6 грудня музично-театральний колектив DakhTrio презентував альбом “Тичина: Феномен доби”. Та спершу це була музична вистава. Одинадцять композицій за поезією Павла Тичини занурюють у різні стани, де є і медитації-споглядання, і передчуття катастроф, і погляд у майбутнє. Поет постає перед нами не просто співцем природи.
Про особистість Павла Тичини та культуру скасування, про те, коли саме час “пускати човни на противагу плотам” – разом з учасниками DakhTrio розмірковує музична оглядачка Наталка Писанка.
Камерна зала Центру Сучасного Мистецтва “ДАХ” заповнена вщент. Тут дають виставу “Тичина: феномен доби”. Під час дійства здається, що тишу можна нарізати шматками. І серед цієї тиші, ніби вирок, звучать слова Павла Тичини: “Я знаю, вас не раз ще прокленуть…”
На сцені 7 інструментів: гонг, бубен, фортепіано, контрабас, віолончель, саксофон і тромбон. І на всіх них почергово грають і одночасно співають троє учасників DakhTrio: Софія Баскакова, Ігор Димов і Володимир Руденко. З поезією Павла Тичини вони жонглюють теж не менш вправно, змінюючи порядок слів, або об’єднуючи два вірші в одну музичну композицію.
DakhTrio: Софія Баскакова – вокал, гонг, фортепіано, Ігор Димов – вокал, контрабас, тромбон, Володимир Руденко – вокал, фортепіано, віолончель, саксофон
DakhTrio – наймолодше “дитя” ДАХу, з-під крила якого вийшли і ДахаБраха, і Dakh Daughters, і “Нова опера”. DakhTrio лише чотири роки, але доробок їхній чималий. Вони створили дві музичні вистави: “Стус: Перехожий”, “Тичина: феномен доби”. Власне, друга вистава посилається на першу, адже в самого Стуса є праця про Тичину “Феномен доби. Сходження на Голгофу слави”.
На основі цих двох вистав DakhTrio презентували музичні альбоми. А також скомпонували саундтрек до анімаційного фільму “Маріуполь. Сто ночей”.
Про потребу і навіть необхідність появи DakhTrio його учасник Ігор Димов міркує так:
“Коли ти опиняєшся у мистецтві, то або займаєшся суттю процесів, або заробляєш гроші. На противагу тому, що зараз несеться у світі, виникла потреба робити човни, а не плоти, цитуючи Тичину”.
Музиканти-актори характеризують себе як шекспірівський театр, де артисти самі собі дають раду. Вважають, що всі найкращі ідеї нікому не належать, вони просто приходять до тебе, а ти маєш з ними щось робити. Тож DakhTrio завдяки музичним засобам розкривають творчість поетів. А жанр, у якому створюють вистави, окреслюють вільно: співана поезія з рухом у напрямку… року.
“Стус або Шевченко говорять з народом про речі, які слухати неприємно, тому ми ліпимо на них ярлики, ставимо їх в образИ, вішаємо на стінку і відгороджуємося від проблем. Рок – це ж не про бас-гітару чи барабани, а про живе слово, по суті і правді звернене до народу”, – пояснює Ігор Димов.
Тичина – не найпростіший персонаж історії української літератури. Блискучий поет-модерніст, інтелектуальний скарб УНР, але зрештою став придворним поетом СРСР, поки його колег по цеху розстрілювали в Сандармосі. Сталініст, засуджував шістдесятників. Лавреат Сталінської премії, перший лавреат премії Шевченківської.
В своїй розвідці про Тичину Стус писав таке: “Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної. Тичина, фізично живий, помер духовно…”
Учасники DakhTrio надають перевагу поетичним талантам Тичини, наче намагаються оживити його, забути про його “духовну смерть”.
“Краще читати не підручники з історії, а поетів, бо вони влучніше описують дійсність. Поет, як губка, всмоктує в себе час, емоційне й інформаційне поле”, – вважає Софія Баскакова. Софія, до слова, єдина учасниця тріо з музичною освітою, двоє інших учасників – з акторською. Істориків літератури серед них немає.
Цю ж думку підхоплює Володимир Руденко (він – творець і аранжувальник музичного полотна вистави), цитуючи Заратустру: якщо ви засумували за самотою, тоді слухайте поетів.
Постать Павла Тичини викликає в учасників Тріо гарячі дискусії: чи маємо ми право його судити або ж засуджувати? Адже засудження веде до так званої культури скасування. Згадують Стуса, який казав, що тоді українська культура “обнуляється” і нам доводиться починати спочатку. Погоджуються на тому, що Тичина жив у схожий з нашим час, і 100 років тому відбувалися подібні процеси.
“У нас дуже складно з об’єднанням навколо якоїсь ідеї: два козаки – три гетьмани. Тичина все це добре розумів і відобразив дійсність у своїй творчості. Наше завдання – розкрити зміст, щоб ми нарешті вибралися з цього колеса і пішли далі – як народ, як країна”, – переконаний Ігор Димов.
Працюючи над виставами, учасники DakhTrio для себе самих по-новому відкривають творчість українських поетів, ідучи (як самі кажуть) від нерозуміння чи цікавості до відповідей. І ведуть за собою слухачів: мрійливими “Арфами…”, пульсуючими “Універсалами”, пронизливими наспівами “Скорбної матері”, суворими акордами “Я єсть народ”.
Завершується альбом (як і вистава) життєствердними “Сонячними кларнетами” і музичними трьома крапками, які залишають після себе тишу для роздумів.