Два місяці тому українські війська розпочали наступальну операцію в Курській області Росії. Незважаючи на те, що заявленої мети було досягнуто, курський плацдарм може перетворитися для ЗСУ на незручний багаж, який важко нести та шкода кинути. Російська редакція Радіо Свобода поговорила з експертами про те, чи досягли ЗСУ заявлених цілей операції, як можуть розвиватися події далі і чи сьогодні утримання захоплених територій має військовий сенс для української армії.
У перші дні ЗСУ просунулися більш ніж на 20 кілометрів углиб Росії, а загальна площа непідконтрольної російської армії території становила 350 квадратних кілометрів.
На сьогоднішній день у Курській області продовжуються позиційні бої, українська та російська армії то трохи просуваються, то втрачають незначні території на різних ділянках Курського фронту, але загальна площа непідконтрольних Росії територій все ще перевищує тисячу квадратних кілометрів.
Хронологія подій
6 серпня, після масованих обстрілів Курської області, українські війська розпочали наземну операцію. Незважаючи на те, що російське військове командування, як повідомляли ЗМІ, знало про підготовку наступу, прикордоння Курської області на момент прориву охороняли незначні підрозділи прикордонників, у тому числі зі складу ФСБ, строковики та бійці «Ахмата». Це дозволило ЗСУ швидко просунутися вглиб Росії та захопити невеликий районний центр на кордоні з Україною – Суджу.
Упродовж серпня українські війська розвивали успіх, просуваючись на різних напрямках. До кінця місяця армії РФ вдалося перекинути в Курську область достатні підкріплення та локалізувати бої.
10 вересня російська армія почала контрнаступ у відповідь: колони бронетехніки з Коренєвого висунулися в район невеликого міста Снагость і швидко зайняли його, після чого висунулися на схід.
Водночас російські війська почали наступ і на південь від Снагості.
Українська армія у відповідь на це спробувала зайти в тил наступаючим російським військам, прорвавши кордон у районі населених пунктів Новий Шлях та Ведмеже, прагнучи вийти трасою до міста Глушкове. До нього вийти досі не вдалося – бої йдуть за прикордонне Веселе, але темпи контрнаступу російської армії при цьому знизилися. На це міг вплинути як і сам прорив ЗСУ, так і перегрупування українських військ на інших ділянках фронту та відступ на більш вигідні та заздалегідь підготовлені рубежі.
Так чи інакше, російській армії в ході наступу у відповідь вдалося взяти під свій контроль як мінімум дев’ять раніше втрачених населених пунктів і понад 200 квадратних кілометрів території.
Сьогодні російський контрнаступ остаточно зупинився і перейшов у позиційну фазу. Українські війська так само намагаються захопити Веселе, яке відкриє їм дорогу на Глушкове. Обидві армії то досягають локальних успіхів в одному місці, то втрачають територію в іншому.
За підрахунками Радіо Свобода, у Курській операції за весь час могло бути задіяно щонайменше 11 українських бригад, а також підрозділи Національної гвардії України, Територіальної оборони, Сил спеціальних операцій та Служби безпеки України. При цьому важливо відзначити, що навіть якщо якась бригада була помічена в Курській області, це не свідчить про її участь в операції у повному складі: можуть бути задіяні лише деякі її підрозділи. Загальна кількість українського угруповання може налічувати до 30 тисяч військовослужбовців.
З російського боку в Курській операції можуть бути задіяні десятки різних підрозділів, у тому числі перекинуті з різних напрямків усередині України. Так, наприклад, у Курській області були помічені бійці 810-ї та 155-ї бригад морської піхоти, а також 11-ї бригади ВДВ і бійці спецпідрозділів ФСБ, які, як зазначається, неефективні в настільки масштабних боях. Як і у випадку з українськими підрозділами, може йтися не про цілі бригади чи підрозділи, а лише про якусь їх частину. Станом на 17 серпня в боях за Курську область могло бути задіяно до п’яти тисяч російських військовослужбовців. 27 серпня головком ЗСУ Олександр Сирський заявив, що російське командування перекинуло в Курську область 30 тисяч військовослужбовців, а вже п’ятого вересня президент України Володимир Зеленський заявив, що в боях за Курську область задіяно близько 60 тисяч російських бійців. Незалежного підтвердження цієї інформації немає.
Цілі операції
Українські високопосадовці в різні періоди операції в Курській області називали безліч цілей її проведення.
