В останні роки у суспільстві виникають дискусії щодо впровадження сексуальної освіти у школах, і українці реагують на це полярно по-різному. Хтось цю ідею підтримує, інші ж навпаки – гостро критикують. Разом з активісткою та тренеркою з секспросвіти Ольгою Кукулою-Новак “Галка” спробувала розібратися, що входить у поняття “сексуальна освіта”, як вона може знизити ризик небажаних підліткових вагітностей і як загалом навчитися приймати різних людей навколо себе.
Ольга Кукула-Новак – громадська діячка і феміністка. Співпрацює з громадськими організаціями в темі секспросвіти, як от ГО «Д.О.М.48.24» та ГО «Дівчата» (всеукраїнська громадська організація, яка активно займається та поширює секспросвіту у школах). Окрім цього Ольга поетка, організовує літературники, разом з чоловіком виховує двох доньок та має медичну освіту.
– Що таке сексуальна освіта і з чого вона складається? Яка різниця між просвітою і освітою?
– Кажуть по-різному: сексуальна освіта, бо це пішло від англійського «sex education», кажуть і секспросвіта. Ці два значення правильні і коректні.
Але вони для українців нові. Тому справді, коли говорять, що в дітей буде урок сексуальної освіти, деякі батьки тривожаться, бо є стереотип, що сексуальна освіта – це розпуста, це теми тільки про секс, чи як ним займатися, чи про сексуальні орієнтації.
Але насправді сексуальна освіта – це поняття, яке включає в себе багато тем. Це і про наше тіло, його анатомію та фізіологію, і про правильну назву статевих органів. Коли ми, наприклад, кажемо «рука» чи «серце», то ці слова, зазвичай, не викликають сміху. Але в нас не прийнято називати статеві органи також своїми іменами. І слова вголос «пеніс» чи «вульва», у дітей, або навіть у дорослих, викликають дуже багато емоцій.
Сексуальна освіта це також про дорослішання та зміни, які є в тілі, які дитина вже в підлітковому віці переживає. Дуже часто не всі знають та розуміють ці зміни. Це і про зняття стигми та сорому щодо менструації у дівчаток і пояснення, що таке полюції у хлопчиків.
І також це про безпеку, особисті кордони, про вміння сказати «ні». Про знання, що моє тіло належить мені, і ніхто не має права його торкатися, особливо до інтимних місць.
Це про те, як будувати стосунки, про культуру згоди, про перший секс, контрацепцію та хвороби, що передаються статевим шляхом.
Бачите, скільки тем я назвала? Це дуже широке поняття, яке включає в себе дуже багато.
Зараз діти мають доступ до різної інформації, навіть некоректної, до відео, до порно, на яке іноді натрапляють. Вони мають доступ до цього всього вже з першого-другого класу, коли дитині купують телефон. Тому тема актуальна з дитинства.
-Як має бути побудований курс сексуальної освіти в школі і чи має він відрізнятися структурою від того, що ви назвали?
-В школі зараз немає затвердженого курсу сексуальної просвіти, але ми – громадські організації та активісти, робимо все, щоб цей курс був. Тому що, як показує практика інших країн, наприклад, Швеції, Німеччини, де цей курс вже є багато років, кількість ранніх небажаних вагітностей та абортів зменшилась.
Коли дати підліткам корисну інформацію про теми, пов’язані з сексуальністю, це не означає, що вони одразу побіжать займатись сексом. Бо головне, що ми говоримо – секс дорівнює відповідальність. Так, це добре, але це відповідальність і після нього можуть бути наслідки.
Є дослідження, яке провів Дуглас Кірбі. Він аналізував секспросвіту в багатьох країнах світу та як вона впливає на підлітків. І зробив висновок, що системна сексуальна освіта в школах сприяла зменшенню кількості абортів та збільшила використання засобів захисту. Тож там зменшився рівень ранішніх небажаних підліткових вагітностей і випадків хвороб, що передаються статевим шляхом.
