У неділю, 3 листопада, Молдова знову піде на виборчі дільниці. У другому турі виборів президента зустрінуться прозахідна Мая Санду та висунутий проросійською Партією соціалістів Александр Стояногло.
І якщо перед першим туром усі без винятку соцопитування гарантували Санду перемогу – то зараз ситуація невизначена. Влада Молдови каже про масштабну схему купівлі голосів, соціологи констатують аномально високу явку, а експерти визнають, що чинна влада та президентка Санду мають межу зростання рейтингу.
Усе це дозволяє всерйоз припускати перемогу Стояногло попри те, що у першому турі він набрав лише 26,6% голосів.
“Європейська правда” вже розповідала про цього кандидата та його погляди (детальніше у статті “Комунізм, ЄС та “новий погляд” на Україну. Все про Стояногло, який може виграти вибори у Молдові“). Немає жодних сумнівів у тому, що його перемога стане викликом для відносин України та Молдови.
Реклама:
Щоб розібратись, як діятиме Київ за цього сценарію, ми запросили до студії “Європейської правди” Павла Клімкіна, міністра закордонних справ України у 2014-2019 роках. Дипломат відверто визнав, що Україна у разі негативних процесів у Молдові може задіяти жорсткі сценарії, аж до енергетичного шантажу, адже це стає для нас питанням національної безпеки.
Про це, про ймовірність військового сценарію у Придністров’ї та про можливий розвиток після виборів дивіться на каналі “Європейської правди”, де ми поговорили не тільки про Молдову, а й про наслідки виборів у Грузії.
А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми зібрали також текстовий виклад основних тез Павла Клімкіна, від першої особи.
Що відбудеться у разі перемоги Стояногло на виборах у Молдові
Треба усвідомлювати реальність: Молдова може перетворитися на російський плацдарм. Утім, перемога проросійського президента не означає автоматичної появи проросійського плацдарму.
Зараз Україна має попередити молдовських друзів, що для нас перетворення Молдови на проросійський плацдарм – це фундаментальний безпековий виклик.
І під час війни ми маємо політичне і моральне право говорити про це відверто. Ми навіть маємо право нагадувати їм, що вони отримали європейську перспективу завдяки Україні.
Стояногло однозначно буде не проукраїнським. Вже зараз він відмовляється називати Росію агресором, і це мені не байдуже. Втім, критично важливим є не те, що він говорить, а те, що робитиме.
Тому задача України – нав’язувати йому умови, межі дій.
Ми можемо це робити через економіку, через транзит, через постачання енергоресурсів замість російських.
Не обов’язково це означатиме буквально шантаж.
Але я не виключаю, що в якийсь момент – якщо ми відчуватимемо реальну загрозу перетворення Молдови на російський плацдарм – нам доведеться вдатися і до класичного шантажу.
Які важелі впливу має Україна? Це всі енергоресурси. Також, якщо ви подивитесь на полиці молдовських супермаркетів, то там в основному українські товари, бо за співвідношенням ціна-якість вони найкращі, і їх непросто замінити, скажімо, румунськими, бо ціна буде вища, а якість, як правило, нижча.
Втім, треба розуміти, що гра з митними тарифами – це така собі історія у відносинах між державами-кандидатами. На нас будуть показувати пальцем, порівнювати з державами Балкан тощо.
Це буде проблемою Європи, не США
У молдовських соціалістів нема фан-клубу в Брюсселі, але так само немає в Москві. Додон, звісно, вважає, що росіяни для нього – це “наші”. Але він чудово розуміє, що для Кремля він не свій. Його проблема у тому, що у жодному місті, крім Москви, його взагалі не вважатимуть за молдовського політика. В усіх інших столицях – у Брюсселі, в Анкарі, у Києві – його не сприймають як людину, яка представляє Молдову.
Утім, Стояногло не має точно такого сприйняття.
Та й діяти він намагатиметься інакше.