На початку Курської операції радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк сказав, що її метою є посилення позицій України на переговорах із Росією. Про те, що саме вплив на переговори є метою України в ході Курської операції, пізніше сказав і Володимир Путін.
Серед інших цілей Подоляк виділив такі:
- довести, що військове та цивільне керівництво РФ не здатне на швидкі ефективні рішення та своїми діями ще раз демонструє, що слабо керує ситуацією;
- відсунути російську артилерію на необхідну відстань, щоб убезпечити прикордонні райони України;
- перерізати логістичні маршрути, які дають змогу російським військовим ефективно підвозити резерви по всій лінії фронту;
- перенести війну на територію Росії, яка матиме «важкі соціальні наслідки» для РФ.
Вторгнення в Курську область і стрімке просування ЗСУ в ній справді стало несподіванкою як для політичного керівництва країни, так і для звичайних громадян, але згодом ситуація стабілізувалася і стала для росіян «новою реальністю», а рівень тривожності громадян незрівнянний, судячи з опитування, з рівнем тривоги під час так званої «часткової мобілізації».
Президент України Володимир Зеленський, втім, заявив, що посилення переговорної позиції не є завданням Курської операції і фактично спростував слова Подоляка.
Так чи інакше, судячи зі слів неназваних російських чиновників у розмові з журналістами, українська операція в Курській області «озлобила» російське керівництво та відкинула можливість переговорів між Росією та Україною, зараз їхні прихильники у Кремлі перебувають у меншості. Один із неназваних чиновників, який нібито регулярно спілкується з Путіним, в інтерв’ю журналістам заявив, що можливість мирних переговорів остаточно помре, якщо Захід дозволить Україні завдавати ударів углиб Росії. «Поки Україна не розвалиться, нічого не закінчиться», – сказав ще один співрозмовник. Співрозмовники не вважають, що Володимир Путін погодився обміняти частину Курської області на окуповані Росією території України. Невідомо, втім, чи справді слова співрозмовників, з якими поспілкувалися журналісти, відображають реальну картину того, що відбувається у Кремлі, та переговорну позицію Володимира Путіна.
Однією з цілей операції Володимир Зеленський назвав створення буферної зони в Курській області.
Крім цього, Зеленський говорив, що серед інших цілей – поповнення обмінного фонду та недопущення наступу російської армії у Сумській області.
Також Зеленський заявляв, що українські війська утримуватимуть захоплені території протягом «необмеженого часу» та назвав контроль над ними частиною «плану перемоги».
Головком ЗСУ Олександр Сирський назвав такі цілі Курської операції:
- не допустити російський наступ із цієї території;
- створення буферної зони;
- недопущення обстрілів українських територій через кордон;
- відтягнення російських військ з інших напрямків;
- захоплення військовополонених;
- підняття морального духу українців.
Аналітики Conflict Intellegence Team вважають, що політичну частину операції, а саме підняття бойового духу українців та перетин «червоних ліній», було виконано.
Варто зазначити, що вторгнення військ іншої держави на територію Росії дійсно не викликало якихось жорстких заходів у відповідь з боку російського керівництва, крім низки заяв, але головною «червоною лінією» в очах західних партнерів України все ж так само залишається дозвіл бити західною зброєю вглиб російської території. На сьогоднішній день обмеження для ЗСУ все ще не знято.
Виходячи із заяв українських чиновників та на основі оцінок різних експертів, можна виділити три головні військові цілі української операції:
- Перекидання російських військ, задіяних на інших напрямках;
- Створення буферної зони для недопущення обстрілів та наступу з території Курської області;
- Поповнення обмінного фонду.
Як додаткову і часто згадувану мету операції можна назвати і посилення позицій України на мирних переговорах, але президент України, як уже було сказано, це публічно заперечує.
Перекидання російських військ з інших напрямків
Російська армія справді перекинула частину своїх підрозділів із деяких напрямків в Україні: Харківського, Запорізького, Херсонського. Ще частина військовослужбовців була перекинута із Росії.
Український військовий експерт Владислав Селезньов зазначає, що сьогодні в боях за Курську область задіяно приблизно 40–45 тисяч російських військовослужбовців, перекинутих з інших напрямків, які, якби не Курська операція, могли б бути задіяні в районі Покровська чи Курахового. Натомість вони загрузли в позиційних боях на території Росії.