Зараз, у цифрову еру, діти мають доступ до різної інформації, навіть некоректної – до відео, до порно, і це не несе їм користі. І дитина, якщо не говорити з нею на інтимні теми, шукає відповіді сама. Це не означає, що вона якась погана, вона просто шукає інформацію. Їй цікаво. Якщо не говорити, дитина буде дізнаватися некоректну інформацію від своїх однолітків чи з інтернету.
– З якого віку краще починати розмовляти про сексуальну освіту з дитиною і як?
– Зазвичай, сексуальна освіта починається з народження. Коли дитинка маленька і ще вивчає своє тіло, доторкається до вушка чи до ще чогось, батьки дуже радіють, але якщо дитинка доторкається до своїх статевих органів – батьки забирають руку. Це вже певна фіксація, що це не можна чи соромно.
Загалом, у віці 2-3 роки вже можна говорити з дитиною на такі теми:
По-перше, називати статеві органи своїми іменами.
Тут не потрібно дитині, звісно, розповідати всю внутрішню анатомію статевих органів. Просто називати правильними назвами, тому що це про безпеку. Якщо будуть випадки, коли з дітьми порушують їхні кордони та торкаються інтимних місць, вони тоді зможуть це розповісти.
Є багато історій, коли батьки називали статеві органи якимись евфемізмами, то, на жаль, діти, якщо зазнавали насильства, не могли правильно пояснити, що з ними відбувається та довше страждали від сексуального насильства. Дуже відома історія з Канади. Це про дівчинку, мама якої називала її вульву “печеньком”. А вітчим здійснював сексуальне насильство. Коли дівчинка звернулася до вчительки і спитала, чи може вітчим облизувати її печенько, вчителька не зрозуміла, про що йдеться. Тому що, якби там було слово «вульва», вона би одразу зрозуміла. Вчителька сказала: «Так, звісно, хороші дівчатка повинні ділитися печеньком». І дівчинка ще якийсь час страждала від сексуального насильства.
Це не єдина історія – в Україні теж чоловік здійснював насильство над дівчинкою і називав свій пеніс “чупачупс” – соціальні органи не зразу зрозуміли, що здійснюється сексуальне насильство.
Тому перше правило сексуальної освіти – називати статеві органи своїми іменами, так само, як говорять «вухо». Ми ж не кажемо на вухо “ракушка”, а на руку ще якось.
І тоді діти, якщо з ними говорять змалечку, коли почують у шостому класі слово «многочлен», не будуть так сміятись, або не будуть говорити ці слова, використовуючи їх, як образливі, тому що будуть розуміти, що це їхнє тіло, і це про повагу до нього.
Друге – коли ми дитині здійснюємо гігієнічні процедури чи змінюємо білизну, проговорюємо правило трусиків.
Правило трусиків звучить так: «під твоїми трусиками є твої інтимні місця, які ніхто не має права торкатися, чи просити тебе торкатися їхніх інтимних місць, як і ніхто не має права показувати тобі чи просити тебе показувати іншим інтимні місця, чи дивитись на інші».
І це справді діє, коли проговорювати. Моїй меншій доньці зараз шість років. Коли їй було два-три рочки, я їй, коли змінювала білизну, почала проговорювати це, і вона через якийсь час мене запитала: «Мамо, правда, що моє тіло належить мені і ніхто не може його торкатися?». Діти іноді, коли приходять в садок, особливо якщо вдома це не різностатеві діти, нічого страшного, якщо вони покажуть одне одному свої інтимні органи. Не треба бити на сполох. Просто спокійно проговорити, що ми не показуємо іншим свої інтимні місця. Але якщо буде відбуватись спроба насильства, то діти це вже розпізнають і підуть до дорослих, яким вони довіряють.
І третє: Моє тіло належить тільки мені. Дитина має розуміти особисті кордони і змалку вчитися приймати рішення і відстоювати їх. На початку, до прикладу, можна давати дитині обирати з двох футболок – це також про її тіло.
Звісно, що ми дбаємо про безпеку дитини, але й поважаємо її кордони і поважаємо вибір дитини в менших речах. І тоді, коли вона виросте, вона зможе робити вже більші і важчі вибори, тому що буде знати, що її підтримують, і що її думка важлива.