Якщо Стояногло виграє – що насправді ще не є фактом, особисто я в цьому сумніваюся, – то він не буде класично проросійським. Він також точно не буде проукраїнським. І він точно не буде класично проєвропейським.
Замість того, щоби бути “проросійським” або “проєвропейським”, Стояногло хоче бути “про-бізнес”, тобто він буде триматися на місцевих бізнес-елітах.
Його ідеологія – “пропетляти”. Він прагнутиме балансувати.
І це, до слова, посилює загрозу для Маї Санду від нього, оскільки Стояногло може виявитися своєрідним компромісним кандидатом для основних політичних і передусім бізнесових груп Молдови, які візьмуть на себе управління процесом. Тобто йдеться про повернення Молдови до класичної олігархічної моделі.
Причому йдеться про еліти всієї Молдови, включно з Придністров’ям.
Бо для бізнесових еліт Придністров’я такий вступ до ЄС, за якого вони збережуть свою власність – це те, що відкриває можливості. Економічно вони вже в ЄС. Експорт сьогоднішнього Придністров’я на понад 70% йде до Євросоюзу.
Питання номер один – чи дозволять Стояногло “балансувати”.
Відповідь на нього залежатиме від стратегії Брюсселя. Для України важливо брати участь у цьому процесі, тому нам треба сідати разом з ЄС і домовлятися про спільну стратегію щодо Молдови, яка має бути погоджена як з точки зору Єврокомісії, так і за безпековим треком.
І треба налаштовуватися на те, що це буде саме європейська історія. Американці навряд чи вирішать до неї приєднатися. Так склалося, що Молдова для американців не має геополітичного значення, вона для них не критична, і їхньою лінією буде “ви там в Європі, то домовтеся і полагодьте це”.
Що відбуватиметься далі
Ситуація може розвиватися нелінійно. До прикладу, уявіть собі такий сценарій: Санду виграє вибори президента, але парламентські виграють проросійські сили. Починається період співіснування. Чи буде цей стан тривалим? Моя відповідь – ні, Молдова у такому разі прийде до дострокових виборів і до зміни реальності з непередбачуваним результатом.
Адже Росія у цей час також гратиме з Молдовою, і робитиме це дуже фахово.
Я нагадаю, що у Кремлі Молдову курує Дмитрій Козак, і вже понад 20 років працює по цій темі. Знаючи там схеми, аж до оргзлочинності. Тому Москва розуміє, як маніпулювати виборами у Молдові.
А ми у цей час будемо жити поряд з нестабільною країною.
Тож у такому разі нам потрібне буде розуміння: що ми робимо?
Це буде непроста історія з непростими рішеннями.
Як ми їх стримуємо? Чи вдаємося ми до жорстких заходів – того ж шантажу? Як ми це все координуємо з Євросоюзом?
Важливо також, чи зможемо ми залучити дружню підтримку Туреччини, яка має великий вплив у Гагаузії, але наразі не веде там свою гру – але я не виключаю, що колись вона включиться.
Також Україні треба буде шукати шляхи впливу на частину молдовських еліт, на ту частину українців, яка відгукується на наші ініціативи. Болгарії нарешті треба буде працювати – бо там 90 тисяч болгар, і вони проросійські просто “в хлам”. Колись Болгарії теж треба починати щось робити.
Чому молдовани голосували проти ЄС
Я взагалі не фанат референдумів. Звісно, референдуми – це частина української історії. Віче, воля народу.
Але згадайте останні референдуми в Європі – вони всі закінчувалися дуже погано. Brexit. Референдум в Італії (у 2016 році; результатом стало падіння уряду і прихід до влади популістів). Нідерланди (референдум заблокував схвалення Угоди про асоціацію з Україною).
Чому так відбувається?
Є кілька причин. Одна з них – те, що люди схильні не голосувати раціонально.