До того ж, зазначає він, російське угрупування в Курській області може зрости до 50-70 тисяч найближчим часом, що послабить армію РФ на інших ділянках фронту.
Він також зазначає, що у боях за Курську область задіяні елітні сили та засоби російської армії: бригади морської піхоти, десантники та спецназ.
«Це ті сили та засоби, такий хірургічний високоякісний інструмент, який, напевно, був би задіяний російською армією на інших ділянках фронту, якби не відбулася військова операція українських сил оборони в Курській області. Для української армії це, безперечно, добре. При цьому сказати про те, що найкращі сили та засоби кинуті українським Генштабом на територію Курської області, це не зовсім коректно. Так, безумовно, там діють і дві українські десантні бригади: 95-а та 80-а, але це лише частина сил та засобів із загального числа», – вважає Селезньов.
Він також зазначає, що український Генштаб при цьому приділяє увагу й іншим ділянкам фронту, і говорити про те, що Курська область – це просто «улюблена іграшка Сирського», на думку експерта, некоректно..
У CIT, однак, зазначають, що Курська операція не змусила російське командування перекинути сили з пріоритетних для нього напрямків: Покровського та Курахівського. У Курську область, на думку аналітиків, було перекинуто сили з другорядних напрямків, тому з точки зору уповільнення російського наступу на Донеччині прорив у Курській області помітного ефекту не дав.
Офіцер української армії у відставці, військовий аналітик та засновник проєкту Frontelligence Insight, який пише в соціальній мережі X під ніком Tatarigami_UA, також зазначає, що, незважаючи на початковий успіх ЗСУ в Курській області, російські війська досягли значних успіхів на Донбасі та прискорили темпи наступу, просунувшись до Покровська та захопивши Вугледар – найважливіший оборонний пункт, який забезпечував безпеку південно-східної частини оборони України на Донбасі, зазначає аналітик.
Він зазначає, що успіхи російської армії обумовлені нестачею кадрів в України, недостатньою іноземною допомогою та радянським підходом до управління з боку військового командування ЗСУ. Усі ці фундаментальні проблеми неможливо виправити однією лише операцією в Курській області, зазначає Tatarigami у розмові з Радіо Свобода.
Буферна зона
Владислав Селезньов наголошує, що ця мета була частково виконана. Незважаючи на те, що російські війська продовжують обстріли Сумської області за допомогою авіаційних бомб, артилерійських та мінометних обстрілів справді поменшало.
Він також зазначає, що до Сумської області з території Курської області перестали заходити і російські диверсійно-розвідувальні групи. Селезньов говорить і про затишшя між Чернігівською та Брянською областями, де з російського боку сконцентровано близько дев’яти тисяч російських військовослужбовців. Він вважає, що Курська операція унеможливила масштабну атаку на Чернігівщину, оскільки більшість російських військ, що є в прикордонні, зайняті в Курській області.
Обмінний фонд
Згідно з заявою головкома Сирського, українським військовослужбовцям на кінець серпня вдалося взяти в полон 594 солдатів РФ. На початку української операції в мережі справді з’являлося багато відео масової здачі російських військовослужбовців у полон. Серед них були строковики. Невідомо, чи відповідає наведена Сирським цифра дійсності, але у серпні відбулися одразу три обміни: загалом до України за серпень повернулися 267 осіб: військовослужбовці та цивільні. У Росію під час одного з обмінів повернулося 115 строковиків і як мінімум ще в одному обміні брали участь російські строковики. Невідомо проте, скільки українських військовослужбовців потрапило в полон за час операції.
Як події можуть розвиватись далі?
У CIT припускають, що в Курській області продовжаться позиційні бої з періодичними локальними наступами російських військ. При цьому аналітики не відкидають повторної спроби великого наступу сконцентрованими в області російськими силами, якщо вище керівництво країни ухвалить відповідне рішення.
Владислав Селезньов порівняв сьогоднішню ситуацію в Курській області з боксерським поєдинком важкоатлетів: обидві армії проводять розвідку боєм, при цьому бояться атакувати, щоб передчасно не розкритися і не отримати несподіваний контрудар у невідповідний момент. Усе це підкріплюється відсутністю необхідних для наступу ресурсів з обох сторін. На забезпечення російського угруповання, зазначає Селезньов, вплинуло, зокрема, знищення складів боєприпасів у Тверській області: це ускладнило логістику та ще більше завантажило залізничні мережі.