Також вже пізніше, коли дитина розвивається, то є правило – коли вона запитує, значить вона готова почути відповідь. Дитина може побачити у мами прокладку чи тампон і запитувати, для чого це, чи почути слово «секс».
Або якщо батьки планують другу дитину. Це в мене так було, тоді я власне зацікавилася сексуальною освітою. Я була вагітна молодшою, моя старша спитала: «А звідки ж я взялася, звідки сестричка?». І тоді дитині потрібно відповідати, навіть, якщо це п’ять чи сім років. Просто відповідати згідно її віку. Можна собі купити книжки і брати інформацію звідти. По-друге, можна з дитиною читати, бо є книжки для кожного віку.
Наприклад, якщо дитина питає, що таке секс – варто сказати, що це нормально, чи це добре, але це тільки для дорослих. І відповідь, якщо це менша дитина, її повністю влаштує. Чи якщо про прокладки: «Це засоби, які використовують мами кожного місяця, під час менструації». Не потрібно дуже розповідати весь менструальний цикл і давати деталі, якщо це менша дитина. Звісно, з часом, коли дитина у віці 7-9 років, можна розповісти про менструацію, про полюції, про дорослішання, тому що зараз менструація у дівчаток може початися і в 9 років. Дитина має бути готова до неї. Є різні діти, і вони не знають, що це таке, вони бачать кров, кров’янисті виділення (бо менструація – не дорівнює кров, це кров’янисті виділення), але діти бачать кров на білизні і можуть думати, що з ними щось не так, тому що кров – це ж небезпека. І такі випадки були. Це може виявитися для дитини дуже великим стресом.
Треба її підготувати, наприклад: «Без менструації, не було б вагітності, а отже і всіх нас. Менструація – це нормальна функція організму жінки, матка – це орган, в якому ми всі були, кожного місяця вона позбувається свого старого внутрішнього шару, щоб наростити новий. Щоб, коли прийде маленька дитинка, маленький ембріончик, він зміг закріпитися в новенькому пухкенькому шарі. Матка не знає, коли це буде, тому вона кожного місяця оновлює ось цей свій шар». Так можна розповідати про менстурацію.
Про полюції можна сказати, що так запускається чоловіча статева система, і тут теж нічого страшного немає. Іноді навіть деякі батьки не знають про полюції, і думають, що з дітьми щось не те. А полюції відбуваються десь у 80% відсотків хлопчиків у віці близько 12-14 років. Про це треба говорити раніше.
Але якщо полюції – це більш приватне, бо вони переважно відбуваються вночі, то менструація може початись будь-коли – в школі, на прогулянці, це кров’янисті виділення, а отже при протіканні можуть бути плями на одязі. Треба говорити з дівчатками, і з хлопчиками. Щоб не було від інших людей сорому чи насмішок, тому що діти в цьому віці дуже чутливі, і це для них дуже великий стрес.
– Наше суспільство в значній мірі релігійне. Як у такому випадку боротися зі стигматизацією менструації і статевого дозрівання?
– Незалежно від релігії, у всіх жінок є менструація, і всі люди проходять етап статевого дозрівання. Боротися, тільки розповідаючи. Тому що менструація — це не щось брудне чи соромне. Я ще коли була підліткою, в свого греко-католицького священника у рідній Надвірній, спиталася: «Чи можна, коли менструація, ходити до церкви?» Він сказав: «Так, у вас же є гігієнічні засоби».
Я думаю, колись це було через те, що жінки не носили білизну, не було гігієнічних засобів, і несприйняття йшло від того, що вони могли забруднити підлогу церкви чи ще щось таке. Зараз вже давно пора йти від стереотипів.
Навпаки, треба вчитися краще розуміти один одного. Я проводжу тренінги у літніх таборах, і маю таку вправу – «мішечок з менструальними засобами». Це тампони, менструальні чаші, прокладки одноразові, багаторазові прокладки, менструальні диски. Я це все зібрала в мішечок і давала хлопцям обрати і розповісти, що вони знають про ці засоби. В групі були хлопці і дівчата, і вони розповідали загалом, що знають, і потім вже я доповнювала.