І якщо на виборах голосують за когось (є партія, є лідер, прив’язка до особистості), то на референдумі немає й цього. Тут люди мають голосувати “за щось”, і в реальності голосують не за суть питання, а за емоцію.
Друга причина – те, що значна частина молдован не бачать для себе негайних переваг від ЄС.
Звісно, є також проблема, що значна частина перебуває під впливом пропаганди. Але коли Мая Санду у ніч виборів робить заяву, що все погано, бо була купівля голосів і пропаганда – то це несерйозно.
Невже ніхто не знав, що будуть спроби купити голоси? Невже ніхто не помічав російської пропаганди і про це стало відомо лише у день виборів? Очевидно, що ні. Тому ця реакція влади скидається на слабкість.
Замість цього владі, керівній силі Молдови варто подивитися в політичне дзеркало і запитати себе, що вони зробили неправильно.
І також вони мають подумати над тим, як переконати людей, що їм самим потрібен Євросоюз. А для цього влада Молдови має зустрітися з новою Єврокомісією і спільно з нею знайти відповідь, як пересічні люди у Молдові зможуть вже завтра відчути практичні наслідки того, що Молдова йде до ЄС.
І це треба зробити якнайшвидше, бо наступні, парламентські вибори насправді важливіші за президентські.
Бо навіть якщо Санду виграє, але проросійські сили візьмуть парламент – то саме вони керуватимуть країною.
“Військовий сценарій” для Придністров’я
У разі зміни влади Молдови у Києві справді можуть з’явитися голоси про те, щоб “залізти у Придністров’я”.
Але це – дуже небезпечна історія.
Ми, звісно, кажемо про загрозу російського плацдарму. Лунатиме думка, що захід ЗСУ в Придністров’я є єдиним варіантом. Але насправді цим кроком ми відкриємо скриньку Пандори та поставимо під питання базові принципи міжнародного права. Бо це вже зробить не Росія, а Україна.
А Путін у Кремлі отримає можливість казати: от бачите, українці роблять так само, як робив я. Я ж завжди це казав, що той, хто відчуває загрозу від сусіда, має право вживати заходів.
Ще одна проблема – те, що Україну можуть підштовхнути до операції у Придністров’ї.
І не обов’язково це робитиме Росія.
На жаль, частина молдовської еліти – хоч вони і не кажуть про це публічно – насправді не вірять у вступ України та Молдови до ЄС, але вірять, що Молдова зможе у якийсь момент змінити реальність, приєднатися до Румунії та “експресом” потрапити до ЄС і НАТО.
Ця думка у Молдові не домінує, але такі люди є і вони мають вплив.
І можливим є такий розвиток подій, за якого нас спробують спровокувати на неприйнятні дії, щоб цей сценарій здійснився.
Тому нам треба бути дуже і дуже уважними, вирішуючи, як піднімати ставки і які обирати заходи. І свій вибір буде важливо пояснити як українському суспільству, так і нашим міжнародним партнерам. Бо це для нас стане моментом істини.
Роль України у придністровському процесі
Перед нами стоятиме задача використати початок переговорів з Євросоюзом (і Молдови, і наш власний) для інтеграції Придністров’я в цей процес.
Зараз формат переговорів по Придністров’ю “5+2” – мертвий. Причому це не клінічна смерть, не кома – він мертвий остаточно. Потрібне щось нове. І для нас треба, щоб у новому форматі не було Росії.
Зрештою, ми можемо сказати: є реальність, придністровська ділянка кордону межує тільки з Україною, тому без нашої участі переговорної платформи не може бути. Також там має бути Молдова, Придністров’я в якомусь форматі, а також Єврокомісія, бо Молдова йде до вступу в ЄС.
А тепер давайте зберемося і почнемо серйозну розмову.
І я думаю, що придністровські еліти до цієї розмови насправді готові, бо вони розуміють, що Молдова йде до ЄС, Україна йде до ЄС, і вони не можуть існувати у вакуумі.
Записав і систематизував Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.