Вище командування ракетних військ стратегічного призначення Росії заходить на американську базу міжконтинентальних балістичних ракет у жовтні 1996 року
Фото:U.S. National Archives (Courtesy Image)
Це фото від жовтня 1996 року є одним із небагатьох, що зберігаються в Національному архіві США і фіксують коротку «відлигу» у відносинах між Москвою і Вашингтоном. Це потепління розпочалася, коли СРСР наближався до розпаду, а зікінчилося, на думку спостерігачів, з приходом до влади в Росії Володимира Путіна.
У грудні 1991 року Борис Єльцин, майбутній президент Росії, детально розповів тодішньому держсекретареві США Джеймсу Бейкеру про те, як саме кремлівська система ядерного удару буде активована для можливого нападу.
За несподіваним жестом відкритості Єльцина послідувала низка поступок із обох боків, які призвели б до того, що тисячі ядерних боєголовок могли бути вилучені з арсеналів кожної країни.
Росія і США домовилися значно скоротити десятки тисяч одиниць ядерної зброї, якими володіла кожна країна, і «роззброїти» інші країни. Взаємні відвідування російських і американських ядерних об’єктів були заплановані як спосіб підтримання довіри на початку історичного скорочення ядерних озброєнь.
Вільям М. Мун був керівником програми з ядерної безпеки в рамках програми «Спільне зменшення загрози» в кількох пострадянських країнах із 1992-го по 2014 рік. Він на власному досвіді пережив періодичні «морозні» відлиги 1990-х років.
Мун відповідав за організацію двох візитів російських генералів до американських сховищ ядерних боєголовок. Він розповів Радіо Свобода, що під час одного з цих візитів члени російської делегації отримали персональні перепустки, але з незрозумілих причин вони обмінялися між собою перепустками. Це «призвело до порушення безпеки, що змусило морських піхотинців застосувати зброю для оточення делегації».
Командир бази був «розлючений», – через невдачу з ідентифікаційними картками, розповів Мун. «Для нас, учасників програми «Спільне зменшення загрози», стало неможливим запрошувати російські делегації на інші об’єкти США».
Згадуючи свої власні візити до сховищ ядерних боєголовок в Росії, Мун розповів Радіо Свобода, що ці місії включали в себе «їзду у фургонах із затемненими вікнами протягом трьох і більше годин». Йому і його команді також було заборонено перевозити будь-що металеве. «У мене навіть забрали черевики, тому що в них були металеві захисні пластини на носках».
Поряд із військовими візитами на об’єкти зберігання і запуску ракет в рамках обумовленого Договором моніторингу, в 1990-х роках відбулося кілька «обмінів доброї волі» між російськими і американськими військовими.
До середини 1990-х років відносини між Москвою і Вашингтоном почали псуватися через розширення НАТО на схід і дедалі більшу участь західного альянсу у війні на Балканах. Андрій Козирєв, міністр закордонних справ Росії за часів Єльцина, описав своїх американських колег, як «маленьких західних головорізів».
Мун каже, що зустрічі між американськими і російськими військовими, які почалися в 1990-х роках, були призупинені Вашингтоном після анексії Росією українського Криму в 2014 році. Інспекції щодо дотримання умов Договору були припинені з початком пандемії COVID, а потім, за словами Муна, «Росія відмовилася відновити інспекції».
Озираючись на надії 1990-х, Мун каже: «Мене глибоко тривожить те, що після майже 20-ти років тісної співпраці з Міністерством оборони Росії, включаючи понад 75 візитів до Росії, росіяни перервали всі комунікації і вирішили розпочати неспровоковану війну-геноцид проти України».
Мун додав: «Я сподівався, що моя робота призведе до подальшого зниження ядерної напруженості, але Росія обрала агресію замість співпраці».