Бо треба зняти стигму. Я бачу, що зараз це питання йде на краще. Якщо люди віку моїх батьків, чоловіки не могли ще піти купити менструальні засоби, то вже мій чоловік і його покоління вже легше ставляться до цього. Я пояснюю молоді: «Ми не живемо у вакуумі, у вас, можливо, будуть стосунки з дівчатами трішки пізніше. Можливо у вас будуть діти. Може ви зараз про це не думаєте. Ви повинні розуміти, що є норма, що не норма, і те, що є норма, не соромно. Дівчатка мають переживати менструацію з гідністю і не зазнавати сорому чи булінгу з цього приводу».
Важливо не лише розуміти, що таке менструація, а й про що свідчить зміщення циклу чи пауза. Про це теж секспросвіта. В разі зникнення менструації, потрібно розуміти, що швидше за все це або вагітність або проблеми зі здоров’ям. Потрібно звернутись до лікаря, бо менструація – це показник жіночого здоров’я.
– Чи правда, що чим раніше дитина побачить порно, тим сильніше травмується?
– Так, тому що тут є два моменти: діти ще не розуміють, що порно дуже відрізняється від звичайного сексу, вони беруть цю поведінку за основу, ніби так слід поводитися під час сексу. А порно – це насильницька поведінка переважно чоловіків, переважно над жінками. Ця вся індустрія заснована на приниженні. Це перше, і це травмує.
Друге: оскільки це кіно, у них там є багато годин, вони це знімають. Актори та акторки, щоб витримати це, дуже часто під дією алкоголю, наркотиків або знеболювальних.
І ще один аспект – підлітки можуть почати комплексувати, тому що в порно, зазвичай, у чоловіків великі пеніси, у жінок вибілені вульви і вульви, які зазнали операції. Дівчата та хлопці можуть порівнювати себе з цими акторами. Це інтимні органи, які ми не показуємо. Вони не знають, що можуть бути різні статеві органи, і можуть порівнювати це з собою і думати, що вони якісь не такі, що щось з ними не так, і переживати з цього приводу.
Я вважаю, і дуже багато людей, які працюють із секс-просвітою, що це шкідливо для підлітків. Чим менший вік, тим більшої травми побачене може завдати.
Загалом, нам варто всім вчитися тому, аби не обговорювати зовнішність інших людей.
Це про тілобудову, про волосся на тілі, про певні особливості людей, тому що це про різноманіття. Ми всі різні, ми всі прекрасні.
Хоча насправді дуже часто діти беруть звичку обговорення зовнішності від батьків. Батьки можуть не обговорювати зовнішність своєї дитини, але можуть обговорювати зовнішність інших людей. І тоді дитина, навіть не підліток, а ще менша, починає вважати, що це нормально – сміятися чи обговорювати зовнішність інших людей.
Щодо фігури: зараз зросла кількість дітей, підлітків з розладами харчової поведінки. До них належить не тільки анорексія, а й, наприклад, булімія і інші. Ми повинні пам’ятати, що ми всі різні. Потрібно навчитися приймати інших людей.
-Що скажете батькам, щоб вони зрозуміли, що сексуальна освіта є важливою для їхніх дітей?
-Я кажу так: «сексуальна освіта – це, перш за все, про стосунки ваші і дітей та про довіру між вами. Якщо вам некомфортно говорити про неї, хоча б купуйте спеціалізовані книжки. Якщо діти будуть думати, що до вас не можна підійти і говорити на такі теми, то вони будуть знаходити інших людей, друзів, інтернет, людей, які можуть їм нашкодити. І тут потрібно зробити вибір, і цей вибір має бути очевидний. Бо це про безпеку вашої дитини.»
Сексуальна освіта, на жаль, не може запобігти всім проблемам чи викликам, але коли дитина буде знати про те, як захистити свої кордони, що до батьків можна звернутися, що секс це також відповідальність – це мінімум, який ми можемо зробити для неї.
Бо ми не можемо дітей закрити в кімнаті і не випускати в соціум, не можемо з ними бути на сто відсотків всюди. І не потрібно це робити. Ми не можемо їх захистити від усього. Але можемо дати розуміння, що «я твоя доросла, безпечна людина, з якою ти можеш поговорити про все, попри все». Моїй старшій доньці 12 років, і це підлітка, попри непорозуміння, дрібні конфлікти, я можу дати їм розуміння, що я та безпечна людина, до якої завжди можна прийти, і я завжди підтримаю, навіть якщо не завжди розумію.
