Та і Монголія навряд заперечуватиме, що зобов’язання було. А якщо немає спору, то не працює і Міжнародний суд ООН.
В будь-якому випадку, рішення МС ООН нічого, крім констатації факту порушення не дасть. А таку констатацію може зробити і Асамблея держав учасниць МКС.
— Чи буде Україна реагувати на це?
— Насправді наше завдання і наших держав-партнерів, зробити все можливе для того, щоб наслідки для Монголії були якомога більш відчутними. Тому що сьогодні це Монголія (держава, яка географічно залежить від РФ і Китаю — Ред). Але ж завтра це може бути якась інша держава.
І от якщо ми дозволимо таким чином ставитися до зобов’язань за Римським статутом, мовляв, хочеш виконуєш, хочеш не виконуєш, то наслідки справді можуть бути серйозними. Зараз важливий політичний тиск на Монголію, нота протесту в тих державах, де є посольства Монголії, а також заяви про це.
На жаль, Україна досі не є членом МКС, тому ми не можемо висловити свій офіційний протест на асамблеї держав-учасниць. І це проблема. Звісно ми маємо відреагувати, але це не буде мати такої ваги, як якби ми були членами МКС.
“Таке вже було”
— Скажіть, а чи вже були прецеденти, коли держава-член МКС не виконала своїх зобов’язань?
— Так, такий прецедент дійсно є. Це випадок з Омаром Аль-Баширом, президентом Судану, який відвідав Південно-Африканську Республіку. На той момент вже був виданий ордер на його арешт, але ПАР не затримала і не видала його до Гаазького суду. Пізніше в Південно-Африканській Республіці відбувся судовий процес, в якому було визнано, що влада країни порушила свої міжнародні зобов’язання. Асамблея держав-учасниць МКС також засудила дії ПАР.
Проте помітних наслідків для ПАР не було, що, зрештою, показує складність цієї ситуації. З одного боку, ми хочемо, щоб якнайбільше держав світу були членами МКС, адже це підсилює міжнародне правосуддя. З іншого боку, коли країни не виконують свої зобов’язання, це підриває довіру до всієї системи.
Світ намагається йти шляхом залучення більшої кількості країн до системи МКС, а далі вже вирішувати, як ці країни виконуватимуть свої зобов’язання. Але для цього потрібен певний рівень правової культури.
Якщо держава взяла на себе зобов’язання, вона повинна їх виконувати. Якщо вона не готова це робити, краще вийти з МКС, ніж порушувати свої зобов’язання. Коли ж країна ігнорує ордер МКС, це не тільки демонстрація неповаги до міжнародного права, але й плювок в обличчя цивілізованим державам.
— Дехто стверджує, що стаття 98 Римського статуту, яка стосується імунітетів, може бути перешкодою для затримання Путіна Монголією. Чи це справді так?
— Так, існує дискусія з цього приводу. Але тут важливо розуміти, що Міжнародний кримінальний суд самостійно оцінює, чи видавати ордер на арешт, навіть проти діючого голови держави. Якщо ордер уже виданий, держава, на території якої опинився розшукуваний, має чітке зобов’язання: затримати його і передати до Гааги.
Це не її завдання — оцінювати законність ордера чи вирішувати, чи має затримана особа імунітет. Це питання вже вирішуватиме суд, де адвокати можуть надавати свої аргументи, а прокурори — свої. Але в нашій ситуації Монголія має чітке міжнародне зобов’язання, яке не залежить від того, чи є Путін президентом. Вона повинна діяти відповідно: затримати і передати його до Гааги.
Інші проросійсько-нейтральні країни використають це як зелене світло
— Які заходи насправді повинна вжити Асамблея держав-учасниць МКС, якщо Монголія відмовиться затримати Путіна?
— У такому випадку Асамблея може лише засудити дії Монголії. Перше, що вона зробить, — це визнання самого факту: Путін, щодо якого видано ордер на арешт, перебував на території держави-членкині МКС, Монголії. Друге — Монголія його не заарештувала, тобто не виконала своє зобов’язання за Римським статутом. І третє — констатація того, що Монголія порушила свої міжнародні правові зобов’язання. Це, на жаль, усе, що ми можемо зробити в цій ситуації.
Але важливо, що таке рішення виходить від Міжнародного кримінального суду, а не від України чи іншої держави, яка є союзницею України. МКС — це єдиний постійно діючий орган міжнародної кримінальної юстиції, що має 120 держав-учасниць. Тож рішення МКС має вагу і може бути використане в нашій юридичній боротьбі з Російською Федерацією.
— Якщо Путін відвідає Монголію, а вона не затримає його, як це може вплинути на позицію інших проросійсько-нейтральних держав-учасниць Римського статуту, враховуючи майбутній саміт G20?
— Це дуже актуальне питання. Звісно, росіяни та їхні союзники будуть говорити, що Путін є легітимним президентом і що його підтримують інші країни. Вони використають це як аргумент для поглиблення співпраці з Російською Федерацією. Ризик тут абсолютно реальний.
Цей випадок може бути своєрідним тестом для Монголії, щоб побачити, як вона реагуватиме. Це прикро, тому що Монголія є однією з найбільш демократичних держав у Центральній Азії і є членом МКС. Коли Монголія стала державою-членом МКС, це був важливий крок у напрямку демократії. Тому її дії, якщо вона не затримає Путіна, будуть дуже прикрими.
Щоб це не стало дозволом для інших держав, включаючи членів МКС, на те, що можна співпрацювати з Російською Федерацією, необхідна жорстка реакція не тільки з боку України, а й з боку наших держав-партнерів. Якщо сьогодні це буде Монголія, то завтра це може бути інша держава. Путін обмежений географією, і він розуміє ризики, коли вирішує, куди йому летіти. Але Монголія має великий кордон з Російською Федерацією, і тому вона може бути зручною для нього. Ця ситуація, безсумнівно, узгоджена з Китаєм, і ми повинні зробити все можливе, щоб хоча б політичні наслідки для Монголії були відчутними, щоб показати, що з Путіним краще не мати справ.