«Вже зараз «військкори» розповідають про те, що російським артилеристам на Курщині не вистачає 122-міліметрових снарядів, а російським військовослужбовцям – набоїв до стрілецької зброї», – каже Селезньов.
Аналітик також нагадує, що вже найближчим часом погодні умови внесуть свої корективи: польові дороги будуть розбиті дощами, і фронт остаточно зупиниться на кілька місяців. Тоді основну роль відіграватимуть авіація, артилерія, оператори дронів, розвідники та невеликі ДРГ, але про масштабні наступи механізованих груп говорити не доведеться приблизно до середини січня, поки морози не скують землю достатньо для того, щоб по ній могла рухатися техніка.
Війна чи політика – який сенс Курської операції сьогодні?
У CIT вважають, що ЗСУ продовжують операцію в Курській області, оскільки вона має політичний сенс, а саме демонструє можливості ЗСУ західним союзникам, показуючи, що українська армія має сили утримувати плацдарм на території противника в умовах обмежень на застосування зброї. Операція, на їхню думку, посилює позиції України на потенційних переговорах. При цьому частина команди CIT вважає, що ЗСУ не йдуть з Курської області, зокрема через негативні внутрішньополітичні наслідки такого рішення.
Владислав Селезньов стверджує, що Курська операція має й військові цілі. «Цьогорічний 2024 рік – це рік стратегічної оборони. У сторони, яка обороняється, рівень втрат у 3–7 разів менший, ніж у сторони, яка наступає. Відповідно, українська армія, створивши цей плацдарм і звівши на деяких ділянках цього плацдарму оборонні фортифікації, зараз у досить комфортних умовах має можливість системно і методично перемелювати російський військовий потенціал, ті самі штурмові підрозділи, які намагаються контрактувати з метою витіснення українських сил оборони», – вважає він.
Незважаючи на те, що суцільної лінії оборони в Курській області немає, ЗСУ застосовують тактику маневреної оборони, яка дозволяє їм діяти несистемно та знищувати потенціал російської армії, каже Селезньов. Як тільки російська армія починає наступ на одній ділянці Курського фронту, українська армія проривається на іншій: саме це і сталося під час російського контрнаступу, коли українські війська силами 95-ої аеромобільної бригади вдарили в тил армії РФ.
Говорячи про виснаження російської армії, Селезньов згадує слова глави української військової розвідки Кирила Буданова, який у серпні 2024 року заявив, що російський наступ в Україні сповільниться через кілька місяців, тобто приблизно у жовтні. Схожу оцінку зробив і американський Інститут вивчення війни, пов’язавши це з ефективно збудованою українською обороною та нестачею ресурсів у російської армії, про що говорить і Селезньов.
«Буданов зробив свій прогноз 7 серпня: тобто 7 жовтня – день народження Путіна – це фінальна дата, коли він має спрацювати. Уповільниться наступ чи ні – побачимо. Що б російська армія не робила, але за відсутності ресурсів воювати дуже складно. До цього додається і недавнє знищення російських складів. Це також вкладається в логіку дій – ослаблення потенціалу російської армії, що діє на території Курської області і не лише», – каже Селезньов.
Аналітик Tatarigami при цьому зазначає, що Курська операція ніколи не мала виключно військового характеру: від початку вона мала й політичні цілі. Хоча український прорив прагнув відтягнути російські резерви зі східної частини України, він також завдав серйозного міжнародного удару по Путіну.
«Вторгнення України на російську територію, де вона розгромила здивовані та розрізнені російські сили та встановила контроль над територією ядерної держави, стало болючим приниженням для Москви, яке Кремль спробував применшити. До операції «Курськ» більша частина розмов про Україну оберталася довкола вимушених переговорів, територіальних поступок, невдач та нестачі живої сили. Успішне вторгнення дозволило Україні хоча б на якийсь час змінити тему і звернутися по додаткову допомогу до своїх партнерів. Утримання російської території тепер може посилити позиції України на майбутніх переговорах, якщо тільки Росія не поверне контроль першою чи просто не відмовиться від участі у них», – вважає він.
6 серпня 2024 року на територію Курської області Росії увійшли підрозділи ЗСУ. Відтоді в регіоні тривають бої. Українська армія заявляє про контроль над десятками населених пунктів, включно з райцентром, містом Суджа. Російська влада таку інформацію час від часу або заперечує, або не коментує.