Бо інакше діти можуть наробити ще більше помилок. Підлітки, вони такі, вже відчувають себе майже дорослими, вони думають, що багато знають, але насправді можуть наробити помилок, як і ми всі.
Саме тому я раджу батькам вивчати питання сексуальної просвіти, купувати книги і бути тією людиною, від якої першої можна дізнатися про інтимні теми.
До речі, я співпрацюю із ГО «Дівчата» з 2021 року, я багато працюю по Франківській області, по інших областях. І в нас є тренери, які їздять по всій Україні, ми проводимо уроки в школах. Це абсолютно безкоштовно для школи. Це нічого не вимагає, крім запрошення нас. На жаль, не всі освітяни розуміють потребу.
Пригадую одне маленьке село в Закарпатській області. Я до них приїхала, якщо не помиляюся, на два дні. Мені дали для зустрічей всі класи, і директорка школи, вона викладала чи хімію чи щось таке, сказала, що нічого страшного, якщо вони пропустять урок з її предмету, бо моя тема важлива.
А були директори школи, які казали, що до восьмого класу дітям про менструацію знати зарано. Я собі думаю: «чудово, якщо менструація може початися в п’ятому класі, то до восьмого класу треба ще чекати, щоб про це дізнатися?».
Батьки також можуть давати запити у школі, що вони хочуть ці уроки. Можуть давати запит до ГО «Дівчата». Тоді наша координаторка його обробляє, формує і надсилає тренерів на ті області, де ми працюємо. Тож батьки можуть зі свого боку не тільки самі вивчати це питання, а делегувати це експертам та експерткам на своїх місцях.
– Яку літературу про секспросвіту ви порадите для батьків та дітей різного віку?
– Зараз літератури багато. Ви можете зайти в книгарню, подивитися на книжки, їх погортати. Прочитати самим, і якщо вас влаштовує, тоді читати разом з дитиною. Ми з моєю старшою починали читати з п’яти років.
Для менших дітей книга називається «Не в капусті й не лелека». Там дуже гарно розказано, коли мама чекає дитину, там історія ціла, і іншим дітям розповідають.
Також є ще книжка, але там є трішки секспросвіти, «Велика книга почуттів», Ґжеґож Касдепке. Ці книжки можуть бути для віку чотири-п’ять років.
Для школярів може бути книжка про менструацію «Поговоримо про згоду». Ще є така дуже гарна книжка «Я і Він», Юлія Смаль. Це для хлопчиків з шести років. І мені подобається, що це не лекції, а в формі пригоди. Там хлопчик дізнається про світ, але також дізнається про себе, про лікарів, про свої статеві органи, як він ходить у туалет і так далі. Для дівчаток – Віточка-Квіточка.
Ще є класні книжки, які я купила своїй доньці десь у вісім років, і їй дуже зайшли. Вони як комікси. Француаза Буше – «Книжка, яка нарешті розкаже тобі геть усе про любов» або «Книжка, яка нарешті пояснить тобі геть усе про дівчаток та хлопчиків». Насправді там геть не все, але вона дуже смішна, і як комікс. Це додаткова книжка для тих дітей, які не дуже хочуть читати, або щоб їх залучити. Ще є українська від Ольги Карі «Хрестик». Це теж про менструацію. Для хлопчиків є книжка «Повага» Інті Чавес Перес, це вже для підлітків. І є така книжка «Читати заборонено. Майже таємний посібник», Ілона Айнвольт.
У мене є книжка «Відверто про маточки і тичинки, або як це відбувається в людей», про секс в коміксах.
Книжок для підлітків є дуже багато, деякі навіть я не встигаю купити. Головне, щоб ви самі, батьки, подивилися і почитали, і щоб вам було окей з цією книжкою.
– Як ви справляєтесь з дорослими, які кажуть, що секспросвіта це розпуста і взагалі жахливо?
– Чому деяким людям дуже важко долати несприйняття? Бо це загроза їхньому баченню світу. Деяким людям дуже важко змиритися з цим, бо руйнується їхній сталий світогляд. Дуже важко змиритися з тим, що інші люди можуть відрізнятися від них. Відрізнятися можуть по-різному: зовнішньо, думками, сексуальною орієнтацією, виборами, і так далі. Це, зазвичай, важко прийняти.
Але в суспільстві, де права людини на першому місці, є толерантність. І якщо ми хочемо не йти до росії, бо в росії карають людей за гомосексуальну орієнтацію, і є домашнє насильство і дуже багато проблем з терпимістю.
Загалом, я не ходжу в ті колективи, де мене не потребують. Зазвичай мене запрошують, і ми говоримо на всі теми і, переважно, це з поваги один до одного. Про анатомію, фізіологію, культуру згоди, особисті кордони. І якщо тут ніякої дискусії не виникає, то на сексуальній орієнтації чи на контрацепції можуть виникнути якісь дискусії. Але я тоді кажу, особливо серед релігійних людей з нашої громади: “добре, а що робити людям, які, умовно, атеїсти, чи не є практикуючими християнами?”
Так, Біблія забороняє контрацепцію, чи навіть сексуальну орієнтацію. Але доказова медицина ще на початку 90-их минулого століття забрала сексуальну орієнтацію як хворобу з міжнародного класифікатора хвороб від ВООЗ, тому що вона не підлягає визначенню хвороби. І коли я це говорю, в людини, звісно, може бути своя думка. Я не можу її переконати, за дві години це не так легко зробити, але я кажу: «Так, у вас може бути своя думка, але зараз дуже багато підлітків запитують себе про сексуальну орієнтацію, вони запитують мене».
В мене були випадки, коли до мене підходила підлітка, дівчинка після тренінгів і казала: “Мені здається, що мені подобається дівчинка, але мої батьки мене вб’ють, якщо дізнаються про це”.
І тоді я собі ставлю питання, і ставлю питання батькам: “Сексуальна орієнтація не визначає людину, вона не стає поганою чи доброю. І що зміниться, якщо ваша дитина вам таке скаже?”
Дітям я кажу: “Тобі не обов’язково зараз говорити усім, ти можеш почекати, подумати, побути з собою, тому що визначення своєї сексуальної орієнтації це процес, який може бути і до 24 років, це одна з самоіндентифікацій”.
Але батькам я кажу, що у дітей і так багато стресу – війна, підлітковий вік, а тут ще вони мають думати, що батьки не те, що не підтримають, що їх батьки вб’ють. Ви можете не знати, що ваша дитина задумується про таке. Більше того, частина підліткових суїцидів якраз через сексуальну орієнтацію, через гомофобію – або суспільства, або внутрішню гомофобію.
Коли транслювати, що гомосексуальність це хвороба – дитина може сама собі нашкодити, або в неї дуже багато може бути переживань з цього приводу.
І навіть якщо вам важко прийняти, що сексуальні орієнтації можуть бути різні, то це зовсім не через те, що зараз нібито пропагується ця тема. Бо в сім’ях, де гетеросексуальні батьки, є гомосексуальні діти. І гомосексуальність була давно. Просто якщо за це у в’язницю кидали, як в радянському союзі, або якщо за це смертна кара, як в мусульманських країнах, то звісно, людина буде це в собі пригнічувати або не зізнаватись.
Я можу говорити за себе, що я гетеросексуальна, але я не можу казати за інших, що вони також мають бути гетеросексуальними, бо я не знаю, я не в тілі інших, я можу тільки за себе говорити.
Також дехто вживає поняття “люди з традиційними цінностями”. Такі люди кажуть, що питання сексуальної орієнтації – це хвороба і так далі… Для мене вони просто уподібнюються до сьогоднішнього найбільшого ворога України. Бо це не про права людини і не про те, що кожна людина важлива, і не про виховання громадянського суспільства в Україні. Це про крок назад до росії, для якої права людини нічого не значать, саме тому вона порушує кордони інших і нашої держави в тому числі, і робить страшні злочини.
Розмовляла Єлизавета Нечіпуренко