Катерина Поліщук, відома як Пташка з Азовсталі, та сама парамедикиня госпітальєрів, чий голос з оточеного Маріуполя почув увесь світ. Вона надихала, надавала постраждалим допомогу, хоча сама була пораненою. Дівчина пройшла російський полон і повернулась, аби продовжувати боротьбу. Про те, чи важко було повертатися в соціум та що мотивує її продовжувати намагатися жити Пташка розповіла в інтерв’ю журналістам ІА “Дніпро Оперативний“.
Катерина поділилася з нашим журналістами, що найкращою мотивацією для неї є саме те, що вона та її діяльність потрібна країні як ніколи.
У мене завжди було розуміння та усвідомлення того, що я собі не належу. Я ще в Маріуполі перестала себе сприймати як особистість. Я розумію свою важливість для країни та розумію, що я їй потрібна. І я буду працювати. Я не можу собі дозволити самогубство, бо не маю права на таку розкіш. І це мене прекрасно тримає. Це прекрасна мотивація жити, – сказала дівчина.
Як розповіла Пташка, перше півріччя після полону минуло зі складнощами, зокрема коли на вулиці багато хто впізнавав її. Ті, хто насмілювався підійти та заговорити з нею, зазвичай плакали, хтось розповідав свої історії про близьких, які також потрапили в полон або загинули на війні. Однією з таких була жінка, яка поділилася з нею історією свого сина, штурмовика.
Найболючіше та найважливіше , що я для себе почула, це коли до мене підійшла жінка і сказала: “У мене син штурмовик. Коли вийшло твоє відео із російськими журналістами він сказав: як ми можемо тут здатися, коли вона там тримається. Коли він йшов у штурм, то сказав: “За нашу Пташку”. І він загинув у тому штурмі”. І ця мати мені сказала дякую, що мій син мав таку сильну мотивацію триматися та не опускати руки. Вона мене не засуджувала, не звинувачувала. Вона розуміла, що це була його година та його час. Але вона мені була вдячна, що він мав таку мотивацію до останньої хвилини.
Окрім подяк, співчуттів та історій Катерина стикалася і з питаннями, на які іноді не хотіла відповідати. За її словами, різні люди цікавилися різним, однак відповідала вона лише на ті питання, які були комфортними. Дівчина згадала ситуацію, яка сталася після повернення із полону, під час поїздки в Іспанію з дипломатичною місією.
Їдемо у потязі. Я на нижній полиці. Не хочу ні з ким спілкуватися, тому постелила собі та лягла. І тут жіночка з верхньої полиці різко злазить зі своєї полиці, сідає мені тупо на ноги і питає: “Ну що, гвалтували тебе у полоні?”, – розповіла Пташка.
Також додала, що подібні питання задають і журналісти, аби отримати шокуючий матеріал. Як каже дівчина, така зацікавленість насиллям під час війни – неетично та принизливо, в особливості, коли про це питають напряму в жертви.
Коли дітей мого знайомого у Бучі зґвалтували, а їм років по 11-12 … то журналісти після звільнення приїжджають і просять дозвіл дітям про з ґвалтування кілька питань поставить…ритися у цьому з цікавості … це нетактовно та огидно. Деяким людям дуже бракує тактовності, – підсумувала Катерина.
Водночас зауважила, що багато людей ставляться до неї та інших повернених з полону військових із повагою та розумінням.
Бувають такі випадки, коли пишуть, що бачили мене, але не підходили, бо не хотіли своєю увагою травмувати. А якщо і підходять, просять дозволу обійняти. І це дуже приємно.
Нагадаємо, раніше ми писали, що розповіла Пташка про свою боротьбу не лише на фронті, а й у соцмережах. Також на нашому сайті можна дізнатися, чи знизять в Україні мобілізаційний